Головна про весну Весняне життя. І. Нечуй-Левицький

Весняне життя. І. Нечуй-Левицький

 

Небо синє, ніби синє море. Малесенькі хмарки, мов стадо лебедів, пливли над землею. На землі цвіла весна красна. За вікном був садок саме в білому цвіту, а на квітках блищала роса, як діаманти. У вікно потягло духом весни, духом того життя, молодого й свіжого, що спадає на серце радістю й надією.

Надворі тихо - ані шелесть! Коли це на яблуні тьохнув соловейко, а десь між вербами обізвався другий, а далі - третій… Защебетали соловейки, наче ввесь садок защебетав, наче співав кожний кущ, кожне дерево, обсипане квітками.

Життя, життя починається на світі! Молоде і свіже життя! Я пам'ятаю, як проти мене на синьому небі стриміли гілки морель та персиків, наче облитих молоком і лебединим пухом. Я пам'ятаю, що коло самого вікна стояла яблуня, уся в рожевих букетах, а одна гілка влізла у вікно, прилипла до рожевої колони. Я притулив до гарячого лоба її листки й квітки: почув, що весняне життя проникає в мене, у мою душу, ллється в серце, мов пісня, мов поезія...