√оловна ¬се до св€та ≥ про св€то ƒень —в€того ћикола€ ѕодарунок св€того ћикола€. √алина ћан≥ва

ƒесь на краю неба сид≥в сумний-пресумний ангел-охоронець ≥ зн≥чев'€ розгд€дав хмаринки, що пропливали внизу. ѕовз нього проходив св€тий ћиколай.

- ƒобрий день, д≥дусю, - чемно прив≥тавс€ ангел. - ¬≥таю тебе з ƒнем народженн€ на небесах!

- ƒ€кую, любий, - усм≥хнувс€ св€тий ћиколай. - ј чому ти тут? „ому не несеш своЇму хлопчиков≥ подарунки в≥д мене?

- ћ≥й хлопчик вже давно дом≥гс€ подарунка в≥д своЇњ мами. јдже в≥н не в≥рить у дива, не в≥рить в тебе. —трашно сказати, в≥н нав≥ть не в≥рить в Ѕога! - ≥ нещасний ангел г≥рко заплакав. - ќх в≥н загине, в≥н точно загине, - скрикував ангел кр≥зь риданн€, - адже в нього кам'€не серце! ѕозавчора в≥н зламав деревце, вчора мучив кошен€, а сьогодн≥... сьогодн≥ не допом≥г своЇму Їдиному другов≥! ўо робити?

- як це "що робити"? - насупив брови св€тий ћиколай. - «вичайно, р€тувати дитину! јну мерщ≥й веди мене до нього!

—в€тий ћиколай вз€в зажуреного ангела за руку, й вони полет≥ли до земл≥, де видн≥лос€ велике м≥сто.

- Ћюбий хлопчику, чи не переведеш мене через дорогу? - попрохав хтось ƒмитрика.

’лопчик озирнувс€ й побачив старенького д≥дус€ з б≥лою, €к сн≥г, бородою. ƒ≥дусь лаг≥дно всм≥хавс€ й показував рукою на той б≥к широкоњ автостради, що нею безперервним потоком мчали машини.

- ј що мен≥ за це буде? - одразу зметикував ƒмитрик.

- я подарую тоб≥ добре серце, - в≥дпов≥в д≥дусь.

- ќце так скарб! - засм≥€вс€ хлопчик. Ц ƒ€кую красненько, але, певно, йд≥ть через дорогу сам≥! ћене так≥ подарунки не ц≥кавл€ть.

- ј що тебе ц≥кавить?

- ќт €кби мен≥ диск з новою комп'ютерною грою, такою, €коњ ще н≥ в кого немаЇ...

- ƒобре, буде тоб≥ диск, - погодивс€ д≥дусь. ≤ ƒмитрик пов≥в старого до п≥дземного переходу...

"ќт кумедний старий! - см≥€вс€ ƒмитрик, вставл€ючи диск у дисковод. - ћ≥г би сам перейти, а в≥н розгубивс€.  ласно € його обдурив! “епер маю на шару нову гру. ÷≥каво, що там?"

’лопчик натиснув на кнопку "”в≥йти" ≥... опинивс€ посеред пустел≥. —к≥льки бачило око прост€галис€ жовт≥ бархани, лише ген-ген на обр≥њ видн≥лас€ гора, а на н≥й високий замок.

ƒмитрик сто€в ≥ розгублено кл≥пав очима. –аптом перед ним з'€вивс€ той самий д≥дусь.

- як € тут опинивс€? ’то ви? - закричав ƒмитрик. - Ќегайно поверн≥ть мене додому! Ќе маЇте права!

- —пок≥йно, ƒмитрику, - сказав д≥дусь, - не гар€чкуй. я св€тий ћиколай, ≥ € виконав твоЇ бажанн€. ¬ тебе Ї нова гра - такоњ б≥льше н≥ в кого немаЇ. јле € не можу повернути тебе додому, поки ти в нењ не з≥граЇш, адже ти вже запустив програму - гра почалас€.

"ќт дурень! - подумки вила€в себе хлопчик. - „ому € н≥коли не читаю ≥нструкц≥њ?!"

