Головна про літо Опівдні. О. Копиленко

Опівдні. О. Копиленко

Таке ж пекуче липневе сонце. Зараз полудень, і воно високо стоїть над головою. Здається, нікуди не сховатися від нещадного проміння.

Та ні. Ось невеличке озерце, кругле, схоже на голубе блюдечко, в зеленій облямівці. Але, мабуть, глибоке, раз його не висушило сонце. Круг нього лоза заглядає в воду, ніби в дзеркало милується. Кілька високих, крислатих верб тихо ворушать гострим листям.

Тут в тіні верби можна й відпочити, та й собі заглянути у воду. Ось виринула поруч зелена жаба, вирячила свої булькаті очі і злякано знову пірнула.

Вирує життя в озерці, під водою і на поверхні. Легко літають бабки, схожі на малесенькі літаки, з проворними крильцями. Ловлять свою здобич.

А ось кружляють по воді вертячки, вони теж полюють, ці хижі чорненькі жучки. А коли спробувати їх вхопити — миттю пірнуть. Під водою їх теж не так легко вхопити, бо у них ніби чотири ока, і вони одночасно бачать, що робиться на поверхні і під водою. Ці каві жучки.

Довгасті водомірки бігають по воді, немов на ковзанах на ковзанці. Водо-мірки дуже легенькі, а лапки густо вкриті волосинками і не намокають. От ці жучки й міряють поверхню води. Полюють на дрібних комах, на різних мушок.