Головна про зиму Перша пороша. Валентина Пархоменко

Перша пороша. Валентина Пархоменко

Підморозило. Тоненький, прозорий льодок укрив невеликі озерця, калюжі. Із вечора густі, сірі хмари потемніли й важкими брилами нависли над землею. Мабуть, буде сніг.
Тихо-тихо навкруги. Завмирає в імлі гуркіт колгоспних машин на примерзлій польовій дорозі.
Присмерком починають спускатися на землю перші мохнаті сніжинки. Спочатку небагато, а потім більше й більше пурхає їх у морозному повітрі, безшумно сідає на зелені мохи, почорніле листя, кудлаті гілки ялин. Пухнаста ковдра стелиться по землі. А на ранок навкруги чисто, біло. Ліс сяє кришталем. Ще вчора поля й вигони були сірими, одноманітними, а сьогодні кожна суха травичка, кожна стеблина прибрана в біле мереживо й сріблястий бісер. Перша пороша...
Природа розкрила першу сторінку цікавої книги слідів. Багато історій незабаром запишуть на снігу своїми лапками й хвостами звірі та птахи. Кожна звірина має свій почерк. Зумій тільки розібратися в усіх крапках і комах на снігу, і ти розгадаєш чимало таємниць із життя тварин!

Ось на городі рядки двокрапок. Сліди йдуть у різних напрямах. Це миші чи полівки. Недалеко за селом бачите заячий слід: спереду видовжені відбитки довгих задніх ніг, ззаду кругленькі ямочки від передніх. Вдумливо читаєте хитрі «петлі», «двійки», «скидки».
Морозець приємно пощипує щоки. Ледь-ледь риплять сніжинки під ногами. Легко дихається цього чудового ранку.