- Ќ≥чого страшного, - в≥в тим часом дал≥ св€тий ћиколай. - якщо ти правильно виконаЇш завданн€, то скоро знову опинишс€ у своњй к≥мнат≥. ѕравила так≥: мусиш д≥статис€ он до того замку, що на гор≥. ћаЇш п'€ть житт≥в ≥ чар≥вн≥ реч≥ на те, щоб подолати три р≥вн≥...

« цими словами д≥дусь вит€г з п≥ску табло, на €кому св≥тивс€ напис "” вас залишилос€ п'€ть житт≥в", баклагу з написом "¬ода", пакунок з написом "’л≥б" та моток товстоњ мотузки без жодних напис≥в. “абло св€тий ћиколай встромив держаком в п≥сок, а реч≥ прост€гнув ƒмитриков≥.

- јле стережис€, коли вичерпаютьс€ вс≥ п'€ть житт≥в, ти по-справжньому помреш...

- “ю, так це ж зовс≥м дит€ча забавка, - скрививс€ хлопчик, - дл€ дошк≥льн€т. я легко з нею впораюсь, нав≥ть на одному житт≥!

- ўо ж, вирушай. ўасливоњ дороги!

≤ ƒмитрик попр€мував у напр€мку до гори, нав≥ть не попрощавшись з≥ св€тим ћиколаЇм.

…ти по п≥ску було важко, ще й сонце палило немилосердно. —коро ƒмитрик вибивсь ≥з сил, до того ж йому страшенно хот≥лос€ пити. ¬≥н вит€г баклагу та раптом почув, €к хтось тоненьким голосочком стогне: "ѕити, дай мен≥ пити! я гину!" ’лопчик озирнувс€ й побачив неподал≥к тоненьке деревце, листочки на €кому геть поскручувалис€ в≥д спеки. —аме воно так жал≥бно скиглило й просило води.

"ќт ≥ще, буду € ус≥л€к≥ цурпалки напувати, коли самому пити хочетьс€", - обуривс€ ƒмитрик ≥ приклавс€ до баклаги. –аптом на хвильку стало темно, а коли знову розвиднилос€, хлопчик побачив, що знову опинивс€ б≥л€ табло, на €кому св≥тилос€: "” вас залишилос€ чотири житт€".

ўо поробиш? ƒовелос€ ƒмитриков≥ починати спочатку. ƒобре хоч, що у баклаз≥ знову з'€вилас€ вода.

як ≥ першого разу, ƒмитрик добр≥в до деревц€ геть знесилений ≥ спраглий. јле цього разу в≥н був розумн≥ший. ѕоловину води хлопчик вилив п≥д деревце, а половину вир≥шив випити сам. ѕроте, варто лише було йому наблизити баклагу до рота, €к знову заблимало св≥тло. ƒмитрик швиденько вилив рештки води п≥д деревце.

"як € в≥дразу не здогадавс€?! - подумав хлопчик. - Ќе треба проходити всю пустелю. ѕотр≥бно т≥льки правильно виконати завданн€. я напоњв деревце ≥ зараз перестрибну на другий р≥вень."

¬≥н заплющив оч≥ та став чекати. ѕроте н≥чого не в≥дбувалос€.

"ќт кл€те дерево! - зрозум≥в ƒмитрик. - ¬оно було пасткою! я в≥ддав йому всю воду, ≥ тепер не зможу д≥йти до краю пустел≥!"

–озлючений хлопчик зломив ненависне деревце ≥... опинивс€ б≥л€ табло. "” вас залишилос€ три житт€", блимало воно, н≥би знущаючись ≥з ƒмитрика.

"ќсь с€ду тут ≥ буду сид≥ти, поки не помру, тод≥ вс≥ вони пошкодують, але буде п≥зно!" - мстиво подумав ƒмитрик ≥ гепнувс€ на п≥сок...

...—ид≥ти було нудно. “а й лежати було нудно. ј ще страшенно хот≥лос€ пити. ј баклага, хоча й була знову повна води, не хот≥ла в≥дкручуватис€. Ќа довершенн€ до вс≥х неприЇмностей табло знову блимнуло й зм≥нило напис на: "” вас залишилось два житт€".

