Головна про зиму Під кригою. О. Іваненко

Під кригою. О. Іваненко

— Брр! Як холодно!
Маленький окунець аж здригнувся. Не дуже-то гріє риб’яча кров.
— Холодно, час уже нам укладатися на зиму,— сказала йому мама.— Он усі окуні зібралися зграєю, відшукали затишну яму й умощуються в ній.
Але окунець не послухався й поплив від мами.
Невдовзі він побачив двох риб: плітку й краснопірку. Вони про щось розмовляли.
Плітка сказала:
— Добре коропам, про них люди піклуються. Їм для зимівлі ставки викопали, а перед тим, як туди випустити, в солоному розчині викупали, щоб ніяка нечисть на них не заводилась. І в ставки їх пустили не всіх разом: окремо менших, окремо старших.
— Ач яка шана! — покрутилася краснопірка.
— А вони ще й не задоволені,— вела далі плітка,— що їх пропускали для цього крізь решітки, аби відокремити великих від малих. А нам треба самим про себе подбати. Приєднаюсь до якоїсь риб’ячої зграї. Попливемо далі, пошукаємо зручного місця та полягаємо спати, бо вже й плавати важко.
Окунець раптом відчув, що йому також важко плисти, і вирішив за звичкою підплисти до поверхні, трохи подихати, бо там завжди свіже повітря. Але що це? Річка була вкрита холодною білою кригою. Окунець збентежився. Тут підплив його дружок, ровесник.
Він запропонував:
— Пливемо до старої верби!
— Як? Адже влітку там люди ловили рибу на гачки.
— Та то ж улітку. А тепер їм холодно сидіти на березі. Зате там є велика-велика дірка — ополонка. І дихати там легше.

Маленькі окунці попливли до ополонки. Тут вони побачили дикого коропа. Він жадібно ловив ротом чисту воду біля ополонки. Та раптом щось блиснуло, дикий короп затріпотів хвостом, став у воді сторчака й умить зник. Це він таки потрапив на гачок до рибалки.
Окунцям стало моторошно.
— Тікайте, хлопці, мерщій звідси,— мовив старий йорш, пропливаючи повз них.— Хіба ви не знаєте, що крізь ці ополонки рибалки взимку ловлять рибу? Іноді рибі не вистачає повітря на глибині, і вона підпливає сюди освіжитися. Хай йому грець! Краще вже до весни спатиму, як усі порядні риби.
Окунці й собі втекли від ополонки. Справді, чого вештатися під кригою? Вода холодна, риб майже не видно, навіть розбійницьких щук. Можна було б вільно плавати. Але важко дихати. Недарма позалягали риби в ямах і сплять.
А в затоці в найглибшій ямі, біля кручі, улаштувалися великі соми. Їх там багато. І дрібненькі риби полягали шарами на них. Соми й уваги на це не звертають і не поворухнуться. Може, їм ліньки, а може, міцно поснули.
— Повертаймо до мами,— мовив маленький окунець.— Мабуть, і нам треба заснути. Щось важко й нецікаво плавати взимку. Почекаймо, поки пригріє сонечко!