√оловна Ў ≤Ћ№Ќј ѕ–ќ√–јћј ¬≥зант≥йський к≥нь. ¬алентин „емерис. „итати
–Ш–љ–і–µ–Ї—Б –Љ–∞—В–µ—А–Є–∞–ї–∞
¬≥зант≥йський к≥нь. ¬алентин „емерис. „итати
стор≥нка 2
стор≥нка 3
стор≥нка 4
стор≥нка 5
стор≥нка 6
стор≥нка 7
стор≥нка 8
стор≥нка 9
стор≥нка 10
–Т—Б–µ —Б—В—А–∞–љ–Є—Ж—Л

¬≤«јЌ“≤…—№ »…  ≤Ќ№

Ђяк прекрасно жити над великою водою! ћожна любити море, океан, можна мр≥€ти про них, але не мож≠на н≥чого в св≥т≥ так любити, €к ве≠лику р≥чку, велику свою воду, що тече безупинно пом≥ж р≥дних берег≥вї

ќлександр ƒовженко

 олись у (цих кра€х було ревуче царство ƒзвонецького порога Ч четвертого ≥з дев'€ти кам'€них страховищ ƒн≥п≠ра. ¬≥н перетинав тод≥ —лавуту напроти однойменного уро≠чища, прадавнього козацького займища, що споконв≥ку славилось рибою, птаством, бобром та хутр€ним зв≥ром.

ƒовжина «вонц€ (таке ного слов'€нське найменуван≠н€) з правого боку с€гала 87, а з л≥вого Ч 102 сажн≥в1, пад≥нн€ води становило 0,72 сажн€. ¬ода падала чотирма лавами Ч ѕлоскою, „орною, √лухою та  обилиною.

ј трохи нижче «вонц€ йшла “овчинська забора (так тут називалис€ кам'€н≥ гр€ди, що на в≥дм≥ну в≥д порог≥в т€глис€ не через усю р≥ку, а лише з €когось одного њњ бе≠рега), за нею з л≥вого боку вливалас€ (та й зараз влива≠Їтьс€) в ƒн≥про р≥чка з поетичним йменн€м Ч ¬орона.

“≥льки не думайте, будь ласка, що цю р≥чку своњм ймен≠н€м нагородили ворони, н≥. ¬ украњнськ≥й мов≥ Ї слово Ђповорон≥тиї. ƒуже симпатичне сл≥вце, хоч зараз ≥ р≥дко вживане. ќсь приклад: Ђѕ≥дн€вс€ великий в≥тер, ≥ ƒн≥про зразу поворон≥вї. “обто потемн≥в. “ож вода в р≥чц≥ була вороного, темного забарвленн€, зв≥дси й назва Ч ¬орона.

“ак ось у гирл≥ ¬ороноњ (це нижче л≥вобережного села ƒ≥брова, приблизно за тридц€ть к≥лометр≥в в≥д ƒн≥пропет≠ровська вниз по ƒн≥пру) ≥ знаходитьс€ остр≥в з дещо див≠ною, €к дл€ цих крањв Ч чи не тюркською? Ч назвою: ћахортет. ўо означаЇ оте йменн€, м≥сцев≥ жител≥ не знають.

Ўирокою, але не глибокою протокою (у певних м≥сц€х за малоњ води њњ можна перейти вбр≥д) в≥н д≥литьс€ на два острови Ч ћалий ≥ ¬еликий. ƒн≥провськ≥ рибалки њх ще називають ¬ерхн≥м ≥ Ќижн≥м.

ѕро ¬ерхн≥й остр≥в, або ћалий ћахортет, ≥ п≥де мова. « трьох бок≥в його оточують води ¬ороноњ, а з четвертого у вс≥й широч≥н≥, крас≥ ≥ велич≥ плине мимо ћахортета пов≠новодий ≥ просторий ƒн≥про. ј вт≥м, у часи ƒзвонецького порога —лавута в цих кра€х був не широким, хоча й гли≠боким. —таре його р≥чище тислос€ ближче до крутого пра≠вого берега. “ам в≥н, ревучи й клекочучи, з тис€чол≥тн≥м дзвоном прокладав соб≥ шл€х чотирма лавами через не≠похитний «вонець, а все це роздолл€, що його займаЇ за≠раз вода, тод≥ було придн≥провською долиною з вербови≠ми та дубовими га€ми, з луками, с≥ножат€ми й численни≠ми озерами й озерц€ми.

“а зв≥дтод≥, €к року тридц€ть другого було збудовано в «апор≥жж≥ ƒн≥прогес, води озера ≥мен≥ Ћен≥на, заливаю≠чи на майже с≥мдес€тик≥лометровому в≥др≥зку вс≥ пороги й кам'€н≥ гр€ди, сховали в соб≥ й «вонець з його “овчинською заборою ≥ широко та прив≥льно розлилис€ в≥д одного берега до другого. ¬они залили старий ƒн≥про ≥ всю не≠озору долину.

 ам'€н≥ перепони назавжди п≥шли п≥д воду.

≤ став у цих кра€х —лавута таким прив≥льним та ши≠роким, що, дивл€чись на нього Ч багатоводного й безмеж≠ного,Ч хочетьс€ згадувати море... ≤ хай то буде всього лише поетична метафора Ч ƒн≥про, €к море,Ч але чесне слово, в≥н ≥ справд≥ у цих кра€х, €к... море.

Ќе знаю, €к тече ≥ голуб≥Ї —ена,

€к “емза п≥нитьс€, закована в гран≥т,

проте на весь широкий, многолюдний св≥т

нема р≥ки мил≥шоњ дл€ мене

за тебе, ƒн≥пре м≥й.

—тр≥чаючи зорю, з≥йду на кручу € Ч ти, шумний, п≥д≥ мною, ≥ легко так стаЇ, ≥ глибше € люблю цю землю рад≥сну, омивану тобою.

« в≥кон-≥люм≥натор≥в швидк≥сних Ђћетеор≥вї та Ђ–а≠кетї, шю раз по раз пронос€тьс€ голубими просторами тоњ вниз, то вгору, ћахортет видаЇтьс€ таким соб≥... маленьким остр≥вцем (з боку ƒн≥пра зарослим деревами та ку≠щами), н≥чим особливо не прим≥тним, невиразним шмат≠ком суходолу серед р≥чкового безмежж€.

ѕ≥вн≥чний його край (€к ≥ зах≥дний та частково сх≥д≠ний) густо загромаджений чорним та с≥рим кам≥нн€м, що стирчить при берез≥ й ген у вод≥ то гостр€ками скель, то пласкими й широкими спинами €кихось м≥ф≥чних бегемо≠т≥в, що] стадами брод€ть навколо берега. ј ск≥льки ще того слизького кам≥нн€ п≥д водою!

” тому кам'€ному царств≥ Ч окун€че та головневе цар≠ства. "√ам ц≥ стр≥мк≥ й сильн≥ хижаки, ховаючись у п≥тьм≥ п≥дводних каньйон≥в, оч≥кують на здобич. ≤ там њх буц≥мто ловити легко: окун≥в на донки з живц€ми (р≥чкових бич≠к≥в серед п≥дводного кам≥нн€ невичерпно!), а головн≥вЧ вудочками в проводку на коника (а коник≥в в густих тра≠вах р≥внинноњ частини острова серед зарост≥в безсмертника та чебрецю, та ≥нших духм€них трав Ч ц≥л≥ оркестри нев≠гамовно сюрчать день у день!).

ѕринаймн≥, так говорили бувал≥ дн≥провськ≥ рибалки.

ј взагал≥ про ћахортет Ч його кам'€н≥ гр€ди, перв≥с≠ну, н≥ким не займану тишу, про дн≥провське роздолл€ та про в≥дчутт€, що ти знаходишс€ не за €кихось тридц€ть к≥лометр≥в в≥д м≥ста, а десь на краю св≥ту б≥лого, ≥, зви≠чайно ж, про окун≥в та головн≥в (та ще й про л€щ≥в, що вод€тьс€ у ƒн≥пр≥ в тих кра€х) автор вперше почув в≥д одного знайомого с≥мейства природолюб≥в, котре вже чи не дес€те л≥то п≥др€д проводило своњ в≥дпустки т≥льки в намет≥ на ћахортет≥, а про р≥зн≥ там чорноморськ≥ пл€ж≥ ≥ слухати не хот≥ло...

“о ж миле те с≥мейство Ч ѕетро ќлександрович та јл≠ла ѕавл≥вна Ч ≥ запросило нас до себе в гост≥ на ћахор≠тет. «апросило, коли збиралос€ проводити на остров≥ чер≠гову свою в≥дпустку (у них моторний човен, ≥ вони завжди своњм ходом д≥стаютьс€ з м≥ста до колишнього царства ко≠лишнього ƒзвонецького порога). Ѕуло домовлено ≥ про день та годину, коли ми з сином припливемо рейсовим теплоходом до села ƒ≥брови, а вони зв≥дти заберуть нас човном ≥ перевезуть до себе на остр≥в.


ƒомовились, але Ч справи, те, се... «акрутило в буденних клопотах, так ≥ тиждень сплив ≥ домовлений день, зв≥с≠но, давно минув. ј тод≥ таки з≥бралис€. «найом≥ нас тепер не чекатимуть на причал≥ в ƒ≥бров≥, ≥ нев≥домо було, €к ми д≥станемось до них на остр≥в, але вт≥шали себе тим, що €кось воно на м≥сц≥ владнаЇтьс€.... ћоже, попутна моторна п≥дкине, може, ще €кось...

≤ хоч на ƒвох мали всього лише чотири руки, та речей з≥бралос€ й на вс≥ в≥с≥м: тепл≥, ват€н≥ ковдри, тонк≥ ковдри, куртки, теплий од€г (ноч≥ на ƒн≥пр≥, €к нас застер≥гали, холодн≥ нав≥ть спекотного л≥та), гумов≥ чоботи, казанки, миски, чашки й ложки та виделки, пачок зо три сол≥ (рибу голити), пачки цукру, крупи, верм≥шел≥, концентрати, €йц€, .≥ дес€ток к≥лограм≥в картопл≥, овоч≥, фрукти, с≥м хл≥бин (дл€ самого ≥ лише хл≥ба довелос€ вид≥лити окрему й до≠сить простору сумку), туристський керогаз ЂЎмельї ≥ ще багато дечого Ч п≥вм≥с€ц€ з≥бралис€ жити на безлюдному остров≥, де, звичайно, магазин≥в немаЇ. ќт ≥ вийшло: два рюкзаки (у мене Ч звичайний, у сина Ч великий Ђ™рмакї), що њх ледве-ледве соб≥ на плеч≥ п≥дн€ли ≥ в≥д €ких аж во≠дило нас, торба з хл≥бом, зв'€зка (чимала й важка) сп≥≠н≥нг≥в та вудочок, кан≥стра дл€ питноњ води, намет, добрий ≥ юк з ковдрами й теплим од€гом. ≤ ще дв≥ сумки бозна з чим... як ми все те витарабанили з квартири, €к втиснули≠с€ в автобус, €к д≥сталис€ в р≥чковий порт, €к вл≥зли у переповнений теплох≥д Ч ≥ дос≥ не знаю. «а годину з чимось вже були в ƒ≥бров≥. ¬ивантажились не без допомоги сп≥вчутливих пасажи≠р≥в. Ђ≤ треба ж було ото ст≥льки нагребти! „и ви на т≥м ћахортет≥ в≥к збираЇтесь в≥кувати?..ї “еплох≥д через мить п≥дчалив ≥ п≥шов на низ (мимо ћахортета), а ми з горою речей зосталис€ на червон≥й в≥д ≥рж≥ стар≥й барж≥, що слугувала тут за додаток до за€кореного плавучого причалу.

Ќавколо!Чск≥льки не озиралис€ Ч ан≥ душ≥. Ўум≥в за причалом очерет, та десь за баржею, на м≥лководд≥, гелгот≥ли гуси ≥ качки, зак≥нчуючи св≥й веч≥рн≥й туалет з не≠зм≥нними водними процедурами. Ѕула дев'€та година ве≠чора. Ќебо низько об≥клали набр€кл≥, неприв≥тн≥ хмари, в≥д €ких в≥€ло зимою. ќбр≥њ звузились, закутавшись у с≥ру пелену. ƒн≥пром валами йшли свинцево-с≥р≥ хвил≥. ќсь-ось мав початис€ дощ.

∆одноњ моторки б≥л€ причалу чи бодай десь б≥л€ бере-ми не побачили: бо хто з островит€н проти ноч≥ прињде в ƒ≥брову? ћайнула зрадлива думка: а чи не повернутис€ додому? “а назад у м≥сто теплоход≥в уже не було, ≥ матрос-касир, зачинивши зелену будку на причал≥, що слугувала за касу, п≥шов у село. Ќевдовз≥ за ним, іеліочучи ≥ ках≠каючи, посунули ≥ гуси та качки.

ѕроб≥г берегом геть змерзлий хлопчина в мокр≥й майц≥, ≥з саморобним вудлищем у руках та трил≥тровою банкою, у €к≥й на дн≥ збилис€ в купочку з дес€ток темних бичк≥в з м≥зинець завб≥льшки та плавала вгору животом пл≥точка такого ж розм≥ру...

„екати нев≥домо чого дал≥ не було сенсу. „ас був проти нас: св≥тлового дн€ лишалос€ щось тро≠хи б≥льше години. ј на с≥рих хвил€х ƒн≥пра Ч жодноњ моторки.

ѕ≥сл€ короткоњ ради вир≥шили ≥ти берегом аж до гирла ¬ороноњ, а вже там, напроти ћахортета, щось та приду≠маЇмо.

«нову над≥ваЇмо рюкзаки, в≥д €ких нас водить, кожний бере у дв≥ руки по три-чотири реч≥ ≥ Ч вперед!

ј вт≥м, дороги, €к такоњ (Ђсмуга земл≥, по €к≥й њзд€ть ≥ ход€тьї), не було. ўоправда, в≥д причалу ≥ до останн≥х хат села понад берегом ще т€глас€ хоч €кась стежинка, а дал≥ й вона зникла, ≥ ми, то п≥рнаючи з головою в розк≥шн≥ бур'€ни, то в хащ≥ кущ≥в, посунули навпростець, тримаю≠чись берега. ƒосить швидко почали мл≥ти руки в≥д сумок та тюк≥в, рюкзаки гнуть нас до земл≥, зв'€зка вудок та сп≥н≥нг≥в зач≥паЇтьс€ за кожну г≥лочку чи бадилину... ј тут ще а урвище Ч де воно вз€лос€? –изикуючи з≥рватис€, спускаЇмос€ вниз ≥ в≥дразу ж (теж ризикуючи з≥рватис€) п≥дн≥маймось крутим схилом па гору. —хил крутий, €к ст≥≠на, ≥ без допомоги рук не об≥йтис€, а руки зайн€т≥, рюк≠заки т€гнуть вниз, ≥ ти кожноњ мит≥ подумки ойкаЇш, бо здаЇтьс€ вже стр≥мголов летиш униз... ¬идершись на кручу ≥ в≥ддихавшись, посунули тирлом, а тод≥ оранкою, а тод≥ знову кущами й бур'€нами... ƒо гирла ¬ороноњ, здавалось (€к були на причал≥), рукою подати, а насправд≥ ви€ви≠лось Ч к≥лометр≥в з чотири. “а все €рами, та все кручами. „им довше йдемо, тим довшою здаЇтьс€ дорога... ѕродер≠лис€ через акац≥Ївий гай, ще раз спустилис€ в €р, ще раз вибралис€ з €ру ≥ не пов≥рили власним очам (€к≥, до реч≥, добр€ча заливав п≥т): берег круто повертав л≥воруч, ≥ пе≠ред на^и було гирло ¬ороноњ.

Ќе спинились, а попадали на крут≥м берез≥.

¬≥ддихавшись, повиплутувалис€ з л€мок рюкзак≥в ≥ звелись на тремтлив≥ ноги. ѕраворуч нас шумить ƒн≥про, а попереду, внизу п≥д кручею, зелен≥Ї смуга очерету, а вже за ним, в≥др≥заний в≥д нас водами ¬ороноњ,Ч ћахортет. Ќад ним вис€ть темн≥ хмари, кам≥нн€ його теж потемн≥ло, у верхов≥тт≥ дерев гуде в≥тер, ось-ось почнетьс€ дощ.

Ќе прив≥тно, незатишно на остров≥, валами йдуть мимо нього дн≥провськ≥ хвил≥.

¬ир≥шили так; я лишаюсь з речами на берез≥, а син на надувн≥м матрац≥ перепливе ¬орону (це з к≥лометр чи десь б≥л€ того), д≥станетьс€ до острова, а вже тод≥ ѕетро ќлександрович на моторц≥ прињде за мною та речами. якщо в≥н, звичайно, на остров≥, а не повернувс€ додому.

ƒоки син переплив ¬орону, доки, т€гнучи за собою матрац, бр≥в серед кам≥нн€ (залишки “овчинськоњ забори), € випалив к≥лька сигарет Ч а раптом на остров≥ н≥кого не≠маЇ? ’то захоче гиб≥ти в намет≥ у таку негоду? “а ось ≥з-за кам'€ноњ гр€ди острова вигулькнула моторка ≥ круто по≠вернула в м≥й б≥к..

Ч Ќу??? як?? ўо??? Ћовитьс€??? Ч засипаю ѕетра ќлександровича зливою запитань, €к т≥льки-но в≥н причалив до берега. - ќкунь бере в кам≥нн≥? ј головень бере? ј карась бере? ј л€щ бере?.. ј-а... а риба взагал≥ ловитьс€?

” невелик≥й, п≥дковопод≥бн≥й бухточц≥ росте стара дика груша, а б≥л€ нењ вигл€даЇ з кущ≥в акац≥њ величезна спина с≥рого валуна, широка, плоска, наче там зал€гла до≥сто≠рична тварина Ч бронтозавр чи ще хтось... Ѕ≥л€ того валу≠на на трав'€н≥м мор≥жку й поставили ми намет (намет на≠ших знайомих по (гой б≥к валуна, п≥д грушею). ¬≥дразу ж; за наметом починавс€ густий, зарослий кущами та кро≠пивою маслиновий гай. «а ним Ч праворуч Ч трав'€ниста частина острова, а л≥воруч Ч оточене валунами болото (колись там було озерце, ≥ туди заходили карас≥, але те≠пер воно геть заросло рогозом Ч не прол≥зеш).


” першу н≥ч не спалос€.

¬≥д збудженн€ й нетерп≥нн€ (швидше б уже ранок, швидше б за вудочки та сп≥н≥нги та половити окун≥в та головн≥в або ж карас€ми та л€щами душу в≥двести) сон геть ут≥кав. “а й мулько дуже. Ќамет ставили нашвидку≠руч (вже сутен≥ло), п≥д низ простелили лише ват€ну ковд≠ру, але на твердому ірунт≥ й вона не р€тувала.

ѕеред входом у намет ус€ в кам'€них виступах бухточ≠ка, а за нею на простор≥ шумить ƒн≥про. –озгул€вс€! √уде в≥тер, хвил≥ з шумом наб≥гають на берег, б'ютьс€ в кам≥н≠н≥, т€жко з≥тхаючи, в≥дкочуютьс€ назад. ўоб знову рину≠тись на берег.

¬иходжу кур≥ти, н≥ч в≥тр€на ≥ чорна. ¬ маслинов≥м гањ Ч п≥тьма аж смол€на. Ќе докуривши, повертаюсь у намет. ’олодно, вогко. ƒоводитьс€ над≥вати светри. —кручуЇшс€ калачиком, нат€гуючи на себе все, що можна, ≥, тро≠хи з≥гр≥вшись, поринаЇш у короткий, тривожний сон...

”сю п≥ч прокидаЇшс€ в≥д пронизливого крику.

 рик той р≥зкий, уривчастий, печальний та самотн≥й, ≥ в≥д того, що в≥н загадковий, стаЇ трохи моторошно. Ќаче птах скаржитьс€ на свою рознещасну долю.

„ути невгамовний шум р≥ки, пориви в≥тру то затихають, то знову наростають. «а наметом шумл€ть-скрипл€ть де≠рева Ч глухо, тривожно. ¬ намет≥, хоч в око стрель, така тем≥нь. ≤ три крик Ч печально-моторошний Ч не даЇ тоб≥ заснути. ѕтах крикне ≥ затихне, крикне ≥ затихне... ≤нод≥ так сумно {кричить, що аж душу вимотуЇ, наче хтось у п≥тьм≥ терпить б≥ду ≥ марно прохаЇ допомоги. ≤ ти в≥дчу≠ваЇш себе (самотн≥м на безлюдному остров≥ десь на краю св≥ту. ≤ њда за птах кричить? „айка? ѓх тут чимало ночуЇ на кам≥нн≥ але чому кричить лише одна з них?

¬≥тер лопотить наметом, глухо шумл€ть дерева, б'Їтьс€ ƒн≥про в прибережному кам≥нн≥, а в гущав≥ скрипучих де≠рев кричить ≥ кричить птах. ≤ тоб≥ починаЇ ввижатис€ р≥з≠не... гм-гм,.. про душ≥ загиблих тощо, чуте тобою в далекому - предалекому дитинств≥. ≤ снитьс€ тоб≥, що ти вихо≠диш з намету, крадешс€. ћоторошно, страшно, аж др≥ж т≥паЇ, а тебе €кась сила манить-веде у смол€ний в≥д чор≠ноти гай. ≤ ≤ раптом бачиш, €к засв≥тл≥ло навколо дерева, п≥дходиш!ближче н завмираЇш з л€ку: на дерев≥ у б≥лому сидить дичина, розпустила довге волосс€ ≥ жал≥бно кри≠чить чањним голосом..!

“и хочеш крикнути Ч ≥ не можеш, хочеш утекти Ч ≥ не можеш, бо ноги наче приросли до земл≥... ≤ раптом хтось тебе за плече Ч хап!

Ч ј-в...Ч кричиш ти ≥ з л€ку прокидаЇшс€. ” намет, посм≥хаючись, загл€даЇ сус≥д.

Ч ¬же ранок, пора вставати, бо так ≥ риболовлю мож≠на проспати.

’у-ух, €к добре, що то був усього лише сон.

” завс≥дну бухту ћахортета нав≥ть за повноњ води ув≥й≠ти на мотор≥ ризиковано Ч повна гарант≥€, що буде по≠гнуто гребний вал. як, м≥ж ≥ншим, ≥ плавати (на мотор≥) близька поб≥л€ острова, де кам≥нн€ ст≥льки, що й за л≥то його на перел≥чиш! “ому доводитьс€ мотор глушити ≥ п≥д≠н≥мати його в човен ще на п≥дход≥ до острова, а в бухту заходити на веслах.

≤ все одно днище човна раз по раз скрегоче об п≥дводн≥ перепони.  оли ж р≥вень води падаЇ (а це ЂбуваЇ регул€рно щових≥дних), то всюди, куди не кинь оком, виступаЇ з води мокре, слизьке кам≥нн€ Ч мале, велике, гостре, плоске. ¬се то залишки кам'€ноњ гр€ди “овчинськоњ забори. ј т≥льки на початку тижн€ р≥вень воду в ƒн≥пр≥ починаЇ п≥дн≥матис€, вс≥ т≥ Ђстадаї знову йдуть п≥д воду. ƒо наступноњ суботи. ≤ там, де ти вчора м≥г пройти, не замочивши н≥г або ≥≥ перестрибуючи з камен€ на кам≥нь, сьогодн≥ можеш шугнути по шию чи й з головою, у т≥м кам≥нн≥ -+- царство махортетських головн≥в та окун≥в.

ј головн≥ тут добре ловл€тьс€ у високу воду.

¬они тод≥ виход€ть на полюванн€ ≥ жад≥бно хапають будь-€ку живн≥сть, що падаЇ у воду. Ќайкраще њх ловить на коник≥в. ќм, щоб сп≥ймати головн€, треба спершу наловити коник≥в. Ќа наше, рибальське щаст€, ловити њх просто, особливо вранц≥, коли вони ще не обсохли в≥д роси й не в≥д≥њр≥лис€ в≥д н≥чноњ прохолоди. Ћовл€ть њх у пл€шку, пл€шку пучечком трави затикають ≥ ч≥пл€ють њњ на шнурку сов≥ на шию, щоб не заважала ≥ була на по-хват≥. ¬удочки теж потр≥бна не проста, а головнева. ј вт≥м, дл€ цього можна переобладнати будь-€ку вудочку: зн€ти грузило, а поплавець краще зам≥нити на дерев'€ний. ѕрост≥ше поставити суху паличку товщиною в палець. ўо≠правда, без грузилка вудити не зовс≥м зручно, особливо при закиданн≥, але п≥сл€ де€кого тренуванн€ все швидко наладитьс€. ≤ ще потр≥бно ек≥п≥руватис€ в≥дпов≥дним чи≠ном, оск≥льки ловити головн€ доведетьс€ не з берега ≥ не з човна, а бродом. Ћовець (почепивши на шию пл€ш≠ку з кониками) взуваЇ гумов≥, рибальськ≥ чоботи (кам≥н≠н€!), до по€са ч≥пл€Ї металевий садок, вудку в руки ≥ Ч в пох≥д на лови. “обто починаЇ бродити понад островом в≥д одного камен€ до ≥ншого. ј вт≥м, €к точн≥ше, то не бродить, а пересуваЇтьс€ у вод≥ Ч пов≥льно, м'€ко, обе≠режно, €комога тих≥ше, не робл€чи зайвих рух≥в.  ам≥н≠н€ п≥д водою гостре й слизьке, а сп≥ткнутис€ чи шуг≠нути у вирву з головою Ч не так уже й важко. ÷е пер≠ше. ≤ друге: щоб не сполохати рибу. √оловень обереж≠ний, плаваЇ у п≥вводи, уважно сл≥дкуЇ за берегом.

