√оловна про весну ћ≥н≥твори про весну

¬есна прийшла

¬есна прийшла ≥ все кругом ожило. —он€чн≥ промен≥ пробиваютьс€ кр≥зь хмари, проган€ючи холод. —н≥г сходить з пагорб≥в веселими струмочками. «в≥дус≥ль чуЇтьс€ њх дзюрчанн€. ¬есна прийшла ≥ принесла нове житт€.

«има намагаЇтьс€ ще втриматис€ на своЇму трон≥, проте з кожним днем сили њњ тануть, вона не може протисто€ти весн≥. ¬сюди чуЇтьс€ голос весни: крапель, дзюрчанн€ струмочк≥в, веселе щебетанн€ птах≥в.

 оли весна вже зайн€ла своњ волод≥нн€, починають прил≥тати птахи. як вони скучили за р≥дною землею, ≥ повертаютьс€ кожен р≥к з теплих крањн, долаючи величезн≥ в≥дстан≥. —аме перел≥тн≥ птахи говор€ть про те, що прийшла весна. «имове царство зруйновано ≥ тепер буде тепло.

ѕочинають прокидатис€ природа. Ќа деревах починаЇ розпускатис€ лист€. ѕрокидаютьс€ ≥ перш≥ весн€н≥ кв≥ти п≥дсн≥жники, €к≥ наче сн≥г вистилають землю. —аме ц≥ кв≥ти Ї символом весни. ƒн≥ стаЇ довшим, ≥ в≥д цього ставати весел≥ше. “ак ≥ хочетьс€ ц≥лими дн€ми гул€ти по вулиц≥.

Ѕагато роботи у зв≥р≥в ≥ птах≥в. ¬они повинн≥ вирити нори, побудувати гн≥зда. “акож багато роботи ≥ у людей. ¬есна пора роботи.

¬есна

Ћедве дихнуло весн€ним теплом, набубн€в≥ли на деревах бруньки - ось,†ось виткнутьс€ листочки. ¬се в природ≥ оживаЇ, неначе од€гаЇтьс€ в коштовн≥ шати. ясне сонечко покликало в гост≥ ранню весну. ѕопливли у небесн≥й височин≥ б≥лосн≥жн≥ хмарки. «азелен≥ла молоденька травичка. —в≥жий в≥терець торкнувс€ голих дерев.

¬се навкруги зм≥нилось. ѕрилет≥ли сп≥вуч≥ птахи з теплих крањв. ѕрокинулись мил≥ зв≥р€та з зимовоњ спл€чки. ƒерева прокинулись в≥д зимового сну. “ри топол≥, височать у пол≥ - вибирають соб≥ весн€ну барву. ƒивишс€ у небо, а там двоЇ - журавель ≥ журавочка. ≤ так гарно ≥ легко кружл€ють, немов би танок €кийсь вод€ть. –озтанув на водоймах твердий л≥д. ј хорош≥ д≥ти сад€ть дерева ≥ п≥дливають. Ѕ≥л€ть вапном, щоб шк≥дники не вилазили на них ≥ не завдавали шкоди.

 оли юннати це зробл€ть, то буде дуже добрий урожай. ћен≥ дуже подобаЇтьс€†ц€†пора року - барвиста, весела, духм€на ≥ запашна весна! ј вам?

¬есн€н≥ кв≥ти

«ак≥нчувалис€ сувор≥ морози, на всьому в≥дчувавс€ подих весни. ” л≥с≥ вже розтанули останн≥ остр≥вц≥ сн≥гу. ѕ≥д весн€ними промен€ми сонц€ запарувала земл€. —он€чн≥ зайчики заграли на гал€вин≥, вони наче хочуть розпов≥сти всьому живому в л≥с≥, що час прокидатис€.

÷≥нна окраса наших л≥с≥в ≥ д≥бров Ч конвал≥€. ѓњ н≥жн≥ пахуч≥ дзв≥ночки вт≥люють у соб≥ радощ≥ весни. ¬она Ї одн≥Їю з улюблених ранн≥х кв≥т≥в. ј ск≥льки казок, легенд, пов≥рТњв та м≥ф≥в складено про цю чар≥вну кв≥тку!

