√оловна Ў ≤Ћ№Ќј ѕ–ќ√–јћј ” нев≥дому путь. ≤ван Ћипа

„ерепаха з'€вилас€ на св≥т у затишн≥й долин≥, б≥л€ широкого ставу, що пор≥с очеретом.
÷≥л≥ роњ веселих комашок були њй солодкою поживою.
 оли вдоволена, гр≥лас€ проти сонц€, - усе дивилас€ на далеку гору, де с≥дали орли ширококрил≥.
„ерепаха з'€вилас€ на св≥т у затишн≥й долин≥, б≥л€ широкого ставу, що пор≥с очеретом.
÷≥л≥ роњ веселих комашок були њй солодкою поживою.
 оли вдоволена, гр≥лас€ проти сонц€, - усе дивилас€ на далеку гору, де с≥дали орли ширококрил≥.
«в≥дти щоранку випливало в тихе пов≥тр€ сонце тепле, а ввечер≥ виходив м≥с€ць €сний.
“ам небесна блакить н≥жно обн≥мала зелену верховинуЕ
≤ полюбила черепаха сонце ≥ м≥с€ць, ≥ блакить небесну, ≥ забажала до нест€ми п≥знати њх.
ѕомандрувала в далеку, нев≥дому путьЕ
ћ≥с€ц≥ переходила широку долину..
”се журилас€ за поживою.
“ихо, повол≥ пол≥зла вгору, вище й вищеЕ
ќбережно ступаЇ, нога за ногою, впиваЇтьс€ сильними к≥гт€ми в тверду землю, цупко за нењ держитьс€, бо знаЇ: €к т≥льки з≥рветьс€ з гори, то або зараз перевернетьс€ на спину ≥ так умре, або каменем полетить униз ≥ там роз≥бТЇтьс€.
—мерть однаково неминуча њй Ц страшна ≥ дочасна.
Ћ≥зе вгору уперто, довг≥ роки, усе повол≥, усе обережно, посуваючись нога за ногою.
ѕостар≥ла, мохом поросла.
≤ чим вище п≥д≥ймаЇтьс€, тим менше знаходить соб≥ поживи, тим слабше гр≥Ї сонце њњ холодну кров, ≥ тим дал≥ од гори одходить небесна блакить.
Ћ≥зе ще довго-довгоЕ
“ерпить голод ≥ холод, знев≥р€Їтьс€ потроху в своњх силах, част≥ше повертаЇ голову, щоб подивитис€ в теплу долину повну поживи й безжурного житт€.
¬ернулась би назад, - так не може спуститис€ з крутоњ гори, бо зараз же покотитьс€ каменем ≥ буде њй смерть.
Ћ≥зе знову угору, а дивитьс€ вже у долинуЕ
ј коли, зовс≥м знесилена й знев≥рена, стала на саме верх≥вТ€, то побачила:
’олодне сонце стоњть високо-високо, св≥тлий м≥с€ць сходить далеко-далеко, а блакить небесна аж за м≥с€цем ≥ за сонцемЕ