ќтож, нечутно пересуваючись понад берегом, безшум≠но закидаЇте коника то до одного камен€, то до ≥ншого, то в те озеречко, то в ≥нше... ƒерев'€ний поплавець (па≠личка) плаваЇ на поверхн≥, ≥ наживка ваша теж плаваЇ зверху. √оловн≥ поки що не сп≥шать хапати вашого коника, але -Ч терп≥нн€, витримка ≥ ще раз терп≥нн€ та витримка ќсь коник падаЇ на воду ≥ раптом... раптом зникаЇ. ј з ним зникаЇ п≥д водою ≥ паличка, що виконуЇ ь поплавц€. .. –ивок, ≥ вам здаЇтьс€, що хтось пот€гнув до себе вудочку. ќт€мившись, ви р≥зко ≥ силь≠но п≥дс≥каЇте Ч губи в головн€ м≥цн≥, витримають.

¬≥дчувши, що в≥н попавс€, головень зал€гаЇ на дн≥ (€кщо встигне шмигнути в кам'€ну щ≥лину чи п≥д на> вислий кам≥нь, то вит€гти його зв≥дти майже безнад≥йно), «ал€гаЇ м≥цно, ≥ в≥д≥рвати його в≥д дна, не об≥рвавши волос≥нь, не так ≥ просто, €к здаЇтьс€. ¬удлище гнеть≠с€ в дугу, вже й волос≥нь, нат€гнувшись, €к струна, бри≠нить, а головень Ч н≥ з м≥сц€. Ќаче за дно вхопивс€.

“а €к в≥н не чинить оп≥р, ви все ж пов≥льно починаЇте його в≥дривати в≥д дна... ¬≥д≥рвали. ѕереводите подих, але кр≥зь стиснен≥ зуби. “епер здобич треба виважувати, обережно, але в той же час твердо й р≥шуче, не даючи послабини. —першу риба йде хоч ≥ туго, але, на щаст€, спок≥йно. “а з п≥вводи раптом починаЇ робити п≥руети вистрибуЇ, каменем б'Їтьс€ об воду, зникаЇ, знову стр≥м≠ко вистрибуЇ... ј ви... ј вт≥м, х≥ба знайдутьс€ зараз так≥ слова, €кими можна було б передати ваш стан?


«≥рветьс€... ¬удочка гнетьс€... ќй, з≥рветьс€... ой, з≥≠рве... ƒихати н≥чим... –уки тремт€ть... «≥рветьс€... ќй, з≥≠рветьс€...

“а ось в≥н н≥би п≥шов, п≥шо-ов...

¬истрибуЇ з води. ¬и вже бачите його товсту, широ≠колобу голову з тупим носом, бачите все його майже ци≠л≥ндричне тулубище. —пина у нього темно-зелена, майже чорна, боки ср≥бн≥, ≥з жовтуватим в≥дт≥нком ≥ увесь в≥н Ч тугий, спружинений, налитий силою ≥ завз€тт€м... ќсь ви вже вивели його на поверхню води, ось уже п≥дво≠дите до себе... ¬удка вже сторч у небо, ви, тримаючи в прав≥й руц≥ вудку, нахил€Їтесь, подаЇтес€ вперед й од≠ночасно прост€гаЇте л≥ву руку. (ўоб не мати зайвого вантажу, бо вам доводитьс€ бродити, ви п≥дсаки, зв≥сно,, не берете).

√оловень уже б≥л€ ваших н≥г.

ѕрост€гаЇте рукуЧхап! ћимо.

ј вудка в прав≥й руц≥ тремтить-бринить, а головень б'Їтьс€ у вас б≥л€ н≥г (та €кий головень!  ≥лограм, €к не

б≥льше!).

’ап рукою Ч мимо!

ќй, з≥рветьс€... ќй, б'Їтьс€, €к скажений, ой...

≤ тод≥, щоб д≥стати певн≥ше, ви робите крок уперед, робите над≥то посп≥шно й необережно, нога ваша спри-саЇ ≥з слизького камен€, ≥ ви, зд≥йн€вши бризки, зникаЇ≠те п≥д водою...

јле ж €к ≥ вит€гнете головн€ Ч €ка то бур€на рад≥сть! ÷≥лий р≥к пот≥м буде що розказувати!

Ўвидко вечор≥Ї ≥ ще швидше... холодн≥Ї. “≥льки с€де сонце, €к в≥д денноњ спеки (а спека така, що в намет≥ стаЇ, €к у добре натоплен≥й печ≥!) не ли≠шаЇтьс€ й сл≥ду. « гущавин виповзають перш≥ туманц≥, а з ними з'€вл€Їтьс€ вогк≥сть. ѕовечер€вши вже в тем≠р€в≥, сидимо б≥л€ камен€, у ви€мку €кого потр≥скуЇ ба≠гатт€, гомонимо.

Ќавколо вас густа, нерушна п≥тьма.

 оли це на ƒн≥пр≥ щось з'€вилос€ тис€чооке, €скраве, фантастично-казкове. ¬ далин≥, в п≥тьм≥ ноч≥, пропливаЇ €скраво осв≥тлений туристський чотирипалубний паро≠плав. √раЇ музика. ћи вже звикли на ƒн≥пр≥ до швид≠к≥сних Ђћетеор≥вї та Ђ–акетї, що пронос€тьс€ мимо остро≠ваЧ оком за ними не встигнеш просл≥дкувати. ј цей су≠не пов≥льно,| велично, наче випливаЇ з ≥ншого св≥ту.

ѕропливла осв≥тлена громадина, ≥ знову на остров≥ чорна п≥тьми, скрипл€ть дерева, та глухо шумить ƒн≥≠про. ѕ≥дкладаЇмо в багатт€ сухого пал≥чч€, ≥ ледве воно спалахуЇ, €к смол€на п≥тьма обступаЇ нас з ус≥х бок≥в. ƒ≥ти солодко-л€чно озираютьс€, њм всюди вчуваЇтьс€ таЇмничий шурх≥т, шеп≥т, у темр€в≥ кущ≥в ввижаютьс€ €к≥сь обриси, постат≥... ¬ так≥ тих≥ вечори на безлюдному остров≥, що потопаЇ в п≥тьм≥, т€гне до розмов про загад≠ков≥ й таЇмнич≥ випадки ≥ взагал≥ Ч про р≥зне страх≥в'€. „им страшн≥ше, чи хоча б моторошн≥ше Ч тим краще. як, наприклад, розпов≥дь про запорожц€, котрий бозна-коли жив у цих кра€х, рибалив на ƒн≥пр≥ ≥ витвор€в ус≥л€к≥ дива. ќдниим в≥н був у пригод≥, а на ≥нших наводив ве≠ликий ж а ж ¬≥н замовл€в ворож≥ рушниц≥ та кул≥, щоб не стр≥л€ли в запорожц≥в, обертав людей на вовкулак≥в, песиголовц≥в, чорт≥в. …ого буц≥мто слухалас€ вс€ не≠чисть...

√омонимо й про ƒн≥про та про в≥ков≥чну, здеб≥льшо≠го, криваву ≥стор≥ю, що прошум≥ла його берегами... “ихо потр≥скуючи, жевр≥Ї багатт€, спалахне паличка, заграють на лиц€х полиски вогню, тр≥сне в п≥тьм≥ щось Ч ледве втримаЇшс€, щоб не здригнутис€.

¬≥рш≥ так ≥ прос€тьс€. ќсобливо т≥, що написан≥ про ц≥ крањ, про с≥ч≥ кривав≥, що тут клекот≥ли в≥ками.

...ѕоњдьмо древн≥м берегом ƒн≥пра

ƒо буйного  одацького порога.

“ут знайдеш все:

химерний серп древл€н.

ћогил сарматських непорушн≥ плити,

Ўл€хетський меч, турецький €таган,

ќстанки мамонта, сто€нки неол≥ту.

“ут чувс€ лемент к≥ммер≥йських в≥йськ,

“ут ск≥ф≥в прокотилас€ армада,

ћетк≥ купц≥ рабинь, бурштин ≥ в≥ск

¬≥д ≤льмен€ везли до ÷ареграда.

“ут ќльжин ≥ ќлег≥в сл≥д прол≥г,

ѕромчалас€ орди скажена лава,

ѕ≥д гр≥м порог≥в хитрий печен≥г

“ут вбив в засад≥ кн€з€ —в€тослава.

“ут т≥ м≥сц€, де кожний шмат земл≥

ƒзвенить луною ратного величч€,

Ћ≥топис њм вели в кривав≥й мл≥

ћеч≥ ≥ стр≥ли, вила ≥ пал≥чч€...

ѕоет н≥чого не переб≥льшив, усе тут так було: кожний шмат земл≥ на берегах великоњ р≥ки, починаючи в≥д прадавн≥х слов'€н ≥ до наших дн≥в, дихаЇ ≥стор≥Їю. Ќедарма ж у цих кра€х ще й дос≥ жива легенда про закам'€н≥лий к≥ст€к воњна, викопаний на початку стол≥тт€ десь ≥з ѕрибережного п≥ску. ” тому к≥ст€ку буц≥м: стирчало в≥с≥мнадц€ть м≥дних стр≥л... ≤ вчуваЇтьс€, €к хропуть у п≥тьм≥ бойов≥ кон≥ Ч к≥ммер≥йськ≥? —арматськ≥? —к≥фськ≥? ѕечен≥зьк≥? —лов'€нськ≥?.. ќн вони, т≥ таЇмн≥ кон≥, мчать (крутими берегами... ≤ дзвен€ть у в≥тров≥њ мечи. ƒн≥пром пропливають козацьк≥ чайки, десь б'ють гармати, дзвен€ть сел€нськ≥ коси...

ѕрад≥ди наш≥ край св≥й р≥дний захищають...

„ас уже й л€гати, бо завтра н≥ св≥т н≥ зор€ вставати. ƒумаЇмо податис€ на л€ща, он, п≥д грушею, жевр≥Ї червоний вогникЧ то на керогаз≥ умл≥ваЇ рибальська каша. ƒл€ принади. “а каша, €ка буц≥мто так здорово л€ща ринаджуЇ. ўо ж, завтра перев≥римо, так це чи н≥.

¬ставати з нагр≥того камен€, що збер≥гаЇ ще сон€чне тепло, йти в≥д затишно жевр≥ючого багатт€ у вогку п≥тьму не хочетьс€.

“ож сидимо, кожен про своЇ думаючи.


 оли це десь у темному маслиновому гањ почав жал≥бно ≥ печально кричати самотн≥й птах, ≥ в≥д того пронизливого крику Ч н≥би пташиного ≥ в той час людського Ч стаЇ чомусь моторошно. ≤ тод≥ хтось ≥з нас (а ми ще т≥сн≥ше повс≥далис€ навколо багатт€ ≥ в темр€ву ноч≥ намагаЇмось не дивитис€) розпов≥даЇ легенду, €ка, €к вс≥ легенди,Ч ≥ красива, ≥ поетична.

 олись давним - давно, ще на початку нашого стор≥чч€ жила в цих кра€х вродлива д≥вчина ћар'€на. ∆ила вона л≥вому берез≥. ј на протилежному, в Ћоцмансь≠к≥  ам'€нц≥ Ч прадавньому сел≥ дн≥провських лоцман≥в, њњ коханий Ч молодий лоцман.

«устр≥чалис€ вош≥ вечорами посеред ƒн≥пра.

ћар'€на л≥ свого берега припливала на човн≥, а ко≠ханий њњ Ч ≥з свого. ≤ т≥ човники Ч борт до борту Ч сто€≠ки на тих≥й вод≥, ≥ не було за них щаслив≥ших людей у св≥т≥. ј коли на ƒн≥пр≥ зд≥ймалис€ хвил≥ ≥ йшли горою, вони розпалювали вогнища Ч ћар'€на на своЇму берез≥, ., коханий њњ Ч на своЇму,Ч ≥ в≥д тих вогн≥в на душ≥ в закоханих ставало тепл≥ше. ƒалекий вогник з правого берега говорив: це €,≤ тв≥й ѕетро, € кохаю тебе. ј з л≥≠вого теж промовл€в вогник: це €, ћар'€на тво€, € ко≠хаю тебе...

јле зустр≥чатис€ њњ ≥ випадало р≥дко.

” т≥ часи лоцмани першоњ статт≥ проводили судна, другоњ Ч плоти, а третьоњ Ч Ђпри излишестве их поступают добавочными рабочими па судна и плоты по воль≠ному наймуї. ћар'€нин коханий був лоцманом третьоњ статт≥ (йому тод≥ т≥льки-но виповнилось двадц€ть л≥т).

Ђяк т≥льки стану лоцманом першоњ статт≥, так ≥ при≠шлю до тебе сват≥вї,Ч казав в≥н ћар'€н≥.

ј €кось в≥н вперше пов≥в самост≥йно пл≥т на Ќиз.

ѕов≥в ≥ не повернувс€.

ћинуло з м≥с€ць, коли ћар'€на нарешт≥ д≥зналас€, що сталос€. „ерез п'€ть порог≥в пров≥в њњ ѕетро пл≥т Ч  одацький, —урський, –евучий Ћоханський, ƒзвонецькнй, Ќенаситець (в≥н же –евучий). «алишалос€ ще пройти ¬овнизький, Ѕудило (в≥н же  ипучий), Ћишн≥й та ¬≥ль≠ний. јле десь там за Ќенаситцем п≥дстер≥г його •удзик Ч хитрий ≥ п≥дступний кам≥нь у вод≥. « великоњ води •уд≠зика не було видно, й спаде вода в ƒн≥пр≥, то в≥н ≥ з'€вл€Їтьс€ на св≥т≥ б≥лому Ч великий, справд≥ на іуд≠зик схожий. Ћоцмани до нього препильно придивл€лис€, ўоб в≥н часом не пристебнув до себе барку або й плота. ќсь той •удзик ≥ пристебнув до себе ѕетр≥в пл≥т...

потемн≥ло сонце, €к д≥зналась ћар'€на, що трапилось з коханим. —≥ла вона в човен, випливла на середину ƒн≥≠пра, ≥ руки в нењ опустились, ≥ весла з рук випали.

“еч≥€ п≥дхопила човен ≥ понесла його вниз, усе швидше й швидше, до першого порога, а першим там був пор≥г  одацький...

≤ тод≥ ћар'€на звелась ≥ стала в човн≥ на увесь зр≥ст ≥ сто€ла так зац≥пен≥ло ≥,дивилась на страшний нав≥ть при

св≥тл≥ м≥с€ц€ клек≥т води б≥л€ порога...  ипучий той вир п≥дхопив човен, кинув його в клекочучу пр≥рву порога, ≥ ћар'€на зникла у т≥м шален≥м клекот≥ води... јле не загинула.

¬ останню мить вона буц≥мто перетворилась на чайку. ≤ л≥тав зв≥дтод≥ над ƒн≥пром, жал≥бно тужить-кигиче, шукаючи коханого свого, а коханого немаЇ, ≥ до б≥лого ранку квилить чайка ћар'€на на ћахортет≥... ј вдень вона, чайка €к чайка.

« намету, в €кому всю н≥ч було вогко ≥ холодно, ви≠бираЇмось о четверт≥й ранку. ¬ласне, не так вибираЇмось, €к прожогом вискакуЇмо з нам≥ром пошвидше з≥гр≥тис€.

Ќад ћахортетом, над сонним, наче вилитим з важкого бл€клого олова ƒн≥пром, висить половинка св≥тло-апель-синового м≥с€ц€ Ч тепла в≥д нього, зв≥сно, н≥€кого.

ѕо вс≥й широч≥н≥ р≥ки там ≥ тут брод€ть туманц≥.

” гущавин≥ дерев та кущ≥в ще гн≥здитьс€ густа п≥ть≠ма: н≥ч т≥льки-но починаЇ ладнатис€ в дорогу. Ћедь-ледь св≥таЇ.  рутий берег потойб≥ч потопаЇ в с≥р≥й мл≥. Ќижче нас, де перед селом ƒзвонецьким виступаЇ гострий мис, блимаЇ червоне око ма€ка.

–ос€но. —в≥жо. ѕребадьоро.

Ќамети мокр≥, трави мокр≥, з дерев капаЇ роса. ¬огко. Ѕррр !. јж не в≥ритьс€, що вдень ми не знатимемо, де под≥тис€ в≥д виснажливоњ спеки.

 ≥лька хвилин енерг≥йно п≥дстрибуЇмо, розмахуючи ру≠ками “а й з≥гр≥тис€ не завадить Ч стриб, стриб, мах, мах... ќсь уже кров жвав≥ше поб≥гла по затерплому за н≥ч т≥лу. ќживаЇмо.  вапно давимось холодним сн≥данком. «би≠раЇмось швидко Ч сп≥н≥нги, п≥дсака, закрига, торба з хар≠чем (сало та хл≥б), запасн≥ снаст≥, ≥ ми в човн≥, на ходу од€гаЇмо тепл≥, куртки.

¬ийшли з бухти на веслах ≥ вже на ƒн≥пр≥ завели мо≠тор-4 лунко заторохт≥в в≥н у ранков≥й тиш≥.

” с≥р≥й мл≥ пливемо ƒн≥пром. ѕоловинка апельсинового м≥с€ц€ пливе за нами назирц≥. ћахортет позад нас змен≠шуЇтьс€, закутуючись у кирею туману. «в≥дси в≥н скида≠Їтьс€ на лева, що прил≥г на берез≥ ƒн≥пра Ч видно гри≠васту голову (густ≥ кущ≥), прост€гнен≥ передн≥ лапи (голий берег), дал≥ тулу би ще (маслиновий гай) ≥ довгий хв≥ст з китицею (купка дерев па п≥щан≥й кос≥). ўе мить Ч ≥ в≥н зникаЇ, п≥рнаючи в туман.

ѕраворуч, неподал≥к фарватеру, майнула ≥ зникла спи≠на €коњсь фантастичноњ тварини Ч то все, що лишилос€ в≥д колишнього «вонц€, четвертого дн≥провського порога. (ƒо≠л≥: вода прибуваЇ, то заливаЇ ≥ той гостр€к, але так за≠ливаЇ, що власники моточовн≥в, котр≥ не знають добре ло≠ц≥ю б'ють там своњ мотори).

ѕеретинаЇмо фарватер ≥, поминувши ћайор≥вку, мчимо вздовлж правого берега. ѕроскочивши м≥ж скел€стим та крутим берегом з одного боку та високою й гром≥здкою Ѕагатирською скелею з другого, виходимо на акватор≥ю напроти ¬олоського кар'Їру.

„овн≥в ще не видно, ми перш≥. «а€корюЇмось. ≤ не де-небудь, а в тому м≥сц≥, де, €к запевн€в знайомий ри≠балка, Ђздоровенна пл≥тка бере ≥ запросто клюють л€щ≥, не кажучи вже про п≥дл€щик≥в. ј €к повезе, то ≥≥ короп≠чук в≥зьмеї

√либина Ч б≥л€ семи метр≥в.

—п≥н≥нги приготовлен≥, поставлен≥ на борти, гачки з черв'€ками (б≥лим опаришем ≥ земл€ним) вже на дн≥. ќпу≠щена й закрига.

«авмираЇмо, не звод€чи очей з кивк≥в на к≥нц€х сп≥≠н≥нгових вудлищ Ч ну, починайте вже кивати!

 ивки непорушн≥, т≥льки сонно, наче лащачись, пле≠тетьс€ об ƒюралевий борт л≥нива хвилька.


…дучи на Ќиз, пов≥льно пропливаЇ труд€га баржа, ве≠зучи кудись п≥сок, хитнувсь раз-другий на њњ хвил≥ човен, кивки ритм≥чно закивали ≥ знову заспокоюютьс€. “иша. ѕравий ≥ л≥вий береги в с≥р≥й передранков≥й мл≥, всюди пустка, т≥льки на кар'Їр≥ блимають вогн≥. ћ≥с€ць вгор≥ ≥ м≥с€ць знизу, б≥л€ сам≥с≥нького борту човна. ¬ода зблизька чорна, наче аж гл€нцева, а дал≥ св≥тл≥ша.

ќсь-ось по-справжньому почне св≥тл≥ти.

 ивки на трьох сп≥н≥нгах ан≥ хитнутьс€.

ƒесь далеко в ранков≥й тиш≥ чути торохт≥нн€, певно, з ƒн≥пропетровська йдуть перш≥ моторки. —в≥тл≥Ї над л≥≠вобережж€м, де маЇ з≥йти сонце, рожева смужка неба густ≥шаЇ н≥ очах, наливаЇтьс€ соком, вода в ƒн≥пр≥ роже≠в≥Ї.

—в≥таЇ все дужче й дужче, ч≥тк≥ше виступають обриси берег≥в, н ≥ сход≥ все ширшаЇ ≥ ширшаЇ рожева смуга, ось вона вже на п≥внеба, ≥ вода вилискуЇ золотом. ¬исок≥ береги р≥ки застигли, €к вартов≥. ѕочинають одна за од≠ною прибувати моторки, за€кор€ютьс€, ≥ знову тиша. «а≠мислившис ь, спогл€даЇш врочисту велич ƒн≥пра, ≥ в душ≥ твоњй щось починаЇ брин≥ти легендарне, билинне. ’очеть≠с€ повторювати р€дки Ђ—лова о полку ≤горев≥мї, вчуваЇть≠с€ плач ярославни:

ќ ƒн≥пре-—лавутице!

“и пробил еси  аменны€ горы сквозь землю ѕоловецку. “ы леле€л еси на себь —в€тославли насады...ї

≤ здаЇтьс€, н≥би на берегах ƒн≥пра з'€вилис€ половц≥ в гостроверхих шапках, о он п≥дступн≥ печен≥ги ховаютьс€ в засад≥ готуючись напасти на кн€з€ —в€тослава... ” цих кра€х на порожистому ƒн≥пр≥ в≥н ≥ пол≥г. ј нижче зв≥дси, б≥л€ колишнього порога Ќенаситець ≥з скелею √роза ≥ найб≥льшим перепадом води (те м≥сце звалос€ ѕеклом). Ќа одн≥й ≥з скель, що виступала з води, була чавунна плита з написом:

Ђ¬ 972 году у ƒнепровских порогов пал в неравном бою с печенегами вит€зь Ч кн€зь —в€тослав »горевичї.

«араз чавунна плита перенесена ≥з скел≥ (њњ затопили води озера ≥мен≥ Ћен≥на) в село ћик≥льське.

 амТ€ними _ горами ярославна називала дн≥провськ≥ пороги. (—ьогодн≥ про т≥ кам'€н≥ гори, що њх пробив ƒн≥пр-—лавута, енциклопед≥€ пише сухо ≥ лакон≥чно: Ђƒн≥пров≠ськ≥ пороги Ч виходи гран≥т≥в, гнейс≥в та ≥н. пор≥д ”крањнського щита в русл≥ ƒн≥пра м≥ж ƒн≥пропетровськом та «апор≥жж€м. ѕ≥сл€ збудуванн€ ƒн≥прогесу ≥м. ¬. ≤. Ће≠н≥на залит≥ водоюї.

” цих кра€х ≥ починав ƒн≥про-—лавута на зор≥ свого житт€ пробивати кам'€н≥ гори. ѕерший пор≥г в≥н пробив значно вище зв≥дси Ч  одацьким згодом було названо його, а нижче нього, на в≥дстан≥ семи верст, клекот≥в —урський, дал≥ на п≥вверсти Ћоханський. ћи зараз ≥ знаходи≠мос€ в його колишн≥х волод≥нн€х. ¬ода в ньому, €к св≥д≠чать очевидц≥, Ђплескалась, мов у лоханц≥, через те в≥н ≥ Ћоханськийї. ј нижче села ¬олоського (колись тут впер≠ше посилили полонених волох≥в, зв≥дси й назва), б≥л€ €ко≠го ми за€корилис€ з над≥Їю сп≥ймати л€ща, зд≥ймаЇтьс€ з води кам'€ний Ѕогатир. –ан≥ше тут був ще один Ѕога≠тир, на т≥м боц≥ р≥ки, а м≥ж ними т€глис€ дв≥ кам'€н≥ гр€ди Ѕогатирська та —тр≥льча забора. ќбидв≥ вони ни≠н≥ поко€тьс€ в глибинах ƒн≥пра, а з двох кам'€них Ѕога≠тир≥в уц≥л≥в лише один, правобережний. «близька в≥н вражаЇ своњми Ч справд≥ богатирськими! Ч розм≥рами, ≥ на нього дивишс€, задерши голову, але дивишс€ шаноб≠ливоЧ то ж бо утнула природа! ” цих кра€х про обох Ѕогатир≥в складено к≥лька легенд.

ќси одна з них. ∆или колись там, де ¬олоське, два брати-богатир≥. “≥сно њм стало, розвернутис€ н≥де, один одному заважати почали. ќт вони й вир≥шили позмагати≠с€, ≥ той, хто програЇ герць, п≥де зв≥дси в ≥нш≥ крањ, а переможець залишитьс€ тут. ќт уз€ли вони в руки по й гор≥. ѕершим кинув менший брат. «агуд≥ла ка≠м'€на гора в пов≥тр≥ ≥ бабахнула в ƒн≥про б≥л€ правого його берега.

ј старший €к кинув свою гору кам'€ну, то вона пере≠лет≥ла через ƒн≥про ≥ впала аж на т≥м боц≥.

Ч “во€ вз€ла,Ч сказав менший брат ≥ п≥шов у чуж≥ крањ шукати еф≥ землю, а старший зоставс€ тут.

≤нший вар≥ант легенди: змагалис€ м≥ж собою Ч хто да≠л≥ кине кам'€ну] гору Ч два вит€з≥: наш ≥ чужинський. “ож наш кинув свою гору аж на той берег ≥ лишивс€ тут, а чужинець коли) кинув, то гора його ледве до правого берега долет≥ла, ≥ в≥н п≥шов геть... ј вт≥м, вороги зв≥дси сам≥ ще н≥коли не йшли, наш≥ давн≥ Ч ≥ не давн≥ Ч прад≥ди-слов'€ни виган€ли њх зв≥дси мечем, щоб зберегти дл€ нас з вами цю прекрасну землю

≤ зненацька в сонн≥й ранков≥й тиш≥ починаЇтьс€Е плюсканн€.

ќзираЇтесь ле-ле! Ц та то ж риба вистрибуЇ. –иба граЇ!

Ћ≥воруч, праворуч на застигл≥й глад≥ води Ч плюх, плюх, плюх. “а до човна все ближче й ближче: плюх, плюх, плюх...

ќй, ой, що ж це буде!

ѕосхоплювавшись, через борт човна перехил€Їмось, вдивл€ючись, а що ж там плюхкаЇ? –иба невелика, в чор≠н≥й вод≥ здаЇтьс€ чорною, вискочить на поверхню, вигнеть≠с€ (Ђѕ≥дл€щик!ї Ч зрад≥ли ми) ≥ Ч плюх! Ќе встигнуть на вод≥ й кола роз≥йтис€, €к знову Ч плюх!

Ќа поверхн≥ залишаютьс€ бульбашки, €кусь частку се≠кунди вони тримаютьс€, а тод≥ лопаютьс€.

—идимо, €к зачарован≥.

Ѕезшумно п≥дн≥маютьс€ молод≥ л€щики ≥з глибин дн≥≠прових, р≥жуть воду спинним плавцем ≥, круто повернув≠шись, п≥дстрибують Ч плюх! ≤ зникають у глибин≥...

ѕлюх, плюх, плюх...

ўо це в них? –итуал чи звичайн≥с≥нька ранкова... за≠р€дка?

–иба Ї, а кльову немаЇ.

јж тут наче каменюка у воду Ч б-бу-убух!!! Ч Ћ€щ! Ч вигукнули ми в один голос. “ак, це в≥н, патр≥арх дн≥провських глибин. “еж заб≥г погул€ти.

—идимо в човн≥ принишкл≥, заворожен≥, а ранкова зор€ розгораЇтьс€, а вода вже золота, ≥ молод≥ л€щ≥ вистрибують ≥з чорних глибин теж н≥би золот≥.

“а ось рожева смуга бл€кне, б≥л≥Ї, ≥ з-за л≥вобережноњ круч≥ випл≥таЇ сонце.  арм≥нове. ¬рочисто спок≥йне ≥ €кесь н≥би аж не наше, не земне.

ѕлюханн€ повол≥ затихаЇ.


≤з «апор≥жж€ в ƒн≥пропетровськ пройшла Ђ–акетаї, за нею невдовз≥ промчав Ђћетеорї, ≥ нас добре погойдало на хвил€х. —онце пожовт≥ло, з'€вились ореол ≥ перш≥ промен≥, ≥ на нього вже не можна було дивитис€.

≤з-за Ѕогатирськоњ скел≥ пов≥льно починаЇ висовуватись чотирипалубний туристський пароплав. ўе рано, паса≠жири спл€ть, а на верхн≥й кормов≥й палуб≥ п≥д музику плавно рухаютьс€ з дес€ток чолов≥к Ч аероб≥кою займа≠ютьс€. як (пов≥льно, горнучи поперед себе воду, суне ц€ громадина Ч така нетипова на ƒн≥пр≥ в епоху швидк≥сних Ђ–акетї та Ђћетеор≥вї!

≤ раптом (задивившись на пароплав, € не встиг своЇ≠часно й пом≥тить) на моЇму сп≥н≥нгу хитнувс€ кивок, по≠клонивс€, в тод≥ т≥льки Ч с≥п-с≥п-с≥п!..

ј серц≥ моЇ Ч тьох-тьох-тьох!!!

“ремт€чими руками хапаю сп≥н≥нг, п≥дс≥каю. √либина така, що зразу њњ в≥дчути не можу, чи Ї там що... ≤ т≥льки, раз≥в з к≥лька крутнувши котушку, в≥дчуваю, €к щось жи≠ве б'Їтьс€ на т≥м к≥нц≥ волос≥н≥. ¬ит€гуюЧпл≥тка. Ќаче ≥з старовинного, почорненого ср≥бла. “а €ка пл≥тка Ч п'€ть сантиметр≥в довжиною! «роду таких не ловив.

“их щасливц≥в, котр≥ ловл€ть л€щ≥в, називають, €к в≥≠домо, л€щатниками. —лово €ке незвичайне, загадково-хвилююч≥ : л€щатник! јх, €к хот≥лос€ ≥ нам побути л€щатниками, щоб пот≥м згадувати все житт€: Ђ≈ге, ловив ≥ € л€щ≥в!..ї

ј ось л€щ≥ чомусь не хот≥ли, щоб ми ставали л€щатниками. ћи њх вперто шукали й шукали. ≤ розпитували ≥н≠ших, бувал≥ших: де, мовл€в, у цих кра€х водитьс€ патр≥арх дн≥провських глибин. ƒосв≥дчен≥ риболови на запитанн€: Ђƒе риба?ї Ч в≥дпов≥дають:

Ч Ўукайте не рибу, а м≥сце, €ке вона любить. ј вже коли знайдете таке м≥сце, то вона сама до вас прийде.

–иба ходить вздовж дн≥провських берег≥в.

јле де улюблене м≥сце л€ща Ц в район≥ ћалого ћахортета чи й б≥л€ с≥л ƒзвонецького, ћайор≥вки, ƒ≥брови, ¬олоського Ц ми поки що не знали. ЎукаЇмо там ≥ там. ƒе попадетьс€ пл≥тка, де карась, де п≥дл€щикЕ а патр≥арха нема й нема. ≤ хоч знаЇмо, що спати вранц≥ можна довго, бо риб≥ по-справжньому починаЇ ловитис€ п≥сл€ дес€тоњ години ранку, €к з'€вл€Їтьс€ теч≥€ (це залежить в≥д роботи ƒн≥продзержинськоњ √≈—), ≥ все ж встаЇмо о четверт≥й-п'€т≥й, бо що то ≥≥ за рибалка,  ќЋ» довго спиш! ¬же знаЇмо, що у вих≥дн≥ кльов завжди г≥рший (падаЇ р≥≠вень води), ≥ще краще ловитьс€ в понед≥лок (вода прибу≠ваЇ), ще краще у в≥второк ≥ зовс≥м добре в середу, четвер ≥ п'€тницю... ¬се знаЇмо, на л€ща вже ц≥ле досьЇ завели, ось т≥льки л€щ не хоче ловитись ≥ не хоче. ўо за веред≠лива риба! якого йому ще д≥дька треба?!

ƒоки ми носимось моторкою по ƒн≥пру в пошуках л€≠щ≥в (поверталис€ по об≥д≥ здеб≥льшого н≥ з чим), син м≥й ярослав ловив окун≥в. « ус≥х представник≥в риб'€чого цар≠ства на ћахортет≥ над≥йн≥ше ≥ найв≥рн≥ше бере окунь. ¬≥н всюди жад≥бний ≥ непереб≥рливий, а на ћахортет≥ особли≠во. ѕро те ≥ (на ћахортет≥ в≥н сам не прийде, його треба зум≥ти сп≥ймати ≥ знати т≥ м≥сц€, де в≥н полюбл€Ї розб≥й≠ничати. ј ловить хижак рибку, то й сам неодм≥нно п≥йма≠Їтьс€Ч такий закон.

Ќайкраща красноперий хижак бере на п≥вн≥чному к≥н≠ц≥ ћахортета, в гирл≥ ¬ороноњ, €краз гам. де найб≥льше кам≥нн€. “ам лежать у вод≥ й на берез≥ багатотонн≥ брили, що т≥льки дивуЇшс€. ј зак≥нчуЇтьс€ та виставка кам≥нн€ високою скелею, па вершечку €коњ Ч зручний майданчик.

—ид€чи ј т≥й скел≥, ≥ т€гав ярослав красноперих хи≠жак≥вЧ та €ких! ќдин в один! “рапл€лис€ н к≥лограмов≥, вит€гти €ких Ч одне задоволенн€. ƒо т≥Їњ скел≥ д≥статис€ з бухти не т|к ≥ легко. “реба ≥з сп≥н≥нгами, вудкою та сад≠ком або стрибати з камен€ на кам≥нь, €к вода спаде, ви≠€вл€ючи майже акробатичну вправн≥сть, або (€к повна вода) обережно брести в гумових чобот€х (теж ви€вл€ючи акробатичну вправн≥сть, бо кам≥нн€ слизьке, оступишс€ Ч шугнеш з головою). ѕот≥м видр€пуватис€ па одну брилу, пот≥м ще на| одну, а вже з нењ, роз≥гнавшись, перестрибну≠ти на ту скелю...

≤ вже та и можна перевести дух ≥ огл€нутись.

 раЇвиди зв≥дти чи не найкращ≥.

«а спиною у вас ћахортет, праворуч Ч гирло ¬ороноњ, а л≥воруч ≥ пр€мо Ч ƒн≥про. —к≥льки с€гаЇ око Ч попе≠реду вода ≥ вода.

« раннього рана й до темного вечора ма€чить ярослав на т≥й скел≥, ≥ згукати його зв≥дти вдаЇтьс€ х≥ба що в п≥тьм≥. “ам у нього пост≥йно знаходитьс€ Ђв робот≥ї к≥лька сп≥н≥нг≥в ≥ вудка. ўоб м'€к≥ше сид≥ти, простелено куртку, стоњть казанок ≥з живц€ми, лежать коробки ≥з запасними гачками т| жилками, ножиц≥, н≥ж, що-небудь ≥з њж≥, а здеб≥льшого сухар≥, баклага з водою, гумов≥ чоботи ≥ р≥з≠ний др≥б'€зок. «'€вившись рано-вранц≥ на скел≥, ярослав починаЇ з ловл≥ живц€. Ќа цю роль найкраще п≥дход€ть всюдисущ≥ бички-бубир≥. ¬они витривал≥, довго тримають≠с€ па гачку, а внизу п≥д скелею њх Ч невичерпн≥ запаси! ( ого - кого, а бичк≥в у ƒн≥пр≥ аж надто багато, ≥ де б ти не закинув вудку, вони всюди ч≥пл€ютьс€ на гачки. ј ск≥льки ≥кри ц≥нних риб знищують ц≥ мал≥ розб≥йники!). ј ловити њх Ч прост≥ше простого. „ерв'€чок Ч на гачок (чи бодай шматочок черв'€чка), опускай його п≥д скелю, ≥ не встигне поплавець ≥ стати, €к в≥дразу ж п≥рне. ќт ≥ Ї жи≠вець. „≥пл€ти його на сп≥н≥нговий гачок краще всього за верхню губу, короткий р≥зкий змах, зашургот≥ла котушка, ≥ вже той живець летить туди, куди вам треба. ѕочекавши, дйки свинцеве грузило л€же на дно ≥ пот€гне за собою по≠водок ≥з живцем, вибереш слабину жилки, поставиш ко≠тушку на гальмо, сп≥н≥нг покладеш б≥л€ себе на скел≥ (але так, щоб €кий-небудь проворний окунь не ст€гнув його у воду) Ч чекай окун€.

” ярослава завжди сто€ло два-три сп≥н≥нги.

«акидав в≥н живц≥в метр≥в за двадц€ть Ч тридц€ть в напр€мку чорного гостр€ка скел≥ з ƒзвонецького порога, що вигл€даЇ там з води. —€де, на ƒн≥про дивитьс€, мр≥Ї. ¬день сонце пече його немилосердно на т≥й скел≥ Ч тер≠пить. Ѕо ось-о—ь може вз€ти окунь. “а й сховатис€ в≥д сонц€ на скел≥ н≥де. Ќайактивн≥ше окунь бере зранку й до полудн€ ≥ в надвеч≥р'€... ќсь на одному ≥з сп≥н≥нг≥в трохи хитнувс€ к≥нчик. ћиттЇво хапай його, п≥дс≥кай ≥ крут≥њ котушку, ≥ вже на скел≥ б'Їтьс€-п≥дстрибуЇ черво≠ноперий хижак. «н€вши з гачка, ч≥пл€Їш нового живц€ ≥ туди його, де щойно був його попередник. “≥льки с≥в, €к нат€глас€ жилка на другому сп≥н≥нгу,Ч ще один окунь. ј трапл€ютьс€ так≥ окун≥, що й сп≥н≥нг њздить по скел≥ й котушка на гальмах тр≥щить, €к кулемет.

≤ так за день тридц€ть Ч сорок окун≥в ≥ опинитьс€ в сад≠ку. ”вечер≥ окун≥ беруть особливо шалено, т≥льки встигай њх вит€гувати, ловити живц€, ч≥пл€ти його ≥ закидати.


«а ћайор≥вкою, за високою кручею правобережж€, с≥≠даЇ сонце.

ќсь воно над кручею, ось воно вже до половини за нењ п≥рнуло, ось вже т≥льки об≥дочок вигл€даЇ Ч зникло. ƒр-р-р!!! Ч котушка. ј з бухти вже гукають вечер€ти.

“а спробуй в≥д≥рватис€, коли то на тому сп≥н≥нгу, то на ≥ншому деркоче котушка. ¬же й холодно стаЇ, пора.

¬д€гаЇш гумов≥ чоботи (вода холодна увечер≥) ≥ то бредеш в п≥тьм≥, то стрибаЇш з камен€ на кам≥нь, несучи на соб≥ все зб≥жж€ ≥ зв'€зку сп≥н≥нг≥в, ще й повний та ва≠женний садок ≥ окун≥в.