ј онде м≥ж деревами п≥д першим сон€чним пром≥нчиками зТ€вилис€ прол≥ски. ¬они були зовс≥м маленьк≥ ≥ тенд≥тн≥. ¬перто ≥ наполегливо пробивали вони товстий килим тор≥шнього лист€. Ќ≥жн≥ блакит≥ пелюстки, наче усм≥хаючись, т€гнулись до сонечка. ¬≥д њхньоњ блакит≥ в л≥с≥ затишно ≥ тепло.  в≥ти були так≥ н≥жн≥, що нав≥ть шкода було њх зривати.

Ќарешт≥ настала весна

Ќарешт≥ настала весна. —к≥льки радост≥ вона принесла люд€м, тваринам, птахам. «давна прих≥д весни зустр≥чали веселим св€том масл€ниц€. Ќа це св€то пекли млинц≥, вони уособлювали сонце. —палювали опудало, таким чином проган€ли зиму. Ћюди намагалис€ €комога швидше закликати в своњ крањ весну.

≤ зараз залишилос€ веселе св€то масл€ниц€, проте його вже не так св€ткують. јле тим не менше люди €к ≥ ран≥ше рад≥ють приходу весни. ¬есна настала ≥ принесла з собою тепло, сонечко. як набридла холодна зима, так хочетьс€ скинути важк≥ шуби.

¬есна прийшла. —н≥гов≥й королев≥ довелос€ поступитис€ њй, хоча цього так не хот≥лос€ робити. ¬сюди починають весело щебетати горобц≥. ƒзв≥нко дзюрчать струмки.

≤ ось незабаром починають цв≥сти €блун≥, груш≥, сливи, вишн≥. ÷е найкрасив≥ший час навесн≥. яка краса! ƒерева обсипан≥ б≥лим цв≥том, а €кий аромат шир€Ї в пов≥тр≥. Ќе дарма ст≥льки в≥рш≥в, п≥сень присв€чуЇтьс€ ц≥й прекрасн≥й пор≥ року. ƒивишс€ на всю цю красу ≥ душа рад≥Ї.

ј €к красиво на св≥танку, коли перш≥ сон€чн≥ промен≥ ковзають по сонному саду. ” цю мить усе св≥титьс€ рожевим св≥тлом. —онце п≥дн≥маЇтьс€ вище ≥ ось уже €блун≥ стають б≥лими. ¬с€ трава усипана м≥льйонами д≥амант≥в, €к≥ ≥скр€тьс€, с€ють, переливаютьс€. јле сонце п≥дн€лос€ з-за обр≥ю ≥ казка розтанула.

ќй весна, весна, днем красна

ѕрих≥д весни в ”крањн≥ повТ€заний з ц≥лою низкою ц≥кавих народних обр€д≥в. ѕершою зустр≥ччю весни можна назвати —тр≥тенн€, €ке св€ткуЇтьс€ 15 лютого. ” народ≥ кажуть, що у цей день весна з зимою зустр≥чаЇтьс€. «има Ч це стара баба, а весна Ч молода д≥вчина. ¬они сперечаютьс€. ’то кого переможе в суперечц≥, той ≥ пануватиме. ”важно люди в цей день сл≥дкують за погодою, бо вона в≥щуЇ прих≥д весни. якщо п≥сл€ об≥ду потепл≥Ї, то перемогла весна. якщо погода видастьс€ холодною, то зима ще довго простоњть, протримаютьс€ холоди. ¬важаЇтьс€, що на —тр≥тенн€ гр≥м просипаЇтьс€, тому в народ≥ це св€то ≥нод≥ називають √ромиц€ми. ” цей день в церкв≥ св€т€ть св≥чки, €к≥ називають грог м≥чними, та воду. « осв€ченою св≥чечкою обход€ть все господарство, щоб вона св€тим своњм полумТ€м д≥стала кожен куточок ≥ захистила господу в≥д всього злого, р≥зноњ нечистоњ сили. ¬важаЇтьс€, що п≥сл€ —тр≥тенн€ починаЇ прокидатис€ земл€ ≥ вил≥тають з вир≥ю птахи, щоб повернутис€ додому.

„ерез м≥с€ць, 14 березн€, св€ткують день явдохи. ≤ з ним також повТ€зане д≥йство зустр≥ч≥ весни, €ке називають гуканн€м весни.  ликали весну так: ќй весна, весна, днем красна, ўо ти нам, весно, принесла?

ƒоручали це зробити д≥т€м. јле спочатку мами та бабус≥ вип≥кали печиво у форм≥ пташок-Ђжайворонк≥вї з т≥ста. « ними малеча й ходила на св≥танку гукати весну. .

–ан≥ше на день явдохи молодь збиралас€ за селом чи м≥стом на луках, узл≥сс≥. “ут водили хороводи. Ќародне присл≥вТ€ каже: Ђ“ам, де хоровод ходить, там жито родитьї. ћолодь сп≥вала обр€дов≥ п≥сн≥: гањвки та весн€нки. ƒе€к≥ з них д≥йшли й до нашого часу. ј ще закопували в землю горщик з кашею. ¬ народ≥ вважали, що за зиму земл€ зголодн≥ла, њњ потр≥бно нагодувати. “ому у землю закопували горщик. ’овали його обовТ€зково п≥д березою Ч деревом, €ке одним 8 першим прокидаЇтьс€ навесн≥.

Ђ идай сани, бери в≥з!ї ÷€ народна припов≥дка в≥дома, мабуть, ус≥м. ¬она означав, що вже починаЇтьс€ дружна весна, розтанув сн≥г. ѕовТ€заний цей висл≥в також з обр€довими д≥йствами, €кими зустр≥чають весну. ¬≥дбуваютьс€ вони в к≥нц≥ березн€, на день ќлекс≥€.

” народ≥ до цього дн€ ставл€ть з особливою повагою. « ним повТ€зано дуже багато прикмет ≥ пов≥рТњв, €к≥ стосуютьс€ зм≥н в природ≥. ¬ народ≥ в≥рили, що на ќлекс≥€ ворон-крук сам купаЇтьс€ ≥ купаЇ своњх д≥ток перед тим, €к випустити њх €а волю. ¬важаЇтьс€, що саме цього дн€ лисиц≥ пересел€ютьс€ з≥ старих н≥р у нов≥. Ќ≥бито перш≥ три дн≥ п≥сл€ переселенн€ ход€ть вони наче сл≥п≥ ≥ глух≥, та кури њм сн€тьс€. ÷е т≥льки пов≥рТ€. јле Ї й прикмети, за €кими визначали, чого чекати дал≥. якщо журавл≥ повертаютьс€ з вир≥ю ≥ дружно курличуть, коли лет€ть, треба оч≥кувати на тепло. якщо день на ќлекс≥€ теплий, то й вс€ весна буде теплою, а р≥к видастьс€ багатим на врожай.

якою б не була погода на ќлекс≥€, обовТ€зково засп≥ваЇ пташка-в≥вс€нка. ” народ≥ њњ сп≥в передають припов≥дками: Ђ÷≥нь-ц≥нь-ц≥нь-цв≥р≥нь, ≥ди, д≥ду, с≥й €чм≥ньї та ЂЋ≥то-л≥то, с≥нок≥с, кидай сани, бери в≥зї.

ј €кщо вже покинув господар сани ≥ полагодив дл€ роботи в≥з, то весна почалас€ справжн€.

ѕрих≥д весни

«давна прих≥д весни символ≥зував початок нового житт€. Ћюди влаштовували св€то масл€ниц€. ¬они в≥тали весну ≥ проган€ли зиму. ƒ≥йсно весна несе з собою нове житт€ ≥ гарний настр≥й. ” холодну зиму люди сид€ть вдома, зв≥р≥ зимують в своњх норах, а птахи в≥дл≥тають в тепл≥ крањ. ѕроте приходить весна ≥ все оживаЇ. ¬≥д њњ приходу стаЇ тепл≥ше ≥ св≥тл≥ше не т≥льки на вулиц≥, але ≥ на душ≥. Ћюди скучили по теплому ≥ ласкавому сонцю.

≤нод≥ важко вв≥йти весн≥ в своњ волод≥нн€. «има не хоче в≥ддавати своњ волод≥нн€, —н≥гова королева ще хоче сид≥ти на своЇму трон≥. ќднак у весни достатньо сил ≥ союзник≥в, щоб по праву зайн€ти своЇ м≥сце. ƒуже доводитьс€ воювати весн≥ з зимою. “ак в тепл≥ дн≥ можуть над≥йти хмари ≥ початис€ метелиц€. ≤ таке протисто€нн€ може тривати до середини кв≥тн€. ќднак, €к би не намагалас€ зима, сили њњ покидають, ≥ вона змушена прийн€ти свою поразку. ≤ вже п≥сл€ цього весна розгул€Їтьс€. ¬есн€н≥ дощ≥, тепл≥ дн≥ говор€ть про те що прийшла весна. Ќе що не п≥дтверджуЇ це так €к перша весн€на гроза, п≥сл€ €коњ, можна сказати з упевнен≥стю, що прийшла весна.

” барвистому травневому в≥нку

я люблю прекрасне†у природ≥, арх≥тектур≥, л≥тератур≥. ќсобливо люблю природу, €ка весною оживаЇ, наповнюЇ довк≥лл€ р≥знобарвТ€м, голосами птах≥в, €к≥ повернулис€ п≥сл€ зими до нас, перезимували зиму ≥ тепер щебечуть, не втихаючи, бо рад≥ теплу ≥ сонцю, зелен≥ ≥ птахам, бо ск≥нчилос€ њхнЇ голодуванн€.

 учер€в≥ д≥брови, смарагдов≥ левади й змолод≥л≥ пол€ мл≥ють в≥д рад≥сних симфон≥й ≥ веселих барв великого св€та природи.

ј он густий вербол≥з†пом≥ж плакучих верб, €к≥ замр≥€но полощуть у тихих плесах вод довг≥, в≥ти. “ам вдень ≥ вноч≥ не втихають закохан≥ соловейки. ¬ сплет≥нн≥ г≥лл€ тривожно голос€ть одинок≥ зозул≥, мирно воркують лаг≥дн≥ горлиц≥. Ќа тоненьк≥й галузц≥ розлого осокора легенько гойдаЇтьс€ ремезова колисочка. ѕрирода кв≥тне, сп≥ваЇ.

“ам дал≥ ст≥ною розрослас€ рогоза, ≥з-за њњ темно-зелених ст≥жк≥в тихо випливаЇ щаслива качина с≥мТ€. неповороткий сазан Ц батько виринув з обжитого м≥сц€ ≥ вимальовуЇ широк≥ кола на вод€н≥й глад≥.

Ќад землею метушатьс€ легкокрил≥ ласт≥вки. ¬они протають ≥ над водою, плавно торкаютьс€ вод€ного дзеркала Ц ≥ вже за мить†њхн≥х довгих дзьобах тр≥почетьс€ ср≥бл€ста верховодка.

ј тут ≥ бджола гуде над вербою, збираючи мед з розкв≥тлих китиць.

¬с€ природа н≥би барвистий в≥нок. ¬есна в розкв≥т≥.

”люблена пора року

Ќайб≥льше € люблю весну. ÷е, по-моЇму, найпрекрасн≥ша пора року.

¬есною все на земл≥ пробуджуЇтьс€ до нового житт€. –озтаЇ сн≥г, зТ€вл€Їтьс€ молода зелена травичка. Ќа деревах ≥ кущах розпускаютьс€ листочки. ¬есною повертаютьс€ до нас перел≥тн≥ птахи: шпаки, граки, лелеки. ¬они починають вити гн≥зда, готувати житло дл€ майбутн≥х пташен€т.

я люблю спостер≥гати за весн€ною природою. Ѕачити, €к усе навколо оновлюЇтьс€, прикрашаЇтьс€ п≥сл€ зимового сну. ¬есело сп≥вають струмочки, на вс≥ голоси прославл€ють прих≥д весни пернат≥ музиканти. ѕов≥тр€ наповнюЇтьс€ духм€ним запахом рослин. ¬есна Ч це оновленн€ у природ≥. —аме за це € њњ люблю.

ѕрийшла веснаЕ

—онце весел≥ше гл€нуло на землю, ≥ вона хутко ожила. «азелен≥ла перша травичка, заб≥л≥ли вишнев≥ садочки. ƒерева ще не вкрилис€ листом, але й без нього вони немов повесел≥шали, ширше розправили в≥ти, всипан≥ бруньками, ≥ прост€гли њх до сонц€. « пол€ ллЇтьс€ жайворонкова п≥сн€, на луц≥ скигл€ть чайки, а з л≥су чути зм≥шаний сп≥в сотн≥ пташок («а √. Ўерстюк).


¬есна

“вiр-опис природи

Ћедве дихнуло весн€ним теплом, набубн€в≥ли на деревах бруньки - ось, ось виткнутьс€ листочки. ¬се в природ≥ оживаЇ, неначе од€гаЇтьс€ в коштовн≥ шати. ясне сонечко покликало в гост≥ ранню весну. ѕопливли у небесн≥й височин≥ б≥лосн≥жн≥ хмарки. «азелен≥ла молоденька травичка. —в≥жий в≥терець торкнувс€ голих дерев.

¬се навкруги зм≥нилось. ѕрилет≥ли сп≥вуч≥ птахи з теплих крањв. ѕрокинулись мил≥ зв≥р€та з зимовоњ спл€чки. ƒерева прокинулись в≥д зимового сну. “ри топол≥, височать у пол≥ - вибирають соб≥ весн€ну барву. ƒивишс€ у небо, а там двоЇ - журавель ≥ журавочка. ≤ так гарно ≥ легко кружл€ють, немов би танок €кийсь вод€ть. –озтанув на водоймах твердий л≥д. ј хорош≥ д≥ти сад€ть дерева ≥ п≥дливають. Ѕ≥л€ть вапном, щоб шк≥дники не вилазили на них ≥ не завдавали шкоди.

 оли юннати це зробл€ть, то буде дуже добрий урожай. ћен≥ дуже подобаЇтьс€ ц€ пора року - барвиста, весела, духм€на ≥ запашна весна! ј вам?


”люблена пора року

Ќайб≥льше € люблю весну. ÷е, по-моЇму, найпрекрасн≥ша пора року.

¬есною все на земл≥ пробуджуЇтьс€ до нового житт€. –озтаЇ сн≥г, зТ€вл€Їтьс€ молода зелена травичка. Ќа деревах ≥ кущах розпускаютьс€ листочки. ¬есною повертаютьс€ до нас перел≥тн≥ птахи: шпаки, граки, лелеки. ¬они починають вити гн≥зда, готувати житло дл€ майбутн≥х пташен€т.

я люблю спостер≥гати за весн€ною природою. Ѕачити, €к усе навколо оновлюЇтьс€, прикрашаЇтьс€ п≥сл€ зимового сну. ¬есело сп≥вають струмочки, на вс≥ голоси прославл€ють прих≥д весни пернат≥ музиканти. ѕов≥тр€ наповнюЇтьс€ духм€ним запахом рослин. ¬есна Ч це оновленн€ у природ≥. —аме за це € њњ люблю.

ќй весна, весна, днем красна

ѕрих≥д весни в ”крањн≥ повТ€заний з ц≥лою низкою ц≥кавих народних обр€д≥в. ѕершою зустр≥ччю весни можна назвати —тр≥тенн€, €ке св€ткуЇтьс€ 15 лютого. ” народ≥ кажуть, що у цей день весна з зимою зустр≥чаЇтьс€. «има Ч це стара баба, а весна Ч молода д≥вчина. ¬они сперечаютьс€. ’то кого переможе в суперечц≥, той ≥ пануватиме. ”важно люди в цей день сл≥дкують за погодою, бо вона в≥щуЇ прих≥д весни. якщо п≥сл€ об≥ду потепл≥Ї, то перемогла весна. якщо погода видастьс€ холодною, то зима ще довго простоњть, протримаютьс€ холоди. ¬важаЇтьс€, що на —тр≥тенн€ гр≥м просипаЇтьс€, тому в народ≥ це св€то ≥нод≥ називають √ромиц€ми. ” цей день в церкв≥ св€т€ть св≥чки, €к≥ називають грог м≥чними, та воду. « осв€ченою св≥чечкою обход€ть все господарство, щоб вона св€тим своњм полумТ€м д≥стала кожен куточок ≥ захистила господу в≥д всього злого, р≥зноњ нечистоњ сили. ¬важаЇтьс€, що п≥сл€ —тр≥тенн€ починаЇ прокидатис€ земл€ ≥ вил≥тають з вир≥ю птахи, щоб повернутис€ додому.

„ерез м≥с€ць, 14 березн€, св€ткують день явдохи. ≤ з ним також повТ€зане д≥йство зустр≥ч≥ весни, €ке називають гуканн€м весни.  ликали весну так: ќй весна, весна, днем красна, ўо ти нам, весно, принесла?

ƒоручали це зробити д≥т€м. јле спочатку мами та бабус≥ вип≥кали печиво у форм≥ пташок-Ђжайворонк≥вї з т≥ста. « ними малеча й ходила на св≥танку гукати весну. .

–ан≥ше на день явдохи молодь збиралас€ за селом чи м≥стом на луках, узл≥сс≥. “ут водили хороводи. Ќародне присл≥вТ€ каже: Ђ“ам, де хоровод ходить, там жито родитьї. ћолодь сп≥вала обр€дов≥ п≥сн≥: гањвки та весн€нки. ƒе€к≥ з них д≥йшли й до нашого часу. ј ще закопували в землю горщик з кашею. ¬ народ≥ вважали, що за зиму земл€ зголодн≥ла, њњ потр≥бно нагодувати. “ому у землю закопували горщик. ’овали його обовТ€зково п≥д березою Ч деревом, €ке одним 8 першим прокидаЇтьс€ навесн≥.

Ђ идай сани, бери в≥з!ї ÷€ народна припов≥дка в≥дома, мабуть, ус≥м. ¬она означав, що вже починаЇтьс€ дружна весна, розтанув сн≥г. ѕовТ€заний цей висл≥в також з обр€довими д≥йствами, €кими зустр≥чають весну. ¬≥дбуваютьс€ вони в к≥нц≥ березн€, на день ќлекс≥€.

” народ≥ до цього дн€ ставл€ть з особливою повагою. « ним повТ€зано дуже багато прикмет ≥ пов≥рТњв, €к≥ стосуютьс€ зм≥н в природ≥. ¬ народ≥ в≥рили, що на ќлекс≥€ ворон-крук сам купаЇтьс€ ≥ купаЇ своњх д≥ток перед тим, €к випустити њх €а волю. ¬важаЇтьс€, що саме цього дн€ лисиц≥ пересел€ютьс€ з≥ старих н≥р у нов≥. Ќ≥бито перш≥ три дн≥ п≥сл€ переселенн€ ход€ть вони наче сл≥п≥ ≥ глух≥, та кури њм сн€тьс€. ÷е т≥льки пов≥рТ€. јле Ї й прикмети, за €кими визначали, чого чекати дал≥. якщо журавл≥ повертаютьс€ з вир≥ю ≥ дружно курличуть, коли лет€ть, треба оч≥кувати на тепло. якщо день на ќлекс≥€ теплий, то й вс€ весна буде теплою, а р≥к видастьс€ багатим на врожай.

якою б не була погода на ќлекс≥€, обовТ€зково засп≥ваЇ пташка-в≥вс€нка. ” народ≥ њњ сп≥в передають припов≥дками: Ђ÷≥нь-ц≥нь-ц≥нь-цв≥р≥нь, ≥ди, д≥ду, с≥й €чм≥ньї та ЂЋ≥то-л≥то, с≥нок≥с, кидай сани, бери в≥зї.

ј €кщо вже покинув господар сани ≥ полагодив дл€ роботи в≥з, то весна почалас€ справжн€.

¬есн€н≥ кв≥ти

«ак≥нчувалис€ сувор≥ морози, на всьому в≥дчувавс€ подих весни. ” л≥с≥ вже розтанули останн≥ остр≥вц≥ сн≥гу. ѕ≥д весн€ними промен€ми сонц€ запарувала земл€. —он€чн≥ зайчики заграли на гал€вин≥, вони наче хочуть розпов≥сти всьому живому в л≥с≥, що час прокидатис€.

÷≥нна окраса наших л≥с≥в ≥ д≥бров Ч конвал≥€. ѓњ н≥жн≥ пахуч≥ дзв≥ночки вт≥люють у соб≥ радощ≥ весни. ¬она Ї одн≥Їю з улюблених ранн≥х кв≥т≥в. ј ск≥льки казок, легенд, пов≥рТњв та м≥ф≥в складено про цю чар≥вну кв≥тку!

ј онде м≥ж деревами п≥д першим сон€чним пром≥нчиками зТ€вилис€ прол≥ски. ¬они були зовс≥м маленьк≥ ≥ тенд≥тн≥. ¬перто ≥ наполегливо пробивали вони товстий килим тор≥шнього лист€. Ќ≥жн≥ блакит≥ пелюстки, наче усм≥хаючись, т€гнулись до сонечка. ¬≥д њхньоњ блакит≥ в л≥с≥ затишно ≥ тепло.  в≥ти були так≥ н≥жн≥, що нав≥ть шкода було њх зривати.


” барвистому травневому в≥нку

я люблю прекрасне у природ≥, арх≥тектур≥, л≥тератур≥. ќсобливо люблю природу, €ка весною оживаЇ, наповнюЇ довк≥лл€ р≥знобарвТ€м, голосами птах≥в, €к≥ повернулис€ п≥сл€ зими до нас, перезимували зиму ≥ тепер щебечуть, не втихаючи, бо рад≥ теплу ≥ сонцю, зелен≥ ≥ птахам, бо ск≥нчилос€ њхнЇ голодуванн€.

 учер€в≥ д≥брови, смарагдов≥ левади й змолод≥л≥ пол€ мл≥ють в≥д рад≥сних симфон≥й ≥ веселих барв великого св€та природи.

ј он густий вербол≥з пом≥ж плакучих верб, €к≥ замр≥€но полощуть у тихих плесах вод довг≥, в≥ти. “ам вдень ≥ вноч≥ не втихають закохан≥ соловейки. ¬ сплет≥нн≥ г≥лл€ тривожно голос€ть одинок≥ зозул≥, мирно воркують лаг≥дн≥ горлиц≥. Ќа тоненьк≥й галузц≥ розлого осокора легенько гойдаЇтьс€ ремезова колисочка. ѕрирода кв≥тне, сп≥ваЇ.

“ам дал≥ ст≥ною розрослас€ рогоза, ≥з-за њњ темно-зелених ст≥жк≥в тихо випливаЇ щаслива качина с≥мТ€. неповороткий сазан Ц батько виринув з обжитого м≥сц€ ≥ вимальовуЇ широк≥ кола на вод€н≥й глад≥.

Ќад землею метушатьс€ легкокрил≥ ласт≥вки. ¬они протають ≥ над водою, плавно торкаютьс€ вод€ного дзеркала Ц ≥ вже за мить њхн≥х довгих дзьобах тр≥почетьс€ ср≥бл€ста верховодка.

ј тут ≥ бджола гуде над вербою, збираючи мед з розкв≥тлих китиць.

¬с€ природа н≥би барвистий в≥нок. ¬есна в розкв≥т≥.


 онвал≥€

Ќа л≥сов≥й гал€вин≥ красуЇтьс€ н≥жна кв≥тка конвал≥€. ѓњ €скраво-б≥л≥ порцел€нов≥ дзв≥ночки приваблюють своЇю м≥н≥атюрн≥стю ≥ незвичайною геометричн≥стю форм. —трунке зелене стебельце поступово тоншаЇ на верх≥вц≥. —кромн≥ дзв≥ночки наче сп≥вають величальну п≥сню приходу найкращоњ пори року Ц весни, €ка несе на своњх крилах над≥ю, щаст€, чистоту почутт≥в.

«а одн≥Їю з легенд, конвал≥€ виникла в≥д см≥ху л≥совоњ д≥вчини ћавки, €ка вперше в≥дчула хвилююче почутт€ коханн€. “ому кв≥тка вважаЇтьс€ пров≥сницею щирих почутт≥в, радост≥ й любов≥.

«а ≥ншими джерелами, ц≥ л≥сов≥ кв≥тки виросли там, де капали на землю сльози д≥вчини з туги за нареченим, що загинув у бою ≥з загарбниками.

 в≥тка Ї символ≥чною ознакою пробудженн€ в≥д довгого зимового сну чар≥вноњ природи.  онвал≥€ занесена до „ервоноњ книги. “ому береж≠ливе ставленн€ до рослини Ц це збереженн€ неоц≥ненних скарб≥в л≥су.