Головна про осінь Каштани. О. Копиленко

Каштани. О. Копиленко

Імлиста ніч. Тьмяно мерехтять ліхтарі. Нічний ту май заплутався в деревах, що сторожують на наших вулицях. Вже з кіпця серпня у нас бувають тумани. Вночі туман стелиться по землі, підіймається вгору і вже коло дев’ятої-десятої години височить, мов сива хмара. Далі розпливається в блакиті і починає при­пікати сонце.

Такий туман лежав на верхів’ях каштанів, і тому здавалось ще тихше. Раптом біля мене — бац!.. Коло самих ніг, об асфальт, мов легкий постріл. До моїх ніг покотився блискучий, полірований каштан. Він вистрибнув зі своєї зеленої шка­ралупи, що розірвалась на кілька рівних частинок. Не пройшов я й десятка мет­рів — знову стріляють каштани об асфальт. Так весь день і всю ніч.

Ну, звичайно, дітям роздолля. Вони трусять каштани і набирають їх повні шапки. Бо каштан — чудова річ. З нього можна робити і солдатів, і танки, і бомби, і пароплави. Але коли стріляють каштани, значить,— прийшла до нас осінь. Хоч ти й не був за містом, але знай, коли стріляють каштани, зна­чить — зозулі полетіли, ластівки величезними табунами посунули вночі на південь. Та й інші птахи занепокоїлись. Польові миші тягнуть під землю зерно. Всі готують запаси на зиму. Час копати картоплю, рубати капусту.

Між десятим і п'ятнадцятим травня каштани стоять у своєму найвеселішому святковому уборі. Вони цвітуть. Значить, настало тепло. А зараз, в середині вересня, каштани ронять свої плоди.

Днями я задивився, як діти трусили на вулиці каштани. Вони зігнали з дерева горобців. Пташки сіли на землю, і тут я побачив дуже втішного го­робця. Він був зовсім білий. Неначе його вимазали білою фарбою. Тільки оче­нята чорні й сірий дзьобик.

Горобець стрибав близько, і я добре до нього придивився. Все пір’я в нього біле, аж прозоре. Такого білого горобця мені ніколи не доводилось бачити. Бу­вають вони трохи білуваті, або самі крила білі чи хвіст. А це ось який красень, бач!

Такі птахи звуться альбіносами. Від латинського слова альбус — білий. Часом можна побачити й білу галку або грака. І так буває. Але таких птахів не люблять свої родичі і б’ють їх. Та й ховатись їм важко від ворогів. Вони частіше стають здобиччю хижаків.