≤ тод≥ починаЇтьс€ найт€жче ≥ найг≥рше Ч треба чи≠стити окун≥в. –ад≥сть то не вельми велика. ¬ода холодна, ≥ вже не хочетьс€ й рук мочити: за день стомишс€ так, що й нагнутис€ л≥нь, а луска в окун≥в така тверда, що н≥чим њњ не здереш, т≥льки руки поколеш до кров≥... “а ось уже окун≥в почищено ≥ здано јлл≥ ѕавл≥вн≥ на кухню (завтра вона поверне њх вам смаженими чи й юшку зварить), ≥, повечер€вши, сонний, спотикаючись у п≥тьм≥, бредеш до намету, забираЇшс€ в нього, падаЇш ≥ в≥дразу ж пори≠наЇш у сон. ≤ у сн≥ продовжуЇш ловити окун≥в, ≥ ув≥ сн≥ у твоњх вухах деркот€ть сп≥н≥нгов≥ котушкиЕ

Ќарешт≥ таки нам пощастило в котрийсь ≥з дн≥в на≠шого махортетського житт€: натрапили на м≥сце, €ке лю≠бить л€щ.

—тали, за€корилис€ метр≥в за п'€тдес€т Ч с≥мдес€т в≥д крутого праного берега, можна б сказати, випадково, не в≥р€чи, що саме тут нам повезе. јле чимось кас те м≥сце привабило, хорошу закриту опустили (перлова, манна та кукурудз€на каш≥ плюс макуха). ƒо дес€тоњ години ран≠куЧан≥ знаку на покльовки. ј тод≥ зненацька почали брати п≥дл€щики. ≤ ми в≥дчули €кимось шостим почут≠т€мЧ л€щ тут. ¬≥н десь поруч, крутитьс€ в темних гли≠бинах ƒн≥пра, в≥н уже в≥дчува нашу апетитну й смачну принаду. ѕроте л€щ Ч риба обережна ≥ в≥дразу не ки≠даЇтьс€ на наживку. ¬≥н покрутитьс€ навколо нењ, впев≠нитьс€, що тут безпечно, що йому н≥що не загрожуЇ, а тод≥ вже й п≥д≥йде до звабливо-пахучоњ привади. ј п≥дхо≠д€чи до п≥дкормки, натрапить на черв'€к≥в, що вору≠шатьс€ на придонн≥й теч≥њ.  ому в≥ддати перевагу Ч каш≥ чи м'€су (черв'€ку) Ч л€щ ≥ вагатис€ не буде: звичайно ж, черв'€ку! ќбережно в≥зьме його в рот ≥, пробуючи на ≤ чавкати своњми товстими губами, що в≥д за-вит€гнутьс€ в трубочку. ј ледве почне в≥н смакувати черв'€чком, €к затремтить волос≥нь, ≥ тремт≥нн€ передастьс€ кивку, ≥ в≥н теж ледь-ледь затремтить. ≤ ри≠балка затремтить у човн≥, ≥ рука його мимовол≥ сми≠кнетьс€ до сп≥н≥нга, але чималим зусилл€м вол≥ в≥н стри≠маЇ себеЧрано ще. “ак можна й сполохати. ј раптом то т≥льки зналос€, що затремт≥в к≥нчик?.. ј л€щ, беручи й смакуючи наживкою, водночас п≥дн≥маЇ њњ з дна, ≥ в цей час≥ Ч блискавично! Ч кивок випростовуЇтьс€, тобто п≥дстрибуЇ вгору.

Ќе з≥вай, риболове, не з≥вай, зараз кивок почне таке витвор€ти, таке... 1 почалос€.  ≥нчик сп≥н≥нга раптом хить, а тод≥ т≥льки Ч хить-хить-хить! (ќдн≥ рибалки називають це дибанн€м, ≥нш≥ Ч з≥панн€м). ≤ п≥шли л€щ≥ клювати Ч один наперед одного, €к начеб вони займали чергу до на≠ших гачк≥в. јле €к дел≥катно вони клюють, ц≥ патр≥архи дн≥провських глибин! ≤нод≥ к≥нчик ледь-ледь хитнетьс€, €к начеб т≥м, у глибин≥, др≥б'€зок уз€в.

ѕ≥дс≥чка. ≤ в першу мить таке в≥дчутт€, н≥би ти п≥дче≠пив €кийсь вантаж.  ≥нчик сп≥н≥нга в≥дразу ж згинаЇтьс€, руки (хочеш того чи н≥) починають тремт≥ти, гар€ча хвил€ прокочуЇтьс€ по твоЇму т≥лу. ¬≥н. Ћ€щ! ¬ибираючи во≠лос≥нь, ≥з трудом повертаЇш котушку, ≥, €к завжди буваЇ в под≥бних випадках, котушку починаЇ зањдати... як туго, €к туго йде! Ќевже зачеп? ўе один-два-три-п'€ть оберт≥в котушки, ≥ ти полегшено переводиш подих Ч н≥, не зачеп, щось ≥де ≥ йде живе та сильне... ¬ибираючи волос≥нь (а глибин≥ б≥л€ дес€ти метр≥в), попокрутиш котушку. ќсь л€щ уже за п≥вметра од поверхн≥ води. ”же видно його Ч ах, €к≥в красень!  ≥лограм≥в зо два Ч не менше. «давле≠ним, гар€чим шепотом:

Ч ѕ≥-дса-аку-у!!!

ќс≥ в≥н уже на поверхн≥, схаменувс€, проснувс€ Ч куди ж це мене т€гнуть? ѕ≥шов по колу, €к в≥н буйно п≥шов по колу! ј ви, тримаючи в л≥в≥й руц≥ п≥дсаку (у прав≥й Ч сп≥н≥нг), тиць Ч мимо! ўе раз тиць п≥дсакою Ч мимо. “ут заспокоњтись би, п≥двести л€ща ближче до борту, а п≥дсаку опустити у воду, щоб в≥н њњ не бачив, ≥ п≥дводити њњ з хво≠ста. ј ви поквапились, п≥двели п≥дсаку з голови, л€щ њњ €к заглед≥в, €к рвонув Ч поминай €к звали! Ќа гачку т≥льки кавалюк густоњ слиз≥ лишив.

Ч Ќ≥чого, н≥чого...Ч заспокоюЇте себе.Ч “рапл€Їтьс€ ≥ г≥рше.

’оча Ц куди г≥рше? “акий л€щ з≥рвавс€, такий л€щ!

- ≤ хто мене дурн€ напоумив совати йому п≥дсаку п≥д н≥с?

÷ього н≥хто не знаЇ.

“а €к згодом ви€витьс€, той л€щ хоч ≥ був першим, але останн≥м, що з≥рвавс€.

’ить - з≥рвавс€.

’ить - гачок роз≥гнувс€.

’ить Ч вит€гли.

Ќа три чи њњ п'€ть л€щ≥в, лише одному вдавалос€ опинитись у човн≥, а пот≥м ≥ в садку. ј хвилюванн€, а нерву≠ванн€, а стрес≥в! «а в≥к ст≥льки не переживеш, що пере≠жив ти за к≥лька годин!

ѕ≥сл€ другоњ години дн€ кльов починаЇ пов≥льно зати≠хати.

јле ви задоволен≥, €к н≥коли, хоч ≥ з≥рвалось чимало, але ж дещо ≥ ви вз€ли. —пасиб≥, ƒн≥пре, де б ще так по≠везло!

≤ ми так захопилис€ ловами, що не вглед≥ли, €к з-за мису, що трохи нижче нас, ≥з-за ƒзвонецького,Ч а швидше всього аж ≥з степ≥в —олон€нщини Ч прийшла, через кручу перевалила ≥, €к н≥ччю, св≥т б≥лий чорна хмара на≠крила.

ѕоворон≥в ƒн≥про, загуд≥в в≥тер, п≥шли хвил≥ з б≥лими баранц€ми на гребен€х, зник у с≥р≥й мл≥ ћахортет, св≥т звузивс€, загойдавс€ наш човен на хвил€х, лунко вони б'ють в його дюралев≥ борти. ’маровище те зупинилос€ над нами, надулось, насупилось ≥ наче репнуло навп≥л Ч линула злива,]впер≥щила злива Ч р€сно, з вил€сками, з бульбашками. ≤

—п≥шно нат€гуЇмо над човном брезентовий тент, одно≠часно виймаючи сп≥н≥нги, аби не заважали. я свого ви≠т€гти не встиг, тому вт€гнув його в човен, а волос≥нь ли≠шив за бортом. —ховалис€ ми п≥д тентом, тепло, затишно, пол€гали на днищ≥, випростовуючи затерпл≥ спини Ч хо≠рошо. ¬часна принесло грозу, хоч в≥дпочинемо. Ћунко б'ють у л≥вий борт хвил≥, човен ритм≥чно гойдаЇтьс€, а в≥т≠рове скло наче хто сажею мазнув Ч так на ƒн≥пр≥ стало темно. Ћежимо, куримо, бес≥дуЇмо про те ≥ се, про рибаль≠ськ≥ лови, хто та де, та коли що сп≥ймав незвичайне... ј в тент над головою вже пер≥щить градом, а човен уже зл≥≠таЇ, а хвил€ в борт уже не л€скаЇ, а лупить Ч коли б т≥льки €кор≥ не п≥двели, бо я  закрутить човен, €к завер≠тить, чи й устигнеш мотор завести...


≤ раптом комусь ≥з нас н≥би к≥нське ≥ржанн€ вчулос€.

ј цитьте... Ќа берез≥ к≥нь ≥рже. „уЇте?

„уЇмо.

Ч- “о Ч золотий к≥нь, Ч озиваЇтьс€ ≥нший. Ч “емноњ ноч≥ в≥н, б≥гаЇ, ≥рже та ще грозового дн€...

Ћегенда ж (вона нав≥ть в обласну пресу проникла) така. –оку 1575-го запорожц≥ п≥д булавою ≤вана ѕ≥дкови (того, котрий згодом стане молдавським господарем) на швидких чайках пройшли „орне море ≥ з'€вились б≥л€ його турецький берег≥в. Ѕуло зд≥йснено усп≥шний напад на фор≠тецю —≥ноп ≥ зв≥льнено багато наших бранц≥в. ”в≥рвавшись в один з палац≥в, запорожц≥ застигли перед статуЇю золо≠того кон€. ¬же на той час у нього був поважний в≥к. Ѕу≠ц≥мто сто двадц€ть два роки тому турки, захопивши  он≠стантинополь, вивезли з палацу в≥зант≥йського ≥мператора дв≥ статуњ золотих коней. ќдин золотий к≥нь згодом п≥шов на карбуванн€ золотих монет, а другий уц≥л≥в ≥ оце потра≠пив до рук запорожц≥в, його й було привезено на —≥ч. «б≥глось козацтво на диво таке, на кон€ золотого. ј в≥н сто€в на майдан≥ с≥човому, €к живий, ≥ золотими очима дививс€ на своњх нових господар≥в. ≤ хот≥ли було козаки порубати кон€, в золото м≥ж собою под≥лити, але н≥ в кого не зд≥йн€лас€ р≥ка таке диво знищити.

ѕорадились козаки ≥ зрештою вир≥шили золотого кон€ в≥двезти в дар ћежиг≥рському монастирю, або, €к казали тод≥, ћежиг≥рському —пасу. «находивс€ в≥н п≥д  иЇвом ≥ був дл€ запорожц≥в шпиталем, а дл€ старих Ч дом≥вкою останньою. “ож;1 с≥човики в≥драховували в скарбницю мо≠настир€ дес€ту частину своЇњ здобич≥. ≤ кон€ теж вир≥ши≠ли монастирю подарувати.

Ѕуло таке чи не було Ч не будемо гадати. ¬сього трап≠л€лос€ ≥з запорожц€ми за в≥кову ≥стор≥ю. ¬≥дслужили ко≠заки у своњй церкв≥ —≥чова ѕокрова молеб≥нь, перенесли на байдак золотого в≥зант≥йського кон€ ≥ попливли по ƒн≥пру все вгору та вгору. ƒалека дорога до  иЇва, а ƒн≥про Ч не шл€х≥вка р≥вна. ƒев'€ть порог≥в чекало зо≠лотого кон€ на ƒн≥пр≥, не кажучи вже про кам'€н≥ забори чи й окрем≥ скел≥, на кшталт того Ђ•удзикаї, що Ђпришивї колись до себе ћар'€ниного коханого Ч молодого, не досв≥дченого ще лоцмана. ƒев'€ть порог≥в, ≥ серед них цар ≥ бог тих кам'€них страховищ ƒн≥пра, жахливий Ќенаси≠тець, що в≥чно був ненаситним ≥ все жадав ≥ жадав жертв. –евучим його ще звали (бо ревище б≥л€ нього клекот≥ло таке, що й голосу людського не чути було!), або ще Ч ƒ≥дом-порогом.

