√оловна про кв≥ти Ѕарв≥нок. Ћюбов Ќаумко


Ѕлагословенним ≥ чар≥вним вважаЇтьс€ той край, де барв≥нок росте. ћайже на ус≥х наших с≥льських, й не т≥льки с≥льських, кв≥тниках стелетьс€ цей в≥чнозелений чагарничок, то й ц≥лу ”крањну можна назвати в буквальному розум≥нн≥ Ц барв≥нковий край.
ѕрекрасна, ос€йна ц€ рослина. ≤ до грунту невибаглива, зат≥нку не боњтьс€, мороз не зач≥паЇ њњ зеленого листу. ѕамТ€таЇте от≥ образн≥ народн≥ визначенн€ рослини:
"÷в≥те синьо, лист зелений, кв≥тник прикрашаЇ, хоч мороз усе побив, Ц його не займаЇФ; У¬се мороз поглушив, а мого цв≥ту й не зайн€вФ.

” р≥зних м≥сцевост€х Ї своњ народн≥ назви: це ≥ барв≥н, ≥ барв≥н-з≥лл€, ≥ барв≥нець, ≥ барв≥нок хрещатий, зеленка, могильник, могильниц€, а лаг≥дно Ц барв≥нонько, барв≥ночок ≥ барв≥нчик, барв≥нчичок...

÷в≥ти, цв≥ти, та барв≥ночку,
“а стелис€ листом.
ѕрийди, прийди, молодий козаче,
… а не сам Ц з товариством.
як не прийдеш у нед≥леньку,
ѕрийди в понед≥лок,
як зацв≥те та рута€ мТ€та,
’рещатий барв≥нок.
’рещатому та й барв≥ночку
“а нема цв≥ту Ц зм≥ни...

Ќаукова ж назва походить в≥д латинського слова, що в переклад≥ означаЇ УперемагатиФ. «а ≥ншими тлумаченн€ми Ц в≥д близького до нього слова ≥з значенн€м УобвТ€зуватиФ, УобвиватиФ.

ќсь €ка легенда про походженн€ назви Убарв≥нокФ.

–озпускаючись весною ≥ спов≥щаючи про весну, €к пахуча ф≥алка, барв≥нок вважав себе засмученим, що вс≥ люди ≥ боги звертають увагу на ф≥алку, а не на нього, хоч за красою своњх кв≥т≥в в≥н не г≥рший ф≥алки, а €кщо чого йому й не вистачаЇ, так це запаху.
≤ ось одного разу, коли богин€ ‘лора опустилас€ весною на землю ≥ була зачарована н≥жним запахом ф≥алки, то почула чийсь жал≥бний голосок. У„ому ти плачеш, €к тебе звати?Ф ѕочула, що цю рослину н≥€к не звати, ще не маЇ ≥мен≥, але просить дати њй запах. ‘лора в≥дмовила, тод≥ рослина попросила €когось особливого дару, котрий зр≥вн€в би њњ з ф≥алкою, на €ку вона схожа, але ф≥алку вс≥ любл€ть, а њњ н≥хто.

Уƒобре, Ц в≥дпов≥ла богин€, Ц кв≥тни довше, н≥ж ф≥алка, кв≥тни нав≥ть тод≥, коли ф≥алка буде вже мертвоюФ. ≤ дала ≥мТ€ барв≥нок, щоб перем≥г скромну й красиву ф≥алку.
ѕоширений у нашому крањ ≥ осп≥ваний народом барв≥нок здавна. «начне м≥сце €к символ займав в≥н у в≥руванн€х давн≥х словТ€н, насамперед у  ињвськ≥й –ус≥. Ќайперше барв≥нок символ≥зуЇ в≥ру в своњ сили, всепереможн≥сть природи.