"≈ н≥, - вир≥шив ƒмитрик, - не буду € сид≥ти тут ≥ чекати на смерть!  раще п≥ду до того пенька недоробленого. –аптом пощастить знайти р≥шенн€."

≤ в≥н знову вирушив у путь.

ƒмитрик сто€в б≥л€ деревц€ ≥ з ненавистю дививс€ на нього. Ќачебто н≥чого й не трапл€лос€, кл€та рослина стирчала над п≥ском ц≥ла й неушкоджена та жал≥бним голосочком благала води.

"Ќапоњв би € тебе!" - зливс€ ƒмитрик. ¬≥н не знав, що йому робити, тому просто с≥в на п≥сок ≥ дививс€ на свого г≥лл€стого ворога, н≥би спод≥вавс€, що той п≥дкаже правильне р≥шенн€. ј деревце скиглило та скиглило. —кручен≥ листочки тремт≥ли на ньому, мов пожовкл≥ пальчики хвороњ дитини, а г≥лочки, наче ручен€та, прост€галис€ до ƒмитрика. "¬одички, водички!" - благало воно. —ерце хлопчика стало стискатис€ в≥д жалю ≥ в≥н не витримав, розплакавс€ та вилив воду п≥д дерево.

- Ќа, пий, прокл€те! - закричав ƒмитрик ≥ гепнувс€ на п≥сок, розмазуючи кулачками сльози.

јж раптом сталос€ диво. ƒеревце ожило, його листочки розгорнулис€, а м≥ж ними задухм€н≥ли чудов≥ рожев≥ кв≥ти. –ослина лаг≥дно торкнулас€ г≥лочкою ƒмитриковоњ голови, н≥би д€кувало.

- яке ж ти гарненьке! - захоплено вигукнув хлопчик ≥... опинивс€ на г≥рськ≥й стежин≥.

¬≥н озирнувс€ по сторонах ≥ побачив, що стоњть неподал≥к в≥д м≥стка, перекинутого над пр≥рвою. « того боку пр≥рви височ≥в замок. ƒо нього було зовс≥м недалечке. ј на цьому боц≥ р≥с крислатий дуб, на €кому вис≥ло табло з≥ знайомим ƒмитриков≥ написом.

"’а! ¬ мене ц≥лих два житт€ залишилос€! ј до замку - к≥лька крок≥в," - зрад≥в хлопчик.

¬≥н попр€мував до м≥стка. јж раптом з-за камен€ вистрибнув лев ≥ страшно загарчав. ƒмитрик дуже зл€кавс€. ¬≥н позадкував до дуба, притиснувс€ до стовбура й заплющив оч≥, чекаючи, що лев ось-ось накинетьс€ на нього.

ѕроте зам≥сть гострих лев'€чих зуб≥в на своЇму горл≥ ƒмитрик в≥дчув, €к щось м'€кеньке третьс€ об його ногу та ще й н€вкаЇ. ’лопчик розплющив одне око... пот≥м друге... й побачив, що лев €к сто€в б≥л€ м≥стка, так ≥ стоњть, а об ƒмитрикову ногу третьс€ гарненьке руде кошен€.

ƒивним чином ƒмитрик одразу заспокоњвс€. ¬≥н в≥дкинув набридливе кошен€, с≥в ≥ став думати, €к обминути хижака. ¬≥д напружених думок ƒмитриков≥ захот≥лос€ њсти.

"ќ, так у мене ж Ї пакунок ≥з хл≥бом! - згадав хлопчик. - Ћев, певно, теж голодний. “реба кинути йому хл≥б ≥, поки в≥н буде њсти, проскочити на м≥ст."

«рад≥лий ƒмитрик розгорнув пакунок ≥з хл≥бом. јж тут кошен€ мовби здур≥ло. ¬оно стало голосно н€вкати й др€патис€ на руки. "ƒай мен≥ хл≥бц€! я таке голодне," - н≥би промовл€ло воно.

- ≤ди геть! Ѕагато вас тут таких ходить! - в≥дштовхнув ƒмитрик кошен€ й кинув хл≥б левов≥.

Ћев не звернув на хл≥б жодноњ уваги. Ќатом≥сть сонце блимнуло й згасло, а коли знову стало св≥тло, ƒмитрик побачив на табло, що в нього залишилос€ лише одне житт€.

ќкр≥м цього н≥чого не зм≥нилос€: хл≥б був у пакунку, лев - б≥л€ м≥стка, а кошен€ знову терлос€ об ƒмитрикову ногу й несамовито н€вчало.

ƒмитрик сид≥в, стиснувши голову руками. ¬≥н напружено шукав вих≥д. јле вих≥д не хот≥в знаходитись. ј тут ще набридливе кошен€ безперервно н€вкало, збиваючи хлопчика з думки.

"ќсь що, - нарешт≥ вир≥шив ƒмитрик, - нагодую це нестерпне створ≥нн€, а пот≥м кину його левов≥. ’ижаки не њд€ть хл≥ба, зате вони ≥з задоволенн€м ласують м'€сом! Ѕуде знати, €к набридати!"

’лопчик кинув хл≥б котику й незворушно дививс€, €к мале розправл€Їтьс€ з гостинцем.

"—коро тобою теж поласують", - холодно подумав в≥н, вз€в тваринку на руки та наблизив до свого обличч€, щоб краще роздивитис€.

 отик вд€чно замуркот≥в ≥ раптом лизнув шорстким €зичком ƒмитрика просто в н≥с. —ерце хлопчика знову стиснулос€, сльози бризнули з очей.

- Ѕ≥дн€точко, - промовив в≥н, ридаючи, - €к € м≥г таке вигадати, щоб кинути його хижаков≥! Ѕ≥жи, маленьке, живи!

≤ ƒмитрик опустив кошен€ на землю. ѕроте, зам≥сть того, щоб т≥кати, котик стр≥мголов поб≥г до лева.

-  уди ти, дурненьке, т≥кай, в≥н роз≥рве тебе! - закричав хлопчик ≥, не пам'€таючи себе, поб≥г за котиком.

«а к≥лька крок≥в в≥д хижака в≥н опам'€тавс€ й зупинивс€. ≤ тут, зблизька, ƒмитрик побачив, що задню лапу затисло левов≥ м≥ж дошками м≥стка. ќсь чому хижак сто€в на одному м≥сц≥!

“им часом кошен€ терлос€ вже об левову морду, а той зам≥сть проковтнути нерозумного малюка, обережно лизав його своњм величезним €зиком. —користавшись цим, ƒмитрик прокравс€ до м≥стка ≥ вже хот≥в б≥гти на той б≥к, аж раптом йому в голову прийшла думка: "ј що буде з нещасним левом? јдже н≥кому буде зв≥льнити його, ≥ в≥н загине в≥д голоду". ≤ лаючи себе за безглузду жал≥слив≥сть, хлопчик однак заходивс€ розсувати дошки, м≥ж €кими застр€гла лев'€ча лапа. «а мить хижак був в≥льний, а ƒмитрик приготувавс€ до смерт≥ в≥д ≥кол цар€ зв≥р≥в. ¬≥н заплющив оч≥, а коли розплющив њх, побачив, що стоњть по той б≥к пр≥рви.

ќтже, це був трет≥й р≥вень, ≥ хоч у ƒмитрика залишилос€ лише одне житт€, за наступним поворотом на нього чекала перемога.

’лопчик бадьоро крокував стежкою, €ка вилас€ над пр≥рвою, ≥ насп≥вував веселу п≥сеньку. јж раптом зв≥дк≥л€сь знизу до нього долинув крик про допомогу. ƒмитрик обережно нахиливс€ над краЇм ≥ побачив, що внизу, на вузесенькому карниз≥, ч≥пл€ючись пальц€ми за розколини, стоњть ≥ волаЇ про р€тунок його Їдиний друг —ашко, з €ким вони нещодавно посварилис€ назавжди.

- як ти там опинивс€? - гукнув до нього ƒмитрик.

- Ќе знаю, - заплакав —ашко. -  ам≥нн€ в мене п≥д ногами осипаЇтьс€, ≥ € ось-ось з≥рвус€ в пр≥рву!

- Ќе пан≥куй, € зараз вит€гну тебе! - п≥дбадьорив друга ƒмитрик, одразу забувши про сварку.