ћали запорожц≥ мастак≥в проводити чайки через по≠роги, а ось золотого кон€ не вберегли... ѕройшли ¬≥льний пор≥г, пройшли Ћишн≥й, здолали Ѕудило, ¬овнизький ли≠шили позад себе... “а пройти Ќенаситець не пощастило... ƒесь ≥ нин≥ лежить на дн≥провському дн≥ золотий в≥зант≥йський к≥нь. ѕ≥дн€в Ќенаситець на своњх ревучих бурунах козацький човен з дорогоц≥нним вантажем ≥ кинув його у своњ бездонн≥ зас≥ки. ј те, що брав ƒ≥д-пор≥г Ч човна там, скарб €кий чи й людську душу,Ч назад уже не повертав. ≤ що в≥н там ховаЇ у своњх потаЇмних сховках Ч того н≥кому не дано знати. Ѕо в сховках тих потаЇмних пануЇ ¬≥чн≥сть.

“≥льки н≥-н≥, та й почують, бува, в прибережних селахЧ грозового дн€ чи темноњ ноч≥,Ч €к лунко ≥рже над ƒн≥пром к≥нь... ћоже, ƒ≥д його в н≥чку темпу, а чи грозовий день випускаЇ паслись на луки чи, ос≥длавши золотого кон€, скаче берегом Ч пров≥дуЇ затоплених, поснулих на дн≥п≠ровському дн≥ товариш≥в своњх...

ѕ≥шла чорна хмара на л≥вобережж€, на ƒ≥брову, стих≠ло ревисько над р≥кою, вгамувалос€, ≥ стало тихо, €к п≥сл€ побоњська.

ѕ≥дн€ли ми тент, випростались у човн≥, огл€даючи да≠лину. —онце вже с€Ї, веселка воду п'Ї дн≥прову, б≥ла Ђ–а≠кетаї по голуб≥й, аж в очах син≥Ї, вод≥ несетьс€. “о там, то тут заторохт≥ли моторки, ƒн≥про паруЇ, на берегах його так чисто, св≥жо та зелено. ≤ св≥т б≥лий н≥би вдруге на≠родивс€.

¬ибрав €; залишений сп≥н≥нг, а там Ч л€щ. ÷е ж тре≠ба, га? √одину, доки чорна н≥ч над ƒн≥пром сто€ла, сид≥в на гачку ≥ не з≥рвавс€.

«аходились ми €кор≥ вибирати ≥ завмерли: десь к≥нь ≥рже. Ћунко-лунко ≥рже... „и вчуваЇтьс€ нам?

ќгл€нулись, аж бачимо, €к на горбах б≥л€ ƒзвонецького мокрий чередник на конику колгоспну череду зби≠раЇ... ≤ к≥нь, його ≥рже, рудий к≥нь, що на сонц≥ золотом в≥дливаЇ. ≤ так захот≥лос€ нам пов≥рити Ч хоч на мить, хоч на один удар серц€,Ч що то Ч ƒ≥д-пор≥г на золот≥м в≥зант≥йськ≥м кон≥ њде в гост≥ до побратима свого, до ƒзвонецького порога...

ѕрокидаЇшс€ миттЇво.

„и спав чи не спав Ч не збагнеш. ” намет≥ темно, €к у п≥дземелл≥. ј в душ≥ Ч не€сна тривога. «нову в п≥тьм≥ ноч≥ кричить той загадковий птах! ≤ так самотньо, сумовито-печально...

- “о ћар'€на? Ч шепотом озиваЇтьс€ в темр€в≥ син.

- ћар'€на. —пи.

- ЎукаЇ свого коханого?

- ћоже, й шукаЇ...

Ћовлю себе на думц≥, що в м≥ськ≥й квартир≥, на вось≠мому поверс≥, € на ту легенду й уваги б не звернув Ч душа в≥д природи там в≥дгороджена дбайливими побутовими зручност€ми. Ќе в≥дгороджена, а швидше всього Ч заба≠рикадована. јле тут, у намет≥, на безлюдному остров≥ по≠серед дн≥провських простор≥в та ще темноњ грозовоњ ноч≥, тут легенди наших пращур≥в д≥ють по-≥ншому, тут до них душа озиваЇтьс€, тут хочетьс€ в≥рити, що так воно й було...

≤ ти в≥риш. ћоже, на €кусь мить, але в≥риш ≥ з трепетом прислухаЇшс€ до того жал≥бного чањного крику, в≥дчуваЇш, €к зачерств≥ла тво€ душа оживаЇ, спрагло вбираЇ в себе той крик, озиваЇтьс€ на нього щемом...

„и спав, чи не спав Ч знову прокидаЇшс€.

ћар'€на вже не кричить, але хтось немилосердно шар≠паЇ намет.

“ем≥нь, €к на дн≥ бочки з дьогтем.

якусь частку секунди н≥чого не можеш вт€мити (хто шарпаЇ? „ого шарпаЇ?), схоплюЇшс€ ≥ в чорн≥й пустц≥ не можеш збагнути, де ж той вих≥д з намету?.. ј його хтось шарпаЇ так, що аж брезент лопотить... ≤ тут, вже зовс≥м проснувшись, ти здогадуЇшс€, що то в≥тер шарпаЇ, тому й намет лопотить...

«а наметом пронизливо скрипить дерево.

¬ажко з≥тхаЇ ƒн≥про, з шумом б'ютьс€ у прибережному кам≥нн≥ його хвил≥. ≤ здаЇтьс€, що б'ютьс€ вони вже по≠руч, що ось-ось намет або з≥рве, або хвил€ його накриЇ.

≤ раптом у намет≥ на €кусь миттЇву частку секунди стаЇ жовто-жовто, €к в аквар≥ум≥, в €кий налито св≥жозаварений чай. Ќе встигаю н≥чого збагнути, коли це над го≠ловою т≥льки:

“р-р-р-р-р-ах-ах-ах!!! ...ах-ах-ах-а-а-ах!!! Ч прогуркот≥ло понад ƒн≥пром. ≤ знову в намет≥ спалахуЇ жовта мла. “р-р-!р-р-ах-ах-ах!!!

ћи з сином очман≥ло схоплюЇмось.


√роза! “≥льки ж удень була ≥ знову... ўедрий ћахортет на грози!.. ўедр≥ махортетськ≥ грози на гурк≥т, б'ють, €к ≥з ста гармат: тра-ах-ах-ах!!!

≤ знову в намет≥ порохом спалахуЇ жовта-жовта мла, ≥ т≥льки тод≥ € пригадую, що намет наш жовтий, ось чому в ньому стаЇ при спалаху н≥чноњ блискавиц≥, €к в аквар≥ум≥ ≥з св≥жозавареним чаЇм, ≥ ти нав≥ть встигаЇш побачити реч≥, а тод≥ все знову провалюЇтьс€ в смол€ну п≥тьму, а св≥т розколюЇтьс€ в≥д оглушливого грому... ≤ дзвенить-дзвенить у твоњх вухах, а тоб≥ здаЇтьс€, що то з-п≥д води, з чорних глибин до тебе озиваЇтьс€ в≥длунн€ ƒзвонецького порога... ≤ вкотре р≥зкий спалах, що зали≠ваЇ намет жовтим св≥тлом, пот≥м чорне провалл€, тиша (ти завмираЇш в оч≥куванн≥ удару, €к то завмирав колись у далекому-предалекому дитинств≥ своЇму), розкотистий гурк≥т, н≥би хтось п≥дн≥маЇ махортетське кам≥нн€ у п≥дне≠бесс€ ≥ кидаЇ њх зв≥дти на остр≥вЕ

„≥ спав, чи не спав Ч схоплюЇшс€ ≥ прожогом з наме≠ту: ч л вц≥л≥ло хоч що-небудь на ћахортет≥ п≥сл€ н≥чного побоњща? „и, може, й самого острова вже немаЇ?

ј, вихопившись з намету, зажмурюЇшс€ в≥д чистого, €сного ≥ св≥тлого ранку. ¬се ц≥ле на остров≥: ≥ кам≥нн€, ≥ дерева, ≥ сам остр≥в. ≤ ƒн≥про перед тобою, €к море... —к≥льки с€гаЇ око, йдуть ≥ йдуть хвил≥, береги ледве мр≥ють! як≥ простори! ¬о≥стину був правий ћикола ¬асильович - мало €кий птах долетить до середини ƒн≥пра! ЌемаЇ йому р≥вноњ р≥ки на св≥т≥.

≤ хоч добре знаЇш, що р≥вн≥ р≥ки йому у св≥т≥ таки Ї, б≥льш≥ за нього, бо лише в сам≥й ™вроп≥ ƒн≥про за довжиною Ч трет€ р≥ка (п≥сл€ ¬олги ≥ ƒунаю), а все одно в≥риш √оголю: р≥вноњ йому немаЇ р≥ки у св≥т≥!

≤ легко так стаЇ, ≥ глибше € люблю ÷ю землю рад≥сну, омивану тобою...

ј €к загудуть в≥три, то враз розгул€Їтьс€, поворон≥Ї ƒн≥про, ≥ п≥дуть тод≥ валами потемн≥л≥ хвил≥ з б≥лими ба≠ранц€ми на гребен€х. «ашумл€ть на ћахортет≥ дерева, гнучись аж до земл≥, заклекоче —лавута, загогоче. Ѕ'ютьс€ його хвил≥ в прибережному кам≥нн≥, закигичуть, нос€чись у т≥м бурев≥њ, чайки, стр≥мко попливуть у небесн≥й висо≠кост≥ рв≥йн≥ хмари Ч море перед тобою, море! ≤ в≥дчуваЇш себе на камен≥ маленьким ≥ беззахисним, а ƒн≥про Ч мо≠гутн≥м ≥ в≥чним. ≤ вбираЇш його вс≥Їю душею, рад≥ючи, що все це: ≥ води широк≥, ≥ б≥лий Ђћетеорї, що долаЇ чорно-син≥ простори, ≥ пороги, що спл€ть на дн≥, ≥ круч≥ висок≥, ≥ небо над тобою, ≥ прибережн≥ села, ≥ люди, що колись жили в цих кра€х ≥ нин≥ живуть, ≥ вс€ та велич ≥ краса, все, все це прив≥лл€ Ч твоЇ найб≥льше у св≥т≥ багатство.

ј проснувшись ревучоњ, штормовоњ ноч≥ в намет≥, що лопотить ≤на в≥тр≥, вийдеш у тем≥нь ноч≥, в €к≥й скрипл€ть ≥ гнутьс€ дерева та гуркоче приб≥й у кам≥нн≥, гл€неш на молоденький м≥с€ць, бл≥дий ≥ наче аж зл€каний, що не≠сетьс€ в розривах хмаровищ, на буйний, потемн≥лий ƒн≥≠про ≥ пригадаЇш безсмертне:

–еве та стогне ƒн≥пр широкий,

—ердитий в≥тер завива,

ƒодолу верби гне висок≥.

√орами хвил≥ п≥д≥йма

ѕереконаЇшс€, що й справд≥

≤ бл≥дий м≥с€ць на ту пору

≤з хмари де-де вигл€дав,

Ќеначе човен в син≥м мор≥,

“о виринав, то потопав

ћатрос-касир (Ї така посада на вс≥х причалах при≠дн≥провських с≥л), немолодий уже, л≥т за ш≥стдес€т з га≠ком, пенс≥онер, неголений ≥ нап≥всонний, так т€гуче-пов≥льно продавав б≥лети, наче теплох≥д мав зайти сюди не че≠рез годину, а, принаймн≥, наступного л≥та.

Ч  уди сп≥шити? ¬се одно... дурна робота,Ч бурчав в≥н сам до себе, вишукуючи в бл€шанц≥ з-п≥д консерв≥в Ђ«автрак туристаї здачу.Ч ќце продаю б≥лети ≥ беру гро≠ш≥, а через годину забиратиму назад б≥лети ≥ повертатиму грош≥. ќтож, без роботи не сиджу. ўе й прем≥њ одер≠жую.

ѕасажири, котр≥ брали в нього б≥лети, нав≥ть не п≥до≠зр≥вали, що вс€ це так (€к бурчить цей незворушний флег≠матик) невдовз≥ й ск≥нчитьс€. ƒл€ пасажир≥в б≥лет мав заледве чи не маг≥чне значенн€ Ч €кщо њх продають у ка≠с≥, то, значить] вони поњдуть. ≤накше й бути не може.

¬поравшись з б≥летами, старий запер зелену будочку з написом Ђ асаї, вз€в б≥лий прапорець на довг≥м-довг≥м держалн≥ ≥, шкутильгаючи, почовгав лунким понтоном, що слугував зам≥сть причалу. « боку ƒн≥пра були в р€д при≠в'€зан≥ ланцюгами товстелезн≥ ≥ здоровенн≥ шини в≥д €ки≠хось надпотужних машин, що, в≥д'њздивши своЇ, виконува≠ли тут роль амортизатор≥в при швартуванн≥ теплоход≥в. ” к≥нц≥ понтона-причалу на чотирьох високих стовпах було обладнано майданчик, оточений бильц€ми. ѕри де€к≥й у€в≥ його можна було пор≥вн€ти з кап≥танським м≥стком. ћатрос-касир п≥дн€вс€ на той м≥сток-вишку ≥ приладнав там б≥лий прапор. ¬≥н затр≥пот≥в на в≥тр≥, ≥ пасажири з б≥летами в руках, обл≥плен≥ торбами, рюкзаками й тюка≠ми з наметами й теплим од€гом та ковдрами, засмагл≥, задоволен≥, котр≥ в≥дпочивали вих≥дн≥ на дн≥провських бе≠регах та островах, ≥ зовс≥м заспокоњлись. Ѕ≥лети куплен≥, б≥лий прапор над причалом вив≥шено Ч через годину з чимось вони (Ѕудуть вдома, у м≥ст≥.

