Головна вірші про осінь Осінь. Надія Красоткіна

Осінь. Надія Красоткіна

Осінь

Осінь, осінь. Все розфарбувала,
Одягла довкілля в теплі кольори.
Я сьогодні, наче, в казці побувала
І мені всміхалось сонечко згори.

Все промінням сонячним залито,
Срібні павутинки натяглись в гіллі.
Це прощальні струни бабиного літа
І на них заграли вітри-скрипалі.

Осінь, осінь. Листя аж палає
І така у небі чарівна блакить!
У верхів’ї сосен музика лунає,
А додолу з клена золото летить.

Осінь, осінь — ше?лести і шу?ми.
Вітерець грайливо в листі шурхотить.
Навіває осінь невеселі думи,
То засяє сонцем радісно умить.

Осінь

Осінь прилинула тепла, привітна,
Хоч і нема вже співочих пташок,
Але всіма вона барвами квітне
І золотий у берізки вершок.

Небо бездонне, без хмар, волошкове!
Листя кружляє й додолу летить.
А із трави простирадло шовкове
Кожного просить присісти на мить.

Коники вдарили в срібні цимбали,
Звуки чарівні у небо дзвенять.
А павучки павутинки снували —
Ниточки срібні в повітрі летять.

Осінь

Над прозорими росами
Вже летять журавлі.
Дай погрітися, осене,
У твоєму теплі,
Захопитися казкою
В золотому гаю.
Дай натішитись ласкою,
Що від сонечка п’ю.

Осінь срібною ниткою
У повітрі снує.
І останньою квіткою
Серце гріє моє.
Акварелями дивними
Видозмінює все.
І піснями чарівними
Сум у серце несе.

Осінь

А осінь вже постукала в вікно.
Чарівна осінь, сонячна і світла.
Ще гріє серце сонячне тепло,
Зелена барва на лугах не зникла.

Ще синє небо радістю цвіте
І хори коників лунають стоголосо.
А вдень і не подумаєш про те,
Що у дворі твоїм пригрілась осінь.

Цвітуть жоржини, наче у раю,
Всі кольори ввібрали диво-квіти.
Земля їм віддає красу свою,
Та вже не довго їм палахкотіти.

Бо над віконцем ластівок нема,
Лелеки в небі до тепла гайнули.
Верба над річкою схилилася сумна,
Веселі літні дні уже минули.

Осінь

А надворі уже не жарко,
Ходить вересень по дворі.
Плаче дощиком сива хмарка,
Рідко сонечко угорі.

Осінь з вітриком вальс кружляє,
Розмальовує всі гаї.
У намисто кущі вдягає,
Фарби всім роздає свої.

А як хмарки усі проллються,
В небі сонечко засія,
То до сонечка усміхнуться
Пізні квіти і вся земля.

По осінньому гарно вбрана
Ще й виблискує у росі.
Жовта-жовта, а ще — багряна!
В краплях дощику чи в росі.

Осінь

Іще разок, іще мазок
І небо стало без зірок!
Яка глибінь — небесна синь,
Як маєш крила, — линь!

Лети увись і подивись,
Яка краса чарівна скрізь!
А скільки гам і тут і там
Намалювала осінь нам!

Чарівний світ, а скільки квіт
Веселкою палахкотить!
На землю вниз під вітру свист
Кружляє жовтий лист.

Чудесна мить — листок летить,
Все під ногами шурхотить.
Ти подивись і посміхнись,
По цій красі пройдись!

Листочків шум, осінній сум.
В душі осіло стільки дум!
Тепло квіткам, любов серцям
Дарує осінь нам.

Іще мазок, іще разок —
На небо хтось сипнув зірок.
Ти подивись і не барись,
Лети до них увись!

Осінь

Засвітились листочки на клені
Жовтим-жовтим, ясним вогнем.
Киньте ви всі турботи щоденні
І до осені в гості підем.

Осінь

На землю осінь вже ступила,
Додолу листячко летить.
Гніздо лелече опустіло.
Тепер у ньому хмарка спить.

Осінь

Картину осені так важко змалювати,
Вона мінлива, гарна, чарівна.
Могутній клен розкинув жовті шати
І павутинки тоненька струна
На сонці так виблискує іскристо,
Здається, лиш торкнися — зазвучить!
В бездоннім небі синьо й чисто-чисто,
туди злетіти хочеться на мить!
А в лісі жовта осінь догорає
І гріється у сонячнім теплі.
Яскравий лист під сонечком кружляє
І лине, наче пташка, до землі.
У небі синь бездонна і врочиста,
А на землі вже осінь догора.
І на душі спокійно так і чисто.
Це так приходить осені пора...

Осінь

Вона прийшла в звичайну пору,
Як вказано в календарі,
Прогнала літечко із двору
І хмар нагнала угорі.

Та й холоди не забарились,
А разом з осінню прийшли.
Усі пташки заметушились,
Летіти в вирій почали.

Вже ластів’ята відлетіли
Та й інші пташечки малі…
Лелеки вслід залопотіли…
Курличуть в небі журавлі…

І листя вслід злетіти хоче.
Лиш подих вітру — і майне!
Вітрець із листячком шепоче
Про щось таємне чи сумне.

Пора осіння сумовита,
Дощі, мов сльози, на вікні.
Туманами земля покрита
І дні вже не такі ясні…

Осінь

Чарівна осінь ходить гаєм,
Фарбує все у дивний цвіт.
А ліс такі відтінки має…
Став дивовижний білий світ.
А осінь походжає в полі —
Готове поле спочивать.
І затихає все поволі,
Ще тільки коники свірчать.
Навперебій свірчать до ночі,
Бо вже нема кому співать.
Та й сонечко спочити хоче
Й за річку йде лягати спать.
Повсюди тиша розпливлася,
Став набагато менший день.
Це диво-осінь узялася
Міняти дивосвіт щодень.

Осінь

Така червона горобина
На сонці вогником горить.
Чарівна ще й погожа днина,
Тепло від сонечка струмить
І зігріває все навколо.
А от легенький вітерець
Між листячком співає соло
Про те, що літечку кінець.
І осінь вже прийшла до краю
Та шле усім палкий привіт.
Вона свої закони знає,
Тому й міняє дивосвіт.

Осінь

У небі чистому така бездонна просинь —
Воно безмежне і кінця нема.
У рідному краю співає пісню осінь,
А пісня та і ніжна, і сумна.
Чарівна й ніжна пісня від любові.
Сумна від того, що краса пройде.
А ту ж красу не передать у слові,
Вона у кожне серденько дійде.
Краса природи — веселкове диво!
В ній дивовижні чисті кольори.
Осінньо всюди, райдужно, красиво…
І синє небо дивиться згори.

Осінь

Пора осіння тиха й чарівна —
Земля вночі туманами сповита.
Вдень лине ніжно музика сумна
На павутинні бабиного літа.

Й пливе між листям кольоровий сум,
Осіннім сонцем ледве вже зігрітий.
В сухому листячку сховавсь од вітру шум
Лиш холодок проймає гордовитий.

Палітра осені яскрава ще й жива,
Жоржини кольорові серце гріють.
Та вранці паморозь травичку покрива
І від морозу квіточки сивіють.

Рослинний світ потроху завмира,
Тускніє барв рясне палахкотіння…
Тому й тужлива осені пора —
Відходить світ зимі у володіння.

Осінь

В лісі осінь, так пахне грибами,
Жовте листя летить і летить.
Верби схилені над ставами,
У намисті калина стоїть.
Стало тихо, пташок немає,
Відлетіли у теплий край.
Тільки білка вгорі стрибає
І шепочеться листям гай.
А вітрець налетить, закружить
Жовте листя в танку смішнім.
У верхів’ї дуба затужить
Й ненадовго затихне в нім.

Осінь

Листочки з дерева летять,
Додолу опадають.
І під ногами шурхотять
Та зиму дожидають.
Летять листочки — листопад!
Роса блищить намистом.
І опустів старий наш сад,
Земля накрилась листом.
Приходить усьому кінець.
І ось легеньким жестом.
Сам диригує вітерець
Вже шумовим оркестром.
Не чути щебету пташок,
Лиш листя шум під вітром.
І сум оголених гілок,
І небо — синім цвітом…


http://krasotkina.com - на сайті автора читайте ще більше 40 віршів про осінь