Головна про осінь Всі барви осені. Катерина Потапова

Всі барви осені. Катерина Потапова

Закінчується осінь. Це, мабуть, єдина пора року, коли так цінується кожен сонячний день, кожен сонячний промінь. Ніби ще вчора галасувало й сміялося веселе й пустотливе літо, а вже й листопад добігає кінця.

Яка вона, осінь. Сумна й безрадісна? Безбарвна й одноманітна? Та годі вам, згадайте, як першого вересня бігли до школи гамірливі першокласники й поважно йшли випускники. Де ж сумна? Чому безбарвна? Яскраві квіти в букетах для першої вчительки й для улюблених викладачів, неймовірно великі білі метелики в акуратно заплетених кісках, величезний червоний бант на дзвонику, який дзвінко калататиме, запрошуючи на перший урок… Одразу пригадуються незабутні рядки: «Літо збігло, як день. І з невлежаного туману вийшов синьоокий, золоточубий вересень». І знову айстри, жоржини, троянди. Яскраво, весело! Осінь!

А ще осінь — пора сватань і весіль. І нехай уже мало хто дотримується давніх звичаїв, та осінь і дотепер — весільна пора. І скільки ж кольорів у тих велелюдних весільних кортежах! Білосніжна схвильована наречена, строгий і трохи збентежений наречений і радісні щебетливі дружки, вбрані у всі можливі барви й кольори. І знову квіти, квіти, квіти. І кольорові барвисті кульки, і ошатні ляльки на капотах, і стрічки майорять на вітрі. Так весело й різнокольорово починається нова родина.

Щоправда, всі ми пам’ятаємо класика, який писав про сірі холодні тумани й про довгі мокрі дощові коси, які спускаються на землю. Аякже! Без дощів восени не можна. Бо ж саме тепер напоюється земля, щоб дати силу озимині, яка весело зеленітиме весною, як тільки зійдуть сніги. Крім того, хіба ж може зашкодити дощ, якщо він так увиразнює кожен колір, якщо підкреслює зелень ялини й червоний спалах достиглих горобин. А ще під дощем можна помилуватися веселими барвистими парасольками, якими розквітають вулиці. Осінь. І без парасольок не обійдешся!

А яка прекрасна осінь на городі і в садку! Гріються на сонці величезні гарбузи, підставляючи свої боки то сонячним променям, то краплям дощової води. Звісно, картоплю вже викопали, а ось моркву й буряки копатимуть пізніше, але так, щоб встигнути до Покрови. Палахкотять чорнобривці й айстри, даруючи не тільки свою красу й вишуканість, а ще й неповторний, суто осінній, гіркувато-терпкий аромат. Та й хризантеми вже пишаються своїми квітами й багатством темної зелені.

Та чи не найгарніші восени ліси й парки. Ось тут справді розумієш, яка красива, пишна й розкішна осінь. Вона неначе підпалила ліси й схили над Дніпром — палахкотять жовтим, червоним і жовтогарячим листям. Зелень листяних дерев перефарбувалася й кидає у білий світ золоті й багряні листочки. І падають, падають вони на землю, на пожовклу траву, на грибочки, які з’явилися після дощів і зачаровано дивляться на руду осінню заметіль. А ще увесь світ обплутаний ниточками павутини — то бабине літо закутує довколишній світ. У лісі ці павутинки найгарніші, бо прикрашені намистинками-блискітками ранкової чи вечірньої роси. Але і в містах цей сріблястий живий серпанок причаровує погляд і створює якийсь особливий настрій. І все-все тягнеться до скупих осінніх променів, сподіваючись на ніжний сонячний поцілунок. Не можна нагулятися-набродитися по шурхотливому листю, яке вкриває, здається, увесь світ, перед тим покружлявши в прохолодному чистому повітрі, плутаючись у гілках, павутинні, сонячних променях і осінніх мріях. Усе довкола таке звичайне, але водночас і якесь таємниче, казкове. Це чарівниця на ймення осінь перетворює світ, згадуючи правічні легенди й лише трохи озираючись на шалене сьогодення.

А пригадайте осіннє небо. Якесь неймовірно глибоке, аж оксамитове. І по цьому оксамиту прокреслюється яскравий слід — то падають зірки. Зорепади, які почалися ще в серпні, продовжуються й дотепер. Можливо, не такі рясні, але набагато виразніші й щемливіші. Яке бажання загадати, побачивши летючу зорю? Віри, надії, любові? Мудрості? Саме небо велить, бо ж це теж осіннє свято. Та й що загадати ще, коли стоїш під глибоким чорним небом, покресленим зоряними слідами? Загадаймо надії, щоб не полишала нас ніколи, загадаємо любові, щоб жила довіку, і віри — бо без неї неможливе буття. Ось іще одна зірка впала — іще бажання, яке неодмінно справдиться.

… Гамірлива й сонячна, сумна й дощова, зоряна, барвиста й зовсім чорна — така вона, осінь...


Катерина Потапова