—пустившись на причал, матрос-касир буркнув: Ђ„е≠кайте, значить. ќ сьом≥й зайде ЂЌатан –ибакї.Ч почовгав до своЇњ будочки.

“≥льки ми з сином, вже добре навчен≥ досв≥дом поњздок у вих≥дн≥, особливо в нед≥лю п≥д веч≥р, коли ц≥л≥ орди го≠род€н повертаютьс€ до м≥ста, скептично перегл€нулись. Ќањвн≥! ¬они й не здогадуютьс€, що њх чекаЇ! ¬тиснутись у €кий-небудь транспорт Ч зал≥зничний, автобусний чи р≥чковий,Чщо йде в м≥сто п≥д веч≥р в нед≥лю, все одно, що придбати пут≥вку в рай. ƒо всього ж ми вже побували на протилежному берез≥, в ƒ≥бров≥, де отакий же причал понтон ≥з прив'€заними ланцюгами старими шинами так-ж зелена будочка-каса ≥ такий же флегматичний пенс≥онер ” чин≥ матроса-касира. ¬≥н теж продав нам б≥лети на теп≠лох≥д, що за розкладом мав зайти о четверт≥й в ƒ≥брову й забрати вс≥х бажаючих у ƒн≥пропетровськ, ≥, теж п≥дн€вшись на точн≥с≥нько такий м≥сток-вишку, вив≥сив там точн≥с≥нько такий б≥лий прапор, що €к тут, так ≥ там (≥ всюди на придн≥провських прибережних причалах) сигна≠л≥зував одне й теж: ”¬ј√ј! ѕ–»„јЋё…“≈ —ёƒ», ” ћ≈Ќ≈ Ч ѕј—ј∆»–»!!! “ой б≥лий прапор-сигнал добре видно з середини р≥ки. ≤ добре бачив його кап≥тан Ђ–аке≠тиї, що йшла знизу вверх, знав в≥н ≥ те, що сигнал≥зував той прапор (та, власне, й пасажир≥в бачив на причал≥), але до причалу не зайшов ≥ н≥кого не вз€в.

Ч ѕереповнений,-Ч сказав матрос-касир ≥ сплюнув.Ч ” суботу й нед≥лю завжди отак, особливо в к≥нц≥ дн€. ” нижн≥х селах Ч ћик≥льському та ƒзвонецькому Ч ст≥льки люду набере, що до верхн≥х с≥л ≥ носа не вернеЕ

“а й заходивс€ в нас забирати б≥лети, а нам повертати грош≥: Ђ–акетаї, що промчала мимо, не зреагувавши на б≥лий прапор нашоњ б≥ди, була останньою, €ка заходить у правобережну ƒ≥брову в друг≥й половин≥ дн€. Ќав≥гац≥€ тут, €к кажуть, щодн€ зак≥нчуЇтьс€ о четверт≥й з чимось дн€. «алишаЇтьс€ шанс на ћайор≥вку Ч на л≥вий берег останн≥й теплох≥д заходить о сьом≥й вечора (€кщо, зви≠чайно, знайдетьс€ на ньому хоч €кийсь там в≥льний п'€та≠чок). ѕетро ќлександрович, котрий прив≥з нас на своњй моторц≥ з ћахортета в ƒ≥брову, розвернув човен, ≥ ми по≠мчали черев ƒн≥про на той берег, у ћайор≥вку.

≤ ось ми вже вз€ли б≥лети, ≥ тут же матрос-касир ви≠в≥сив б≥лий прапор, що й тут сигнал≥зував р≥чковим ка≠п≥танам т≥ ж саме: Ђ”¬ј√ј! ѕ–»„јЋё…“≈ —ёƒ», ” ћ≈Ќ≈ Ч ≤≤ј—ј∆»–»Ўї ћайорить над причалом б≥лий прапор тик, хто терпить б≥дуЧк≥нець тижн€, вже веч≥р, завтра вранц≥, в понед≥лок, треба вже бути на робот≥, а €к д≥статис€ ≤до м≥ста?.. ’≥ба цього не розум≥Ї кап≥тан?

 ап≥тан це добре розум≥Ї, але останн≥й теплох≥д, €кий мав зайти сюди того дн€, б≥лим птахом прон≥сс€ далеко зв≥дси, прон≥сс€ голубим фарватером, нав≥ть не звернув≠ши уваги на наш б≥лий прапор б≥ди.

Ч ўо! ж ви хочете, €к к≥нець тижн€ ≥ вс≥м завтра тре≠ба до роботи ставати,Ч б≥дкавс€ матрос-касир.Ч Ќабрав в≥н у нижн≥х селах ст≥льки люду, що у верхн≥ й не захо≠дить.

“а й почав повертати грош≥.

Ћюд (а його з≥бралос€ б≥л€ двадц€ти душ, ≥ в кожного на три-чотири руки речей) захвилювавс€: вже с≥м вечора, завтра о сьом≥й ранку кожному з цих б≥дар≥в треба вже бути на своЇму робочому м≥сц≥ за тридц€ть к≥лометр≥в зв≥дси-≤-хоч на крилах лети!

Ч —пок≥йно, спок≥йно,Ч почав нас ут≥шати матрос-ка≠сир.Ч’тось ≥з кап≥тан≥в скаже у м≥ст≥, в р≥чпорту своЇму начальству: в ћайор≥вц≥ б≥лий прапор маЇ над причалом, там люд потерпаЇ. “о р≥чпорт ≥ пришле з м≥ста сюди за≠ласний теплох≥д.

јле то була мала ут≥ха. ѕрактика св≥дчила, що р≥чпорт ≥ справд≥ може прислати додатковий теплох≥д, €кщо ка≠п≥тани скажуть, що на причалах верхн≥х ≥ нижн≥х с≥л по≠залишавс€! люд п≥д б≥лими прапорами, може, повторюю, прислати, в може ≥ не прислати. “аке трапл€Їтьс€, на жаль, част≥ше. ѕринаймн≥, того дн€, €к € згодом ви€снив, додатковий теплох≥д у ћайор≥вку не прийшов.

“ак отож, т≥льки-но теплох≥д проплив мимо ћайор≥вки, хтось ≥з м≥сцевих д€дьк≥в (на причал≥ з вудкою сид≥в) сказав:

Ч ¬≥н у ¬олоське зайде. ÷е точно. ’оч з ¬олоського й ходить у м≥сто автобус, а в≥н усе одно заверне.

¬олоське було, поруч, за мисом-горою, за скелею Ѕо≠гатирською.

ѕочали ми хапати своњ реч≥, скидати њх назад у моторку, сам≥ стрибнули, ≥ ѕетро ќлександрович дав такий газ, що моторка, рвонувшись з м≥сц€, кулею вилет≥ла на ƒн≥≠про. ƒумка була: теплох≥д ≥де фарватером, б≥л€ ¬оло≠ського в≥н збавить швидк≥сть, йому доведетьс€ робити ве≠ликий поворот, щоб зайти до причалу, пот≥м швартуванн€, посадка... ј м≥ тим часом, об≥гнувши мис, рвонемо понад берегом ≥ за вс≥ма п≥драхунками мусимо або на хвилину ран≥ше примчати до причалу у ¬олоському або й разом з теплоходом.

ћчали на максимальн≥й швидкост≥, €ку т≥льки можна було витиснути ≤ мотора ЂЌептунї, човен зл≥тав над хви≠л€ми, л€скавс€ об воду днищем (при велик≥й швидкост≥ удари об воду так≥, €к начеб човен бивс€ об асфальт!). ћи ледь не п≥дстрибували у човн≥, бо€чись, що повпл≥таЇ≠мо з нього разом ≥з своњми бебехами.

≤ Ч не встигли!

ƒо причалу у ¬олоському ми примчали в ту мить, €к од нього в≥дчалював теплох≥д. ћи стрибали в човн≥, ма≠хали руками, €к т≥, хто потерп≥в у мор≥ авар≥ю. —трибали, махали, щось кричали, кап≥тан нас бачив ≥ розум≥в, що ми не самод≥€льн≥ акробати-жонглери, котр≥ вс≥м бажаю≠чим показують трюки на човн≥, а б≥дар≥, €ким треба до≠конче в м≥сто, але теплох≥д в≥дчалив ≥ п≥шов соб≥...

ћатрос-касир (тут в≥н ви€вивс€ ж≥ночоњ стат≥), посм≥х≠нувшись, порадила нам:

Ч  оли вже ган€Їтесь за теплоходом, то раджу ще спробувати. ¬≥д нас теплох≥д п≥де на л≥вий берег, пот≥м поверне на правий, у ƒн≥провське. ƒоки в≥н ходитиме м≥ж берегами сюди њњ туди, ви встигнете в ƒн≥провське понад берегом...

≤ ми встигли...

Ќа цей раз, поган€вшись за теплоходом в≥д ћайор≥вки ≥ до ƒн≥провського, таки встигли. ¬ обр≥з, але встигли. –еч≥ з човна скидали пр€мо на корму теплохода ≥ сам≥ вскочили в останню мить, €к в≥н уже в≥дчалював.

—то€ли серед купи €к попало накиданих речей, в≥дхе≠кувались, не в≥р€чи, що гонки навперейми з теплоходом нарешт≥ зак≥нчилис€ ≥ зак≥нчилис€ нашою перемогою. ћа≠хали руками ѕетру ќлександровичу, котрий все в≥ддал€в≠с€ ≥ в≥ддал€вс€ од нас у човн≥, повертаючись назад на ћа≠хортет (≥з с≥мейством своњм в≥н мав там бути ще тиждень, до к≥нц€ в≥дпустки). ј ми пливемо додому, рад≥, що все добре зак≥нчилос€.

≤ т≥льки тут завбачаю, що €... босий.

Ч «гадав! Ч вигукнув син.Ч “и роззувс€ в ћайор≥вцњ ≥ бродом носив реч≥, коли ми там вивантажувалис€. ј ко≠ли вже назад реч≥ скидали в човен, то й забув черевики на причал≥.

¬иходити, черевики моњ ≥ справд≥ зосталис€ у ћайор≥вц≥ на причал≥, п≥д б≥лим прапором б≥ди.

ј €к же тепер... у м≥ст≥? Ч розгубивс€ син.Ч ” р≥чпорту площу треба перейти, в автобус с≥сти, пот≥м вдома в≥д автобуса йти... ј ти... бос€ка...

ј так ≥ п≥ду Ч бос€ка. ≤ вс≥м зустр≥чним казатиму: люди добр≥, не дивуйтесь, що € босий,Ч черевики моњ за≠лишилис€ на причал≥ в прибережному сел≥ ћайор≥вц≥...

Ќу ось ≥ зак≥нчилась наша подорож на ћахортет.

—тоњмо на корм≥, де лютуЇ шалений в≥тер, теплох≥д ле≠тить стр≥лою, й позад нас кипл€ть буруни.

Ћет€ть ≥ залишаютьс€ позад нас береги, села. ƒалеко позаду в син≥й мл≥, де вже згущуютьс€ чорн≥ хмари (пев≠но, знову вноч≥ буде гроза), залишивс€ ≥ ћахортет, зали≠шивс€ в тих кра€х, де колись було ревуче царство ƒзвонецького порога, залишилис€ ≥ кам'€н≥ велети, окун≥, головн≥, л€щ≥, залишилис€ там дн≥ ≥ ноч≥, ≥ там ночами квилитиме ћар'€на, шукаючи свого коханого, грим≥тимуть гр≥мкотлив≥ грози ≥ кра€тимуть чорне небо сл≥пуч≥ блискавиц≥, мчатиме понад берегом золотий в≥зант≥йський к≥нь...

ќт ≥ вс€ розпов≥дь про остр≥в на ƒн≥пр≥ з дещо дивною, €к дл€ цих крањв (чи не тюркською?), назвою Ч ћахортет.

√удуть потужн≥ двигуни, легко несучи б≥лий теплох≥д голубими просторами, все пливуть ≥ зникають за кормою прибережн≥ села. ј ти дивишс€ на прив≥льний ƒн≥про, на св€ту слов'€нську р≥чку ≥ повторюЇш слова ƒовженка:

Ђ–≥чко мо€, житт€ моЇ, де ж € так ≥ чому забаривс€, чого так п≥зно прийшов до твого берега, теплого ≥ чисто≠го? Ќа твоњ €сн≥ води, на урочист≥ зор≥, що дивл€тьс€ в те≠бе з неба)?..  лан€юсь тоб≥ за ласку, за багатство, що дала ти моЇму серцю, за те, що, дивл€чись на тебе, роблюсь € добрим, люд€ним ≥ щасливим, що можу любити тебе все житт€, р≥чко мо€, душа мого народу!