Головна казки та оповідання Василя Сухомлинського Рідна мати моя

Рідна мати моя

Мати... Найдорожча для кожного з нас людина на землі. Любов до неї святинею входить в серце. Мати не тільки дає життя, ночей недосипає, щоб росло дитя здоровим, життєрадісним і щасливим. Вона - той найживучіший корінь, що передає людині мудрість, духовне багатство народу, його самосвідомість. Виховуючи у дитини любов до рідної матері, до бабусі, до батька й дідуся, формуючи благородне усвідомлення родинної честі, ми утверджуємо цим у майбутнього громадянина чуття великої сім'ї - народу. Кращі ідеали і традиції передає дитині мати. Світла любов до неї - той чистий струмочок, що живить вічну ріку життя.

З виховання любові до матері починається виховання патріотичних почуттів. То нехай же з перших кроків свідомого життя, з тієї хвилини, як дитина осмислила себе діяльною, творчою істотою, зобов'язаною комусь своїм життям, втіхами, радощами, - нехай розкривається в її серці найпрекрасніша квітка любові до рідної матері. Нехай ця квітка не в'яне з роками.

Не кожній дитині самій, з якихось внутрішніх спонукань, спаде на думку зробити для матері щось радісне, хороше. Це прагнення мають пробудити дорослі, вихователі. Створіть перед очима дитини образ матері-трудівниці. Доможіться, щоб вона увібрала в своє серце її тривоги й болі - і тоді маляті захочеться принести матері радість. В ранньому віці ці щирі бажання мають дуже велику силу, отож не можна пропускати золотих днів дитинства. То добре, якщо болить і сумує дитяче серце, коли в матері щось не гаразд. Нехай часом і недоспить дитина, думаючи про матусю. Не оберігайте малих від цих тривог, від цього болю: оберігатимете - може вирости людина черства, з кам'яним серцем, а в кам'яному серці не буде місця ні для синівської відданості, ні для батьківської ласки, ні для великих ідеалів народу. Той, хто байдужий до рідної матері, ніколи не стане справленім патріотом. Це не красне слівце, а істина.

Під кінець третього десятиліття роботи в сільській школі я маю справу з школярами, батьки яких колись були нашими учнями, сиділи за тими ж партами, де тепер вчаться їхні діти. Багаторічні спостереження дозволили зробити деякі висновки. Один з них такий: ті, що в роки дитинства і особливо отроцтва та ранньої юності погано ставилися до своїх матерів, - черстві, бездушні й тепер, ставши зрілими людьми. Ось, скажімо, Матвій А. Сімнадцятирічним юнаком він вирішив відділитися від матері. Відрізав частину присадибної ділянки, став завозити будівельний матеріал - ліс, камінь. Одного разу мати прийшли на ділянку сина зібрати тріски, що лежали поруч з колодами. Той, побачивши, прогнав стару, підняв на неї руку...

Матвій уже батько, двоє його дітей вчаться у молодших класах. Часто доводиться говорити з ним. і щоразу страшно стає від його байдужості до долі дітей та дружини. Його маленька дочка захворіла на апендицит, довелося відправити дитину в лікарню і зразу ж зробити операцію. Операція пройшла не зовсім вдало, і дівчинка лежала в лікарні два місяці. За цей час батько жодного разу не поїхав до дочки... Вдома Матвій завів такий порядок: його заробітна плата зберігається у нього, дружинина - у дружини. Треба купити синові одяг - батько платить за нього тільки половину, решту - мати. Нас, учителів, радує, що ця духовна скнарість не перейшла до дітей. Тут заслуга і шкільного колективу, і - що відіграло вирішальну роль - Матвієвої дружини. Завдяки їй, діти ростуть колективістами і стануть справжніми радянськими громадянами.

Я вдумуюсь в життя Матвія А. (він - один у нас такий), вдивляюся в його громадське обличчя - і з кожним роком все більше переконуюсь: якщо рідна мати не стала святинею серця, то в ньому немає місця й для інших святинь. Безсердечно ставляться до найближчої, