√оловна про мову 12 факт≥в про давн≥сть украњнськоњ мови. ≤ван ёщук

© ≤ван ёщук, кандидат ф≥лолог≥чних наук, професор

≤ван ёщук, кандидат ф≥лолог≥чних наук, професор, зав≥дувач кафедри  ињвського м≥жнародного ун≥верситету, заслужений д≥€ч науки й техн≥ки ”крањни.

–≥дна та мова, €ка вироблена р≥дним народом на його споконв≥чн≥й земл≥ ≥ пристосована саме до його умов ≥снуванн€, до його ментал≥тету, до його способу думанн€. ¬она Ї р≥дною не т≥льки дл€ всього народу, а й дл€ кожного окремого ≥ндив≥да, що належить до цього народу, незалежно в≥д того, з €кою мовою йому довелос€ з≥ткнутис€ при по€в≥ на св≥т. –≥дна мова ? це мова предк≥в ≥ р≥дноњ земл≥.

 ожен народ маЇ свою мову. якщо народ втрачаЇ свою мову, в≥н перестаЇ бути народом. ƒе хозари, де половц≥, де обри, де €тв€ги, а разом з ними ≥ њхн≥ культури, звичањ? ѓх нема, бо нема њхн≥х мов. ’оч генетичн≥ нащадки цих народ≥в ≥снують, але вони розчинилис€ в ≥нших народах, в ≥нших культурах. ”крањнська нац≥€ збереглас€, бо зберегла свою мову. “≥, хто в≥дступивс€ в≥д украњнськоњ мови, перестали бути украњнц€ми. ÷е —обеськ≥, ѕотоцьк≥, ¬ишневецьк≥, €к≥ розбудовували шл€хетську ѕольщу; це √оголь, „ехов,  ороленко, ћечников, €к≥ стали представниками рос≥йськоњ культури й науки. “аких приклад≥в, на жаль, Ї багато.

Ќац≥ональна мова зТ€вл€Їтьс€ не в≥дразу, не раптово. ѓњ становленн€ триваЇ сотн≥, а то й тис€ч≥ рок≥в. „исленн≥ покол≥нн€ формують њњ, розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого ментал≥тету, до природного оточенн€, до м≥нливих умов житт€. ћова ? продукт тривалого ≥сторичного розвитку народу. ”крањнська мова €к така розвивалас€ не одне тис€чол≥тт€.

”крањна близько 700 (семисот) рок≥в була розчленована м≥ж р≥зними державами, €к≥ в такий чи ≥нший спос≥б викор≥нювали мову њњ автохтонного населенн€ й насаджували свою. «акарпатт€ в≥д ’≤ ст. до сере?дини ’’ ст. входило до складу ”горщини. √аличину й частину ¬олин≥ в друг≥й половин≥ ’≤V ст. загарбала ѕольща ≥ втримувала њх аж до 1939 р. Ќа решт≥ украњнських земель, в≥дт≥снивши з них у ’≤V ст. татаро-монгол≥в, до 1569 р. панувала Ћитва. ѕот≥м ц≥ земл≥ перейшли п≥д владу ѕольщ≥, а в≥дтак –ос≥њ. ≤ все-таки, незважаючи на неспри€тлив≥ умови дл€ украњнськоњ мови, нею на початку ’’ ст., €к стверджував ћ.√рушевський у своњй У≤стор≥њ ”крањни-–усиФ (т.≤), розмовл€ло понад 40 млн. людей. “епер тих м≥льйон≥в Ї менше.

“≥льки давн€ мова могла так висто€ти. ј про давн≥сть украњнськоњ мови св≥дчить чимало €к опосередкованих, так ≥ пр€мих факт≥в.

‘акт перший.  оли украњнську мову з≥ставл€ти з найдавн≥шими ≥ндоЇвропейськими мовами, зокрема з латинською, впадаЇ в оч≥ њњ, так би мовити, Уархањчн≥стьФ, тобто на€вн≥сть у н≥й великоњ к≥лькост≥ прадавн≥х, ≥ндоЇвропейських елемент≥в.
‘онетична система украњнськоњ мови, €к≥сть њњ звук≥в напрочуд близьк≥ до латинськоњ (≥, зауважимо, до ≥спанськоњ та ≥тал≥йськоњ ? њњ найближчих спадкоЇмниць). ¬ обидвох мовах майже однакова система голосних звук≥в. ≤ в латинськ≥й, ≥ в украњнськ≥й розр≥зн€ютьс€ звуки і ≥ г (g i h): в латинськ≥й genus Ур≥дФ (спор≥днене з нашим ж≥нка) ≥ hostis Учужинець, ворогФ (спор≥днене з нашим г≥сть). ¬ обох мовах в≥дбуваЇтьс€ чергуванн€ звук≥в у ≥ в: лат. nauta Умор€кФ i navis УкорабельФ, €к наше наука ≥ навча?нн€. “ак само в обидвох мовах Ї випадний звук е: в латинськ≥й aper Ч apri (Увепр ЧвепраФ), €к в украњнськ≥й в≥тер Ч в≥тру (випадаЇ звук е).

¬ архањчн≥й, тобто найдавн≥ш≥й латин≥ було в≥с≥м в≥дм≥нк≥в, у тому числ≥ кличний ≥ два м≥сцев≥. ¬ украњнськ≥й мов≥ ≥ вс≥ ц≥ в≥дм≥нки, за вин€тком одного м≥сцевого, ≥ в основному њхнЇ значенн€ збереглис€. Ќав≥ть зак≥нченн€ в де€ких в≥дм≥нках т≥ сам≥. Ќаприклад, однакове зак≥нченн€ виступаЇ в називному в≥дм≥нку однини багатьох ≥менник≥в ж≥ночого роду, €к arena (арена), summa (сума) в одн≥й ≥ друг≥й мовах; у кличному в≥дм≥нку ≥менник≥в чолов≥чого роду: Brute (Ѕруте) Ч в≥домий латинський висл≥в УEt tu Brute contra meФ (≤ ти, Ѕруте, проти мене) майже зрозум≥лий ≥ без перекладу; так≥ сам≥ зак≥нченн€ в називному множини мають ≥менники чолов≥чого роду: muri (мури), numeri (номери); ≥менники середнього роду: maria (мор€), nomina (≥мена).

Ћатинська й украњнська мови розр≥зн€ють три ро?ди: чолов≥чий, ж≥ночий ≥ середн≥й. ≤ знаменно, що найдавн≥ш≥ украњнськ≥ ≥менники в б≥льшост≥ випадк≥в мають нав≥ть той самий р≥д, що й латинськ≥. “ак, однаково до чолов≥чого роду належать, наприклад, ≥менники латинське hortus УсадФ ≥ наше город, pulvis ≥ пил, ventus ≥ в≥тер, mensis ≥ м≥с€ць, sucus ≥ с≥к, somnus ≥ сон, dolor ≥ б≥ль, nasus ≥ н≥с;. до ж≥ночого роду ≥менники nox ≥ н≥ч, mors ≥ смерть, res ≥ р≥ч, voluntas ≥ вол€, securis ≥ сокира, lana ≥ вовна, barba ≥ борода, casa ≥ хата; до середнього роду ≥менники cor ≥ серце, nomen ≥ ≥мТ€, aratrum ≥ орало, semen Унас≥нн€Ф ≥ сi?мТ€, lac ≥ молоко, vinum ≥ вино тощо. ” латинськ≥й мов≥ ≥менник domus ж≥ночого роду, в украњнськ≥й д≥м ? чолов≥чого, але, ви€вл€Їтьс€, ≥ в украњнськ≥й мов≥ в≥н часом буваЇ ж≥ночого роду:  уди ж € п≥ду, коли в мене немаЇ своЇњ доми? Ч читаЇмо в ≤.Ќечу€-Ћевицького.
ўе б≥льшу тотожн≥сть спостер≥гаЇмо в особових зак≥нченн€х д≥Їсл≥в, особливо при з≥ставленн≥ украњнських форм з формами архањчноњ, тобто найдавн≥шоњ латин≥: sedeti ? сидить, sedemos ? сидимо, sedetes ? сидите. “ого самого походженн€ суф≥кс дл€ утворенн€ вищого ступен€ пор≥вн€нн€ прикметник≥в в украњнськ≥й мов≥ -≥ш- ≥ в архањчн≥й латин≥ -ios-: новий ? нов≥ший, novus ? novios; л≥вий ? л≥в≥ший, laevus ? laevios.

ƒит€ч≥ слова украњнськоњ мови часто сп≥вв≥днос€тьс€ з латинськими: тато ≥ tata, мама ≥ mamma, папа Ухл≥бФ ≥ panis Ухл≥бФ, вава УболитьФ ≥ vapulare Убути побитимФ, куку УшукайФ ≥ occultare Уховатис€Ф (у цих словах по-дит€чому повторено перший склад), кака Убрудне, поганеФ ≥ cacare Увипорожн€тис€Ф тощо.

”с≥ ц≥ та багато ≥нших зб≥г≥в з латинською мовою можуть св≥дчити лише про одне: украњнська мова в окремих своњх рисах почала формуватис€ ще дв≥ з половиною Ч три тис€ч≥ рок≥в тому?, можливо, водночас ≥з латинською, €кщо не ран≥ше. јдже украњнська мова зберегла багато чого, що вже класична латинь утратила.

‘акт другий. ¬≥зант≥йський мандр≥вник ≥ ≥сторик ѕр≥ск ѕан≥йський 448 р., перебуваючи в табор≥ гуннського вожд€ јтт≥ли, на територ≥њ сучасноњ ”крањни записав слова мед ≥ страва ? це вже украњнськ≥ слова.

‘акт трет≥й.  оли в V≤ ?V≤≤ ст. н.е. предки сучасних серб≥в ≥ хорват≥в переселилис€ з ”крањни на Ѕалкани, вони вже понесли з собою багато елемент≥в, властивих ≥ сучасн≥й украњнськ≥й мов≥.

«окрема в сербськ≥й ≥ хорватськ≥й мовах перед звуком е приголосн≥ вимовл€ютьс€ так само твердо, €к ≥ в украњнськ≥й: земЪа Уземл€Ф, весело. Ќе помТ€кшуютьс€ приголосн≥ й перед звуком и: липа УлипаФ, тихи УтихийФ, вабити УвабитиФ. ” де€ких д≥алектах хорватськоњ мови так само, €к ≥ в украњнськ≥й, на м≥сц≥ колишнього звука, що позначавс€ буквою h, звучить ≥: dilo Уд≥лоФ, lito Ул≥тоФ, did Уд≥дФ. “ак само в≥дбуваЇтьс€ чергуванн€ г, к, х ≥з з, ц, с: у сербськ≥й ≥ хорватськ≥й мовах: нога ? нози, рука ? руци, муха ? муси. ќднаково звучить кличний в≥дм≥нок в украњнськ≥й ≥ сербськ≥й та хорватськ≥й мовах: »ван ? »ване, орач ? орачу, сестра ? сестро, сестрица ? сестрице, лекар ? лекару, друг ? друже, jунак УгеройФ? jуначе.

ƒ≥Їслова в перш≥й особ≥ множини д≥йсного способу мають к≥нц≥вку -мо (€к ≥ в украњнськ≥й, в архањчн≥й латин≥ та ще в ≥тал≥йськ≥й та ≥спанськ≥й мовах): чуjемо, оремо, ходимо, стоjимо. ћайже однаково в обох мовах зм≥нюютьс€ д≥Їслова в наказовому способ≥, наприклад, у сербськ≥й ≥ хорватськ≥й мовах: пиши, пишимо, пишите; чекаj, чекаjмо, чекаjте.
„имало сл≥в, €к≥, здавалос€ б, Ї специф≥чно украњнськими, зустр≥чаЇмо також у сербськ≥й та хорватськ≥й мовах у майже однаковому звучанн≥ ≥ з тим самим значенн€м: вир, гаj, ка?Ъужа, квочка, китица, кожух, коЪиво УколивоФ, крок, кут, ку?Ьати, крхки УкрихкийФ, кутЬи (зуб), мршав УмиршавийФ, на?опако УнавпакиФ, снага, треба, и пого?тово У≥ погот≥вФ. “ак≥ сам≥, €к ≥ украњнськ≥, назви м≥с€ц≥в у хорватськ≥й мов≥ мають, проте, ≥нше значенн€: траваЬ ? це Укв≥теньФ, липаЬ ? УчервеньФ, српаЬ ? УлипеньФ, листопад ? УжовтеньФ, але сечаЬ ? Ус≥ченьФ.

”се це незаперечно св≥дчить, що вже п≥втори тис€ч≥ рок≥в тому? (коли серби й хорвати пересел€лис€ з ”крањни на Ѕалкани) мова наших предк≥в мала багато тих специф≥чних рис, €к≥ становл€ть визначальн≥ особливост≥ сучасноњ украњнськоњ мови. ÷е вже була украњнська мова, хоч так вона, зрозум≥ла р≥ч, тод≥ ще не називалас€.

‘акт четвертий. ” V≤≤≤ Ч ’ ст. русич≥ п≥дпор€дкували соб≥ частину литовських племен на п≥вн≥ч в≥д ѕрипТ€т≥, з €ких п≥зн≥ше постала б≥лоруська народн≥сть. Ѕ≥лоруська мова, €ка сформувалас€ внасл≥док цього, мало чим в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д сучасноњ украњнськоњ, лише фонетика, манера вимовл€нн€ звук≥в, у н≥й залишилас€ литовська: дзеканн€, цеканн€, аканн€, мТ€ка вимова. ќстанн≥м 983 року ¬олодимир ¬еликий завоював литовське племТ€ €тв€г≥в. ћова њхн≥х нащадк≥в повн≥стю украњнська Ч це сучасна Ѕерестейщина.

ѕ≥дкореним уже п≥сл€ 988 року, тобто п≥сл€ прийн€тт€ христи€нства, а з ним €к ел≥тноњ й староболгарськоњ мови, угро-ф≥нським племенам на п≥вн≥чному сход≥ було занесено вже украњнсько-старословТ€нську сум≥ш, €ка й започаткувала сучасну рос≥йську мову.

‘акт пТ€тий. Ѕезперечно украњнським Ї напис Уковаль ЋюдотаФ на меч≥ з ’≤ ст., знайденому на ѕолтавщин≥, €к ≥ значною м≥рою напис на келихов≥ черн≥г≥вського кн€з€ ¬олодимира ƒавидовича, зроблений не п≥зн≥ше 1151 р.: Уј се чара кн€[з€] ¬олодимерова ƒавыдовча, кто из неh пь тому на здоровье а хвал€ Ѕога свого осподар€ великого кн€[з€]Ф.


‘акт шостий. ƒо нашого часу д≥йшли писан≥ на пергамент≥ два ≤зборники —в€тослава 1073 ≥ 1076 рок≥в. ѕерший Ч це коп≥€ з болгарського ориг≥налу. ≤ все-таки украњнський переписувач примудривс€ наробити чимало помилок. ” к≥лькох словах зам≥сть законом≥рноњ в старословТ€нськ≥й мов≥ букви h в≥н ужив букву и: нима€, си?м€, исцили, видома, пламениЇ (тобто пломен≥Ї); сплутував и з ы: выны (зам≥сть вины), трызны (зам≥сть тризны), просты (зам≥сть прости), помыслы (зам≥сть помысли ? наказовий спос≥б); написав чоловhка (зам≥сть человhка), »лл€ (зам≥сть »ли€), ходъ (зам≥сть годъ ? так в≥н передав украњнський звук h), он Ї давъ, уставивъ (зам≥сть старословТ€нського далъ, уставилъ), пьЇмо зам≥сть пиЇмъ, помагаЇ (зам≥сть помогаЇтъ) тощо.

” складеному за болгарськими зразками украњнським автором ≤зборнику —в€тослава 1076 р. Ї так≥ сучасн≥ украњнськ≥ слова: ворогъ (вжито один раз, а 21 раз написано врагъ), морокъ, полонъ, вhтрила, лу?ка (Уд≥л€нка, поросла травоюФ), краса, свита, гърньць (горнець), въчинити, сваритис€, дивис€, лишис€ тощо.

‘акт сьомий. ¬ажливим найдавн≥шим св≥дченн€м про мову  ињвськоњ –ус≥ Ї граф≥т≥ (видр€пан≥ написи) на ст≥нах  ињвськоњ —оф≥њ з ’≤Ч’≤V ст. (буд≥вництво собору було завершено 1037 р. за час≥в ярослава ћудрого). ÷≥ написи, €к правило, дуже лакон≥чн≥ ≥ €вл€ють собою переважно молитовн≥ зверненн€ до Ѕога та св€тих з р≥зних привод≥в. Ќаписан≥ вони старословТ€нською мовою: вживаЇтьс€ т≥льки займенник азъ, у прикметниках скр≥зь виступаЇ зак≥нченн€ аго (зълаго, грhшнаго), вживаютьс€ форми помози (наказовий спос≥б), храбрый тощо. јле майже вс≥ чолов≥ч≥ ≥мена в давальному в≥дм≥нку мають зак≥нченн€ Цов≥, -ев≥: ѕетрови, ƒъмитръви, ѕавълови (’≤ ст.), ¬асилеви, Ѕорисови, »ванови, попови »вану (’≤≤ ст.) ≥ т.д. ” звертанн€х посл≥довно вживаЇтьс€ кличний в≥дм≥нок: св€тый ‘око, св€та —офиЇ и св€тый ќнуфриЇ, јндрониче, небоже. ¬живаютьс€ чолов≥ч≥ ≥мена на Цо: ћихалько, ћарко (’≤ ст.), ƒмитро (’≤≤ ст.), √аврило. ƒв≥ч≥ наводитьс€ ≥мТ€ ¬олодимир, в ’≤ ≥ ’≤≤ ст., ≥ обидва рази з повноголосс€м Цоло-.

«вертаЇ на себе увагу форма орудного в≥дм≥нка им€мъ (’≤≤ ст.) зам≥сть старословТ€нськоњ форми именьмъ. ” тому ж ’≤≤ ст. один з автор≥в утворив присв≥йний прикметник в≥д ≥мен≥ янъка ц≥лком за правилами сучасноњ украњнськоњ мови: янъчынъ. ” написах з ’≤≤≤ ст. подибуЇмо сучасну форму д≥Їслова в минулому час≥ чолов≥чого роду з суф≥ксом Цв, а не Цл: азъ моливъ. ѕор€д з помилуй м€ в ’≤≤≤ ст. трапилос€ також помилуй мене. ¬ ’≤ ? ’≤≤ ст. зустр≥чаЇмо ц≥лком сучасн≥ украњнськ≥ слова в сучасному звучанн≥: хрест, не хот€чи, геть, порос€.

‘акт восьмий. Ѕагатий ≥ переконливий матер≥ал про украњнський характер мови  ињвськоњ –ус≥ дають новгородськ≥ берест€н≥? грамоти ’≤ ? ’V ст., €ких ви€влено й опубл≥ковано понад 700. ÷е переважно приватне д≥лове листуванн€, писане, звичайно, тод≥шньою л≥тературною старословТ€нською мовою.

јле вже в≥д початку ’≤≤ тут спостер≥гаЇтьс€ написанн€ и зам≥сть h: тоби, съби, нимечкий, клить, диж€, помитка, дидъ, михъ, сино, на рицици Уна р≥чц≥Ф, не смиЇмъ, Їси велилъ, роздилилъ, ди€лось, приихавъ, ихалы, поихалы, не надийс€, сидити, ото всихъ сел€нъ, отъ всихъ сиротъ тощо. ¬ них в≥дбито також перех≥д е в о п≥сл€ шипл€чих: чого, чоловhкъ, жона мо€, чоло?мъ; мТ€кий звук ц: отьць УотецьФ, куницю, сороцицю, пшеници; преф≥кс роз-: роздилилъ, розумно.

«вертанн€ вживаютьс€ переважно в кличному в≥дм≥нку: куме, господине, ќнсифоре, дhво; ≥менники чолов≥чого роду в давальному в≥дм≥нку однини мають зак≥нченн€ Цов≥, -ев≥: —то€нови, синови, ¬асилеви, мужеви; у родовому в≥дм≥нку однини в ≥менниках чолов≥чого роду трапл€Їтьс€ зак≥нченн€ Цу там, де мало б бути Ца: гороху, пудъ меду, горсти лену, восъку, шолку, дару, лову. ѕрикметники в родовому в≥дм≥нку однини чолов≥чого роду мають майже повсюдно зак≥нченн€ -ого: доброго, великого, жолтого; р≥дко зак≥нченн€ Цаго: луцьшаго. “рапл€ютьс€ так≥ украњнськ≥ форми займенник≥в: тоби, от нього, к ньому, с тыми, на тыхъ, хто, с кимъ.

явно украњнський характер мають багато д≥Їсл≥вних форм: грамоту с тобою спишемо, молотимо да сыплемо, €зъ къ тоби берость написавъ, пришьлить, възмить.

≤мена новгородц≥в звучать переважно €к сучасн≥ украњнськ≥ (тут завчена книжна старословТ€нська мова даЇ себе знати €кнайменше): ќлекса, ќлексии, ќлександр, ќнисимъ, ќлисей, ќстафий, ќлена, ћикыта, ћихайло, ћа?рко, ¬асиль, ¬асилко, ёрко, »ванко, ѕан[ь]ко, –ад[ь]ко, —тепанець, ‘едорець,  ост€нтинъ, ’рьстина. “о тут, то там в берест€ни?х грамотах прохоплюютьс€ слова, характерн≥ саме дл€ украњнськоњ мови: господын€, господарь, батко, паробокъ, наимитъ, госпо?да Удом≥вкаФ, година, кожухъ, свита, глекъ, соромъ, досыть, куды, абы, та (сполучник) тощо.

‘акт девТ€тий Ч це мова У—лова о полку ≤горев≥мФ, опубл≥кованого 1800 року. ѕоема, €к вважають вчен≥, складена в 1185 ? 1187 рр., а в≥домий список њњ зроблено, можливо, в ’V ? ’V≤ ст., п≥д час так званого другого п≥вденнословТ€нського впливу, коли в текстах посилено виправл€лис€ в≥дхиленн€ в≥д старословТ€нськоњ мови. У—лово о полку ≤горев≥мФ теж, очевидно, виправлене. Ќа таку думку наштовхують т≥ поодинок≥ пропущен≥ украњн≥зми, €к≥ трапл€ютьс€ тут. Ќаприклад, в усьому текст≥ вживаЇтьс€ старословТ€нська форма ≥мен≥ ¬ладимиръ, але один раз ? ¬олодимиръ; так само скр≥зь ? храбрый, ≥ раптом: хороброЇ гнhздо; пТ€ть раз≥в слова дhвиц€, дhва написан≥ через h, а шостий ? через и: красною дивицею; через h написан≥ слова полетhти, одолhти, разумhти, але написано через и: помолодити (ј чи диво с€ брат≥Ї стару помолодити?); девТ€тнадц€ть раз≥в ужито в прикметниках зак≥нченн€ -аго (стараго, великаго), а двадц€тий раз проскакуЇ -ого: поганого  още€; у двох трет≥х випадк≥в (65 раз≥в) у к≥нц≥ д≥Їсл≥в 3-њ особи однини й множини стоњть твердий -тъ (кличетъ, велитъ), але в решт≥ випадк≥в (31 раз) виступаЇ Цть: комони ржуть за —улою; звенить слава в  ыЇвh; трубы труб€ть в Ќовhградh; сто€ть ст€зи в ѕутивлh.

«овс≥м не старословТ€нськ≥ й так≥ вислови, слова та форми сл≥в, €к : лисици брешутъ на щиты, другаго дни велми рано, дhти бhсови, уже бо брат≥Ї невесела€ година въстала, уже кн€же туга умь полонила, заступивъ королеви путь, подъ тыи мечи харалужныи, загородите полю ворота, оксамиты, кожу?хы, ст€гъ, звон€чи в прадhднюю славу тощо.

‘акт дес€тий. ™врейський теолог —оломон ≤цхак≥ (’≤ ст.) в коментар≥ до ѕТ€тикнижж€, по€снюючи де€к≥ слова з мови Їврењв, що жили тод≥ в  ињвськ≥й –ус≥, називаЇ слово сн≥г Ч саме ≥з звуками ≥ та г: сн≥г. ≤ це в ’≤ стол≥тт≥. ≤нший Їврейський теолог ≤саак бен-ћоњсей (писав у сере?дин≥ ’≤≤≤ ст.) у коментар≥ до “алмуду даЇ таке по€сненн€: Уƒерева (або колоди), звТ€зан≥ у велик≥й к≥лькост≥, що в Ѕ≥бл≥њ називаЇтьс€ рафсодотЕ, по-н≥мецькому влос (Floss), а руською мовою пл≥тФ. ¬иходить, що чергуванн€ о з ≥ (пл≥т Ч плоту) в украњнськ≥й мов≥ в≥дбулос€ ще десь до сере?дини ’≤≤≤ ст., а не аж у ’V ст., €к це засв≥дчують найдавн≥ш≥ украњнськ≥ памТ€тки.

акт одинадц€тий. Ќайкраще в≥дбили мову ще дохристи€нськоњ –ус≥ украњнськ≥ народн≥ п≥сн≥. ¬≥дразу сл≥д зазначити, що народн≥ п≥сн≥ не перекладаютьс€, вони можуть лише редагуватис€, доповнюватис€ або скорочуватис€. јле ось ц€ щедр≥вка, €ку й тепер сп≥вають з 13 на 14 с≥чн€ в ƒоброгостов≥ Ћьв≥вськоњ област≥, не редагувалас€:


„и спиш, чи чуЇш,
√осподаречку,
” своњм домочку
Ќа Ќовий р≥к, на Ќовий р≥к?
ѕ≥дем орати, п≥дем с≥€ти
яру пшеницю
Ќа Ќовий р≥к, на Ќовий р≥к.


Ќа перший погл€д незрозум≥ло, €к це можна с≥€ти €ру пшеницю в с≥чн≥. јле р≥ч у т≥м, що на –ус≥ до прийн€тт€ христи€нства Ќовий р≥к зустр≥чали не в с≥чн≥, а наприк≥нц≥ березн€, коли й справд≥ можна починати весн€ну с≥вбу. ¬олодимир ¬еликий початок року перен≥с на вересень. ј щедр≥вка залишилас€ без зм≥н.

“акою ж давньою, дохристи€нською Ї й ц€ купальська п≥сн€, записана на ≤вано-‘ранк≥вщин≥ й в≥дома в ≥нших кра€х ”крањни:


√ей, око Ћада, Ћеле Ћадове,
√ей, око Ћадове, н≥ч пропадаЇ,
Ѕо око Ћада з води виходить,
Ћадове св€то нам приносить.
√ей, Ћадо! ј ти, ѕеруне,
ƒай дочекати Ћад≥  упала.


”се тут ? ≥ особливий ритм, й ≥мена поганських божеств ? старовинне, т≥льки не мова.
ћожливо, ще давн≥ш≥ погл€ди наших предк≥в в≥дбиваЇ ц€ весн€нка, записана на ¬олин≥:


ќй ти, соловейку, ти ранн≥й пташку,
ќй чого так рано ≥з вирТњчка вийшов?
Ќе сам же € вийшов, ƒажбог мене вислав,
« правоњ ручейки й ключики видав,
« правоњ ручейки ? л≥то в≥дмикати,
« л≥воњ ручейки ? зиму замикати.


” ц≥й п≥сн≥, €к ≥ в попередн≥х, в≥дбилос€ св≥тобаченн€ наших далеких пращур≥в у вс≥й своњй первозданност≥: ≥ у€вленн€ про сонце €к Ћадове око, що поринаЇ у воду й виринаЇ з нењ; ≥ переконанн€, що на зиму пташки ховаютьс€ п≥д р≥чку, де був вир≥й, тобто рай, туди не треба було в≥дл≥тати, туди просто заходили ≥ зв≥дти виходили; ≥ под≥л року на зиму, л≥то й ос≥нь (без весни). ƒавн≥сть ц≥Їњ п≥сн≥, €к ≥ багатьох ≥нших, не т≥льки наведених тут, безперечна. ј мова њхн€ ? природна, жива, украњнська, н≥би вони недавно складен≥.

‘акт дванадц€тий. ѕращури украњнц≥в живуть споконв≥ку на ц≥й земл≥, що тепер зветьс€ ”крањною, тобто вкра€ною долею, Ѕогом. як вважаЇ б≥льш≥сть слав≥ст≥в, еп≥центром, зв≥дки поширювалис€ словТ€нськ≥ мови, була ”крањна. У“е, що словТ€нська прабатьк≥вщина була м≥ж  арпатами, ѕридн≥провТ€м (заход€чи далеко на л≥вий берег ƒн≥пра) ≥ ѕ≥нськими болота?ми, на територ≥њ, де з найдавн≥ших час≥в пануЇ чисто словТ€нська топон≥м≥ка, Ї в наш час загальновизнанимФ, ? стверджуЇ рос≥йський мовознавець ¬. ипарський. УЌайв≥рог≥дн≥шою, на наш погл€д, Ї г≥потеза про середньодн≥провську-зах≥днобузьку прабатьк≥вщину словТ€нФ, ? уточнюЇ ≥нший рос≥йський мовознавець ‘.‘≥л≥н. ÷е даЇ п≥дстави припускати, що украњнська мова, €к автохтонна, найб≥льшою м≥рою ≥ в найб≥льш чистому вигл€д≥ успадкувала й зберегла риси т≥Їњ мови, €ка л€гла в основу вс≥х словТ€нських мов. Ѕо ж саме з ц≥Їњ територ≥њ йшла словТ€нська експанс≥€, а отже, й поширювалас€ словТ€нська мова, €ка, стикаючись з ≥ншими мовами ≥нших племен, набувала в≥дм≥нних рис ≥ започатковувала нов≥ словТ€нськ≥ мови.

ѕ≥дсумок. ”крањнська мова формувалас€ тис€чол≥тт€ми. ѓњ основн≥ елементи були започаткован≥ ще в часи, сп≥вв≥дносн≥ з виникненн€м латинськоњ мови, або й ран≥ше. ” V≤ ? V≤≤ ст. вона вже мала окреслено сучасн≥ обриси, про що засв≥дчують сербська й хорватська мови. ўе до створенн€  ињвськоњ держави украњнська мова опанувала велик≥ простори центрально-сх≥дноњ ™вропи. Ќею розмовл€ло населенн€  ињвськоњ –ус≥.

«вичайно, за цей тривалий час украњнська мова зазнавала р≥зних сторонн≥х вплив≥в. ƒл€ нењ не минулис€ безсл≥дно ≥ грецька колон≥зац≥€ „орноморського узбережж€, ≥ нуртуванн€ ск≥фських племен у V≤≤ ст. до н.е. ? ≤≤ ст. н.е., ≥ вторгненн€ гот≥в на п≥вдень ”крањни в ≤≤≤ ? ≤V ст., й ≥снуванн€ могутньоњ гунськоњ ≥мпер≥њ в ≤V ? V ст., ≥ жорстоке пануванн€ тюркомовних авар≥в (л≥тописних обр≥в) у V≤ ? V≤≤≤ ст., ≥ з≥ткненн€ з хозарами, уграми, печен≥гами впродовж V≤≤≤ ? ’ ст. ўось в украњнськ≥й мов≥ залишилос€ в≥д мов цих народ≥в ≥ племен. ўось привнесли в нењ старословТ€нська, польська, рос≥йська мови. ÷е лише збагатило њњ, але не зруйнувало. Ќ≥€к≥ впливи й лихол≥тт€ не могли порушити њњ ц≥л≥сност≥, стрункост≥.

”крањнська мова зараз одна з найбагатших ≥ найрозвинен≥ших мов св≥ту. ≤ ми, украњнц≥, повинн≥ захистити њњ в≥д пос€гань р≥зних зайд ≥ перевертн≥в, €к њњ дос≥ захистили наш≥ предки. ∆итиме наша р≥дна мова Ч житиме й наш народ.

http://sd.org.ua/news.php?id=9892