¬≥н зн€в з плеча мотузку, м≥цно прив'€зав њњ до кривоњ сосни, €ка росла над пр≥рвою, й кинув другий к≥нець мотузки вниз. јле мотузка ви€вилас€ закороткою. ’оч €к —ашко старавс€, в≥н не м≥г дот€гнутис€ до нењ.

- Ќе хвилюйс€, - крикнув йому ƒмитрик, - зараз € спущус€ по тебе.

¬≥н вже вз€вс€ за мотузку, щоби спускатис€ до —ашка, аж тут з'€вивс€ св€тий ћиколай.

- ўо ти робиш? «упинис€! - сказав в≥н. Ц „и ти забув, що в тебе залишилос€ лише одне житт€? якщо ти з≥рвешс€, то загинеш по-справжньому!

- јле ж там м≥й друг! - заперечив ƒмитрик. - я мушу його вр€тувати!

≤ в≥н став спускатис€.

- Ћ≥зь по мен≥, - скомандував ƒмитрик —ашков≥. ¬≥н вис≥в, на вит€гнутих руках тримаючись за мотузку. Ќав≥ть так ноги його не доставали до карнизу.

—ашко вхопивс€ за ƒмитриков≥ ноги й подерс€ вгору, €к по канату. «а мить в≥н був уже нагор≥.

- «≥ мною все гаразд. ѕ≥дн≥майс€! - гукнув в≥н ƒмитриков≥.

јле в хлопчика вже не було сил триматис€ за мотузку.  ≥лька секунд ƒмитрик ще звивавс€, намагаючись п≥дт€гнутис€ вгору, пот≥м руки його розтиснулис€, ≥ в≥н полет≥в у пр≥рву.

¬≥н чекав на удар об землю, але раптом залопот≥ли крила, €кась сила п≥дхопила хлопчика й понесла вверх. Ќоги його м'€ко торкнулис€ поверхн≥. ƒмитрик розплющив оч≥ та побачив, що стоњть на сам≥й вершин≥ гори, б≥л€ сход≥в до сл≥пучо-б≥лого ос€йного палацу, €кий н≥би плив на тл≥ блакитного неба.

- “и перем≥г! - почув ƒмитрик. ¬≥н озирнувс€ й побачив, що поруч з ним стоњть усм≥хнений св€тий ћиколай.

- ƒ≥дусю, €к же так, - здивовано спитав у нього хлопчик, - € падав униз, а опинивс€ на вершечку гори?

- “ут, в замку ƒоброго —ерц€, д≥ють зовс≥м ≥нш≥ закони т€ж≥нн€: т≥льки той, хто готовий в≥ддати своЇ житт€ за друга, отримуЇ житт€.

- ј хто живе в цьому чудовому замку?

- ¬ ньому живе Ѕог!

ƒмитрик у захват≥ дививс€ на замок ƒоброго —ерц€. Ќ≥чого прекрасн≥шого в≥н не бачив у житт≥. —ерце хлопчика стрибало в≥д радост≥. ÷е було таке щаст€, що ƒмитриков≥ захот≥лос€ об≥йн€ти увесь св≥т. ¬≥н розкинув руки й обернувс€ до св€того ћикола€, але доброго д≥дус€ вже не було поруч. «ам≥сть нього ƒмитрик побачив свою к≥мнату. ј коли знову обернувс€ до замку, т≥льки голубий екран комп'ютера св≥тивс€ перед очима хлопчика. ѕроте рад≥сть залишилас€ у ƒмитриковому серц≥. ¬≥н усм≥хнувс€ й прошепот≥в: "ƒ€кую тоб≥, св€тий ћиколаю!"

Ѕ≥л€ хлопчика невидимо сто€в рад≥сний ≥ с€ючий ангел-охоронець ≥, так само усм≥хаючись, шепот≥в: "ƒ€кую тоб≥, св€тий ћиколаю!"


ћандр≥вка св€того ћикола€: јнтолог≥€. Ћегенди, казки, опов≥данн€ / ”пор€дник «.∆ук. - Ћьв≥в: —в≥чадо, 2008.