Головна про весну Навесні

Навесні

Подуває ген із Запоріжжя тепленький вітерець. Сонечко, вибравшись угору, вже геть пропікає, а сіроми-волики, стоячи біля тину, знай вигрівають свої боки. Незабаром сніжок пройнявся водою. Скрізь вода! Степ синіє, як море, а по ньому від сонця, як жар, грають іскри. Де набереться у Господа тієї птиці: скрізь летять гуси, журавлі, лебеді; мов яке летюче військо кудись поспішає.

Жайворонки щебечуть під небесами, ластівки в’ються, бугай гуде у болоті. Усе живе, усе дихає! Далі, трохи просохне, почнуть палити степи. Вийде чоловік у поле, викреше вогню, покладе його в солом’яний віхоть, розмахає гарненько та й кине на долівку. Затріщить кругом сухий комиш — пішло пожарище гуляти степом! Геть покотить і дим, і полум’я; гуля, як той запорожець. А вночі — батечки мої! — як воно горить хороше-прехороше! Кругом гоготить та сяє, мов орда підступає та розіклала вогнища, — страшно, і весело!.. (Є. Гребінка; 137 сл.).