Головна про літо Соняшники. Євген Гуцало

Соняшники. Євген Гуцало

Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь схожі для мене на круглі кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах. Живе тіло кобз, — пахуче, припорошене жовтим пилом, проросле пелюстками, — світиться й золотіє, щось промовляє своєю широкою, незгасаючою усмішкою.

Скільки того сміху на городі — всі соняшники сміються, весело, але водночас по-доброму замислені, кожен щось хоче сказати тобі, тільки підійди до нього.

Коли заходить сонце, то й соняшники вечоріють, поступово смеркають, поночіють-поночіють. І вже того сміху не видно. Затихають живі кобзи. Стоять мовчки, думають про своє. І тоді розсудливі й приязні світильники перетворюються на квіти смутку і темряви.