Головна казки та оповідання Василя Сухомлинського Сонячний день узимку

Сонячний день узимку

Зійшло сонце й освітило дивовижну картину: дерева стоять у ліловому інеї, ніби на них за ніч виросли маленькі, немов пташиний пух, листочки. Я підійшла до верби. Доторкнулася до гілочки — й на мене посипалися легенькі пушинки. Ні, не буду більше доторкатися до тебе, вербо, красуйся в своєму чарівному вбранні.

Коли це до мене прилетіла синичка. Щось защебетала й сіла на тов­сту гілку верби. «Як ти сіла, синичко, що не збила жодної пушинки?»

«Синичко, — прошу я, — зроби так, щоб оця краса збереглася на­завжди. Щоб не повіяв вітер, не облетів ніжний пух.»

Синичка відповідає: «Якби ця краса була завжди, то не бачила б ти більше ніякої краси. Ні ранкової зірниці, ні пісні соловейка.»

Я пішла додому, сіла біля вікна, взяла олівець і намалювала на ве­ликому аркуші всю цю красу: біле вбрання верби, блакитне небо, ясне сонечко і добру синичку.

Василь Сухомлинський

http://yrok.at.ua/publ/tvori_vosukhomlinskogo/sonjachnij_den_uzimku/16-1-0-263