 оли скресали сн≥ги, розливалис€ весн€н≥ води, д≥вчата на ”крањн≥ починали сп≥вати весн€нок. Ќаставала рад≥сна бентежна пора оновленн€ природи, воскрес≥нн€ зелен-кв≥ту, пора пробудженн€ нових почутт≥в у людських серц€х, пора над≥й ≥ спод≥вань. ” весн€нц≥ Уƒа весна, весна днем краснаФ рослина €к символ над≥й, оновленн€ природи. ÷е щедрий дарунок весни:

ƒа весна, весна днем красна,
ƒа що ти нам, весно, принесла?
Ц ƒа принесла € вам л≥течко,
«еленеЇ житечко,
ƒа хрещатенький барв≥нок,
ƒа запашненький васильок.

ј в ≥нш≥й п≥сн≥ п≥д назвою УЎумФ так виразно звучить закликанн€ весни. ≤ знову ж Ц барв≥нок:

ќй нумо, нумо
¬ плетеного шума!
як наша мати
Ѕуде запл≥тати?
«аплетис€, шуме,
«аплетис€;
’рещатий барв≥нку,
–озстелис€.

–ослина в народних п≥сн€х сус≥дуЇ нав≥ть з л≥леЇю:

ќй кувала зозуленька,
—≥вши на л≥лењ,
—п≥вай, сп≥вай, товаришко,
ћинаЇ нед≥л€.
ќй кувала зозуленька,
—≥вши на барв≥нок,
—п≥вай, сп≥вай, товаришко,
ћинув понед≥лок.

Ѕарв≥нок Ц символ хлопц€. ÷е завжди вродливий, статний парубок. як, напр., у купальськ≥й п≥сн≥ Уќй янку, м≥й янкуФ:

ќй янку, м≥й янку,
’рещатий барв≥нку.
ќй у чистому пол≥
ƒ≥вка траву жала.
ќй прийшов ≥к њй янко,
’рещатий барв≥нок:
Ц ƒ≥вко-чорнобривко!
’оч € тоб≥ серпа зломлю,
’оч € тебе за себе возьму.
Ц ќй янку, м≥й янку,
’рещатий барв≥нку!
Ќе бери мене у суботоньку,
¬≥зьми мене в нед≥леньку,
як € вийду на юлоньку.

ƒ≥вчина звертаЇтьс€ до милого з н≥жними закликанн€ми:

ќй ти, козаче, зелений барв≥нку,
ѕрийди до мене хоть у нед≥льку;
“и прийди до мене, хрещатий барв≥ночку!

≤ така розмова м≥ж д≥вчиною ≥ парубком в≥дбуваЇтьс€:

Ц ƒ≥вчинонько, с≥ра утко,
„и сватати хутко?
Ц  озаченьку, барв≥ночку,
’оть ≥ в нед≥лечку.

” балад≥ Уќй на гор≥ дуб, дуб, на долин≥ соснаФ нещасниц€ в коханн≥, зазнавши ще г≥ршоњ недол≥, вже лаг≥дно звертаЇтьс€ до свого першого судженого, хоча ≥ нелюба за житт€:

ћолода старого ≥з гробу будила:

Ц ј встань, старий, встань, зелений барв≥нче,
ѕлачуть за тобою твоњ др≥бн≥ д≥ти.

” народ≥ живе чудова легенда про походженн€ рослини.

ƒ≥€лос€ це тод≥, коли турки ≥ татари нападали на украњнську землю.”в≥йшли вороги в одне село ≥ винищили там ус≥х людей. Ћише один парубок та д≥вчина сховалис€ в л≥с≥. јле й њх знайшли басурмани. ѕарубка лют≥ зайди зар≥зали, а д≥вчину задушили. ќто з парубочоњ кров≥ й вир≥с барв≥нок у л≥с≥, а губами д≥вчини полилас€ чиста вода.
¬ украњнських народних п≥сн€х барв≥нок Ц також символ коханн€, в≥рноњ ≥ взаЇмноњ любов≥. ќсь так≥ п≥сенн≥ р€дки, повн≥ бадьорост≥ й торжества невтримних почутт≥в:

ќй стелис€, барв≥ночку,
Ќе коренем Ц листом!
 личе козак д≥вчиноньку
Ќе голосом Ц свистом.
≤ росте в≥н у садочку, де сл≥ди коханого:
“а ти, хрещатий барв≥нку,
“и, хрещатий барв≥нку.
“а не стелис€ в погр≥бку,
Ќе стелис€ в погр≥бку.
“а постелис€ в садочку,
ѕостелис€ в садочку
“а по милому сл≥дочку,
ѕо милому сл≥дочку.
“а де м≥й милий походив,
ƒе м≥й милий походив.
ќй там барв≥нок уродив,
“ам барв≥нок уродив.
јбо ще:
ќй де √рицько кон≥ пас,
ѕор≥с барв≥нок по по€с.

≤ €к промовистий символ, €к обер≥г в≥рного коханн€, догл€дати за барв≥нком, пошановувати його належало усамперед д≥вчин≥. ÷е найперший д≥вочий обовТ€зок.

ќй в город≥ не метено,
Ѕарв≥ночком заплетено.
ѕ≥ди, д≥вчино, позам≥тай
“а барв≥ночок порозпл≥тай.
“ам тв≥й хлопчик з крамом стоњть,
Ќе з €ким крамом Ц з б≥лим шовком.
—вому-тому запродаЇ,
ј своњй д≥вочц≥ дарма даЇ.
¬≥н даЇ Ц не шкодуЇ,
¬она бере Ц не д€куЇ.

≤з петр≥вчанськоњ це п≥сн≥ Уќй в город≥ крокос поросФ. ј в народн≥й п≥сн≥ у запису  лимента  в≥тки з голосу Ћес≥ ”крањнки Ї ще так≥ р€дки:

ј в тому саду чисто метено.
ўе й хрещатим барв≥ночком др≥бно плетено.

¬ ≥нш≥й п≥сн≥ одного парубка кохають двоЇ: молода д≥вчина ≥ вдовиц€. ќбоЇ ход€ть до джерела, що б≥л€ парубковоњ хати. Ќе подобаЇтьс€ таке матер≥. ¬она, зв≥сно, хоче, щоб син оженивс€ на д≥вчин≥, а не на вдовиц≥. ќт парубок ≥ каже вдовиц≥, щоб вона сюди не ходила, вона не зведе зруба дл€ криниц≥, не обплете њњ барв≥нком, не обмете васильком. јле д≥вчин≥ юнак каже зовс≥м ≥нше:

ќй на гор≥ новий д≥м,
“ам рублена криниц€,
≤ холодна водиц€.
“а внадилась д≥вчина ходити,
ћолодого ѕетрус€ любити.
ќб≥зветьс€ молодий ѕетрусь:
Ц ќй ходи, д≥вчино, по воду,
ћо€ мат≥нка сеЇ любить,
≤ криниченьку зрубить.
≤ барв≥ночком обплете,
≤ василечком обмете.

ѕро це згадуЇ в книз≥ У≤сторичне значенн€ п≥вденно-руськоњ п≥сенноњ народноњ творчост≥Ф ћикола  остомаров. ™ ц€ тема ≥ в коломийках:

¬чора була нед≥ленька, нин≥ понед≥лок,
я ходила поливати зелений барв≥нок.
Ц –ости, рости, барв≥ночку, стелис€ низенько,
ј ти, милий,чорнобривий, присуньс€ близенько.
Ѕарв≥ночку зелененький, стелис€ ще нижче,
ј ти, милий, чорнобривий, присуньс€ ще ближче.

” п≥сн≥ Уѕ≥ду € п≥д вербицю по водуФ д≥вчина, коли мати хоче њњ за старого оддати, каже:

ѕерекинус€ зеленим барв≥нком
≤ с€ду-впаду в батенька в саду,
ј за тебе не п≥ду!

ј жених нев≥дступний њй в≥дпов≥даЇ на те:

™сть у мене так≥њ ножики,
ўо вищикають барв≥ночки на в≥ночки.
Ѕудеш, будеш мо€!

” п≥сн≥ У„ом ти, барв≥ночку, не стелешс€?Ф зустр≥чаЇмо й так≥ поетичн≥ з≥ставленн€:

У„ом ти, барв≥нку, не стелешс€?
„ом ти, ћиколо, не женешс€?Ф
Уя ще зелений Ц постелюс€;
я ще молодий Ц оженюс€Ф.

як ≥ калина, барв≥нок Ц символ д≥вочост≥. ј њњ своЇр≥дна емблема Ц барв≥нковий в≥нок.

ј одно з≥ленько барв≥нок,
“о д≥вчатонькам на в≥нок.

…ого й називають лаг≥дно, милозвучно: в≥нок барв≥нковий, в≥нець-барв≥нець:

’оджу, блуджу понад лози,
ј в тих лозах барв≥н-листок
ўипну, вирву, в≥нець сплету.

” весн€нц≥ У¬ийди, вийди, ≤ванкуФ мати нелюбов≥ в≥нок дала, ≥ доччине серце з туги розриваЇтьс€, протестуЇ:

¬ийди, вийди, ≤ванку,
«асп≥вай нам весн€нку!
«имовали, не сп≥вали,
”се весни дожидали!
¬есна, весна, наша весна!
ƒа що ж ти нам принесла?
—тарим бабам по кийочку,
ј д≥вчатам по в≥ночку.
«вила ж € в≥ночок вчора звечора
« зеленого барв≥нку
“а й пов≥сила на к≥лочку,
ћатус€ вийшла та в≥ночок зн€ла,
“а нелюбов≥ дала.
 оли б же € теЇ знала, Ц
я б його роз≥рвала,
Ќ≥ж нелюбов≥ дала.

¬≥нок ≥з барв≥нку дл€ д≥вчини Ц символ цноти, незайманост≥, чесного д≥вуванн€. ѕро це в коломийках сп≥ваЇтьс€:

ќй в≥ночку-барв≥ночку, шовкова косиц€,
¬чора була € д≥вчина, нин≥ Ц молодиц€.
ќй в≥ночику з барв≥ночику, золотий в≥ночку,
”же тебе пром≥н€ла € на хустиночку.
ќй € тебе, м≥й в≥ночку, любила носити,
„ерез хлопц€ молодого мушу т€ лишити.
ќй в≥ночку зелененький з др≥бного барв≥нку,
„есно тебе доносила-м, золотенький в≥нку!
„есно в≥нчик доносила-м, на ст≥л положила,
“а н≥ соб≥, ан≥ мамц≥ ганьби не зробила.
ќй чесно € д≥вочила на б≥л≥м св≥точку,
Ѕо € тебе не втратила, д≥вочий в≥ночку!

як ос€йна коштовн≥сть, осп≥вуЇтьс€ такий в≥ночок у кол€дц≥ У¬ м≥ст≥, м≥сточку, на барв≥ночкуФ:

¬ м≥ст≥, м≥сточку, на барв≥ночку,
÷и м≥с€ць св≥тить, ци вогонь горить?
Ќ≥ вогонь горить, н≥ м≥с€ць св≥тить,
√речна€ панна в≥нком с≥€Ї.
“а в житт≥, на жаль, ≥ по-≥ншому буваЇ:
¬ийшла д≥вка рано з хати св≥й в≥ночок шукати,
ј в≥ночка-барв≥ночка н≥де не видати.
«акувала зозуленька в пол≥ на топол≥:
УЌе найдеш ти св≥й в≥ночок, д≥вчино, н≥коли!Ф

Ќе обход€тьс€ без барв≥нку в нашого народу ≥ вес≥льн≥ урочистост≥. ≤з завжди зеленого лискучого лист€ плетуть г≥рл€нди ≥ в≥нки, €к≥ символ≥зують в≥рн≥сть подружню, пост≥йн≥сть почутт≥в, м≥цн≥сть шлюбу. УЌехай ћарус≥ в≥льце вТють з хрещатого барв≥нку, з запашного васильку, з червоноњ калиниФ. ≤ в ≤вана Ќечу€-Ћевицького: Уѕоставили на стол≥ соснове г≥льце, обкв≥тчане калиною та барв≥нком, поклали шишки та коровайФ.
 оли вбирають молоду, плетуть в≥нок ≥ сп≥вають:

” василечку запашн≥м,
” барв≥ночку зелен≥м
ƒ≥вка Ќаталка в≥нок вТЇ.
ј коли коровай д≥л€ть, ≥ншоњ сп≥вають:
—телись, барв≥н з тонкого тису,
–озбирайс€, короваю,
≤з зеленого маю,
≤з рути, ≥з барв≥нку
Ќа тисову тар≥лку.

Ѕј–¬≤Ќќ 
Ћегенда

∆или колись давно чолов≥к ≥з жоною у любов≥ та злагод≥. ј найб≥льшою вт≥хою дл€ них був њх маленький синочок на ≥мТ€ Ѕар. ” скорому час≥ вир≥с в≥н видним парубком. ј що був одинаком у заможноњ родини, то багато д≥вчат мали соб≥ на думц≥ в≥ддатис€ за нього.—охло серце ≥ в одноњ д≥вчини, що мала за маму в≥дьму. ’то його знаЇ, €к би воно було при т≥м, €кби д≥вчина полюбилас€ парубков≥? ј сталос€ ≥накше. ѕосватавс€ Ѕар до ≥ншоњ,що називалас€ ¬≥нка. Ќ≥€ка ворожба в≥дьми не могла розбити того коханн€.
≤ от прийшов день вес≥лл€. ўаслив≥ молод€та сто€ли на воротах дл€ батьк≥вського благословенн€ й чекали тоњ хвил≥, щоб п≥ти до св€тоњ церкви до шлюбу. јж тут де не вз€лис€ та ворожка з≥ своЇю дочкою. ¬орожка стала перед молодими, проголосила своЇ прокл€тт€ й окропила њх чорним смердючим настоЇм €когось з≥лл€. «а хвилю на м≥сц≥, де сто€ли Ѕар ≥ ¬≥нка, вже н≥кого не було.  инулис€ люди до ворожки, а вона махнула руками ≥ злет≥ла чорною вороною.  инулис€ до њњ дочки, а та злет≥ла до хмар с≥рою галкою. ¬пала мат≥нка Ѕарова на те м≥сце, де сто€в њњ син, ≥ скропила землю сл≥зьми. ≤ сталос€ диво: на очах в ус≥х ≥з земл≥ проросло зелене з≥лл€, укв≥тчане др≥бненьким блакитним цв≥том...
ј назвали його Ѕарв≥нком. ≤ т€гнетьс€ в≥н до хат, до батьк≥вських могил.  ожна д≥вчина впл≥таЇ його у св≥й вес≥льний в≥нок.

ѕро рослину цю ≥ в купальських п≥сн€х: Уƒе  упало ночувало? Ќочувало в барв≥ночкуФ. ≤ в народн≥й ≥гров≥й п≥сн≥ У∆онаФ:

ќй п≥ду € да шукаючи, да гукаючи
ѕо свою жону, по свою жону,
ўо в садочку з барв≥ночку
¬≥нки вТЇ, в≥нки вТЇ.

’рещатий барв≥нок прикрашав ≥ обжинковий в≥нок на веселому св€т≥, що його здавна влаштовували п≥сл€ завершенн€ жнив. ѕро це й сп≥валос€. ќдна з п≥сень Ц У ругом, женчики, кругомФ:

 ≥нець нивонц≥, к≥нець.
Ѕудем плести в≥нець.
“о з жита, то з барв≥нку Ц
Ќа хорошую д≥вку.

«устр≥чаЇтьс€ барв≥нок ≥ в колисанках:

ќй ти, коте, коточок!
Ќе ходи рано в садочок,
Ќе полохай д≥вочок,
Ќехай зовТють в≥ночок.
≤з рутоньки, ≥з мТ€тоньки,
« хрещатого барв≥ночку,
« запашного василечку.

як тут не згадати ≥ таких чудових п≥сень, €к У—телис€, барв≥нку, низенькоФ, Уќй ≥ не стелис€, хрещатий барв≥нку, та й по крут≥й гор≥Ф. ј в одн≥й рекрутськ≥й п≥сн≥ Уќй з≥рву € три листочкиФ козак опов≥даЇ про свою г≥рку недолю Ц необх≥дн≥сть служити в в≥йську:

ќй з≥рву € три листочки
« зеленого барв≥ночку, з зеленого барв≥ночку.
ќдин з≥рву та й заграю:
ўаст€-дол≥ € не маю.
ƒругий з≥рву та й заграю:
ƒо прийому ≥ти маю...
“рет≥й з≥рву та заграю:
« москал€ми жити маю...
ќй €к т€жко кам≥нь гризти,
“ак т€женько в в≥йську жити.

Ѕарв≥нок Ц також ≥ символ краси. «давна вважалос€, що рослина даруЇ д≥вчин≥ вроду. ƒ≥вчата в ”крањн≥ колись умивалис€ напаром ≥з барв≥нку. Уƒесь ти мене, мати, в барв≥нку купала...Ф
–ослина ц€ не т≥льки декоративна, п≥сенна, а й ц≥люща. «гадки про њњ л≥карськ≥ властивост≥ с€гають сивоњ давнини. Ѕарв≥нок був в≥домий античним л≥кар€м ƒ≥оскориду та ѕл≥н≥ю —таршому.
¬≥домий барв≥нок ≥ €к приворотне з≥лл€. ¬≥н ще ≥ €к символ памТ€т≥.Ѕарв≥нок висаджують на могилах, з нього плетуть поховальн≥ в≥нки. «в≥дси й народн≥ назви рослини Ц могильник, могильниц€.
Ѕагато пов≥рТњв та легенд створено в середньов≥чн≥ часи, коли ц€ рослина вважалас€ загадковою, чаровладною. ≤снувало, напр., пов≥рТ€, що досить чолов≥ков≥ й ж≥нц≥ зТњсти листок барв≥нку, €к м≥ж ними спалахне палке коханн€.  азали, що ц€ рослина обер≥гаЇ в≥д нечистих сил та чаклуванн€. Ѕарв≥нок в≥шали над дверима й в≥кнами, щоб зл≥ духи не проникали в д≥м. ¬≥нки з барв≥нку од€гали на злочинц≥в, €ких вели на страту, щоб таким чином в≥д≥гнати нечисту силу.
як пошановували рослину, св≥дчить ≥ такий звичай: барв≥нок н≥коли не викидали на см≥тьник, а т≥льки у воду, щоб не загинув од спраги. ”€вленн€ про таЇмничу силу рослини в≥дбилос€ в народних назвах, напр., у ‘ранц≥њ одна з назв барв≥нку була Ц ф≥алка в≥дьом.
™ ще одна легенда про цю дивовижну рослину.

ƒавно колись жили на св≥т≥ ƒобро ≥ «ло. “а й вели вони не на житт€, а на смерть велику в≥йну м≥ж собою. ЅТютьс€ шабельками: мах-мах Ц ≥ на шпил≥ гори опинилос€ «ло, а ƒобров≥ шабелька до грудей. ƒобро Ц на долину... «рад≥ло «ло, а ƒобро гарними невТ€нучими кв≥точками стало: небо √осподнЇ йому сили даЇ, красою напуваЇ. “р≥снуло люте «ло ≥ розтануло...

ј кого тими кв≥точками кв≥тчаЇмо, того ƒобром в≥нчаЇмо.
Ѕарв≥нчику-барв≥нчику, барв≥нчику-татку,
ƒоведи мен≥ головочку до свого пор€дку.
ѕростелис€, син≥й цв≥те, на стежки-дороги,
“а й де ступа м≥й миленький, перевий йому ноги.

≤з барв≥нчиком д≥вка вТ€зала свою долю. У÷ю в≥ддати Ц барв≥нковий в≥ночок на голову вз€ти,Ф Ц так говорили м≥ж людьми. ј про ту, що в д≥вках засид≥лас€, теж Ї припов≥дка: Уѓњ барв≥нчик ще не знайшов.Ф ѕро ту, що зганьбилас€: УЅарв≥нчик св≥й потоптала.Ф ≤снуЇ така сп≥ваночка.

ќрав, орав сивий волик та й крут≥њ роги,
—то€в жовн≥р з красною д≥вкою та й коло дороги.
—оловейко файно тьохче в зелен≥й л≥щин≥,
ј той жовн≥р файно тьохче молод≥й д≥вчин≥:
Ц √ой д≥вчино-голубчино, буду т€ любити,
„ом не хочеш, туркотине, зо мной честь згубити?
√ой у луз≥ на калин≥ кр€че чорний ворон,
¬≥н не може си дивитись на д≥вочий сором.
Ѕо у того жовн≥рика ще й не одна буде,
¬≥н втре вуса, засм≥Їтьс€ та й тебе забуде.
”с≥ њњ товарочки будуть мати в≥нчик,
ј у нењ коло хати висохне барв≥нчик.

≤снуЇ ще одна легенда про зТ€ву на св≥т Ѕожий ц≥Їњ кв≥тки.
Ѕарв≥нчиком став чужинець, €кому запала в око наша д≥вчина. ¬ивс€ за нею, сох, про маму р≥дну забув, а €к п≥сл€ смерт≥ перед √осподом став, то проситьс€: У¬пусти, √осподи, туди, де вона, ти ж милосерднийФ. ¬пустив. ƒе вона ступала, там ≥ в≥н сл≥дом. ѕоклали њњ п≥д хрест Ц зацв≥в на могил≥...

ѕосад≥ть мен≥ барв≥ночок на с≥реньк≥м гроб≥,
Ѕуду знати, що ваш жаль за мной на розход≥.
ѕосад≥ть мен≥ барв≥ночок, буду не всинати,
Ќехай знаю, що вам жаль з≥ мною прощатись.

Ѕарв≥нчик тулили до сього, що потребувало в≥чност≥, краси: народженому до св≥чки, щоб гарне та довге житт€ мав, до св≥чок вес≥льних, щоб њх любов н≥коли не з≥вТ€ла, до вес≥льного калача, щоб людськ≥ серц€ молод€т поважали... ѕлели з барв≥нку ≥ на смерть Ц на в≥чну памТ€ть.
якщо батьки хот≥ли, щоб д≥ти њх побралис€, то на св€то великомучениц≥  атерини, що тримаЇ в своњх руках д≥вочу долю, давали ще малим зТњсти по листочков≥ барв≥нку ≥з одного стебла. Ѕабус€ розтоплювала цукор, кидала туди потерт≥ листочки барв≥нку, розливала у формочки, що зображували голуб≥в. Уякби так завжди були в пар≥, €к сьогодн≥, Ц приказувала, пригощаючи д≥ток, Ц €кби вам так один коло одного солодко, €к ≥з цими голубочками в рот≥Ф.
ћолодому на вес≥льне сердечко (в≥ночок, що пришпилювавс€ на груди) ≥шли зривати барв≥нку через отв≥р спеченого калачу сестри.
 олись не садили на могил≥ н≥€ких кв≥т≥в, кр≥м барв≥нку, щоб пок≥йник бачив, що його памТ€тають.

‘айний пташку Ц соловейку, вчини мою волю,
ѕринеси мен≥ барв≥нку з широкого полю.
¬ирви кв≥тку своњм дзьобом, де д≥тки ступають,
Ѕо щось вони свою маму швидко забувають.

–озлючен≥ молодиц≥ могли крикнути в сварц≥ одна одн≥й: Уўоб тв≥й барв≥нок хати не тримавс€!Ф Уј тв≥й щоб свин€ потолочила!Ф

Ѕарв≥нок €к обер≥г в≥д нещаст€ малювали над в≥кнами, дверима, знадвору Ц щоб сварки в хат≥ не було. Ѕарв≥нок вишивали на сорочках, рушниках Ц на невТ€нучу любов.
÷€ дивовижна рослина Ц символ молодост≥, невТ€нучого коханн€, памТ€т≥, в≥рност≥, в≥чност≥.

Ѕарв≥нок використовували ≥ в народн≥й медицин≥. Ќайперше Ц дл€ зниженн€ кровТ€ного тиску, проти г≥пертон≥њ. ƒобре в≥дома дол€ трави €к зм≥цнювального, вТ€жучого, кровотамуючого ≥ кровоочисного засоб≥в. «астосовували барв≥нок ≥ проти цинги, запаленн€ слизових оболонок. Ќапар кв≥ток вживали в косметиц≥, щоб шк≥ра була оксамитовою, н≥жною.“ак барв≥нок н≥би передаЇ свою небесну красу земн≥й окрас≥ Ц ж≥нц≥.
ѕро барв≥нок писав “арас Ўевченко.

Ѕарв≥нок цв≥в ≥ зелен≥в,
—лавс€, розстилавс€;
“а недосв≥т перед св≥том
¬ садочок укравс€.
ѕотоптав весел≥ кв≥ти,
ѕобив... ѕоморозив...
Ўкода того барв≥ночка
… недосв≥та шкода!

ј в ≥ншому м≥сц≥ з циклу У¬ каземат≥Ф:

≤ тв≥й барв≥ночок хрещатий
«ар≥с богилою, ждучи
“ебе, некв≥тчану.

” в≥домому У в≥тковому вес≥лл≥Ф Ћеон≥да √л≥бова кв≥тка ось у €к≥й ситуац≥њ опин€Їтьс€:

Ќе було б таких новинок,
“а хрещатенький барв≥нок
”с≥х здивував.
¬≥н ‘≥алочку блакитну,
Ќаче панночку тенд≥тну,
«а себе уз€в.

Ќ≥жн≥ почутт€ викликала ц€ в≥чнозелена рослина в ќлександра ќлес€:

„ому € барв≥нком в гаю не стелюсь,
ƒе н≥жки твоњ ласт≥вками л≥тають...
ƒе руки-л≥лењ назустр≥ч комусь
 в≥тки л≥сов≥ прост€гають?

” ƒн≥провоњ „айки з барв≥нком асоц≥юЇтьс€ творча муза:

Ѕарв≥нком ≥ рожами р€сно
¬кв≥тчала € кобзу свою.

≈кспресивну образн≥сть ≥ своЇр≥дне ставленн€ до рослини в УЅарв≥нкуФ ≤вана ƒрача:

я памТ€таю њх, барв≥нк≥в, навесн≥.
÷в≥ли вони, синющ≥, нав≥сн≥,
“ак≥ блакитн≥, буйн≥, небоок≥,
“ак≥ безжальн≥ ≥ так≥ жорсток≥.

як символ безсмерт€ барв≥нок у поез≥њ —тепана Ѕудного:

ќчей моњх зор≥ погаснуть
¬ печал≥ за св≥том €сним,
ј пот≥м за сн≥гом, за часом
Ѕарв≥нком зростуть молодим.

ћилозвучну назву красивоњ рослини дали люди де€ким поселенн€м ”крањни: Ѕарв≥нки, Ѕарв≥нк≥в, Ѕарв≥нк≥вка, Ѕарв≥нкове, Ѕарв≥нок, Ѕарв≥нщина.

Ћюбов Ќј”ћ ќ,
викладач украњнознавства
ѕутивльського педучилища.
—умська обл.

"Ќј–ќƒќ«Ќј¬—“¬ќ" Ц всеукрањнський фольклорно-етнограф≥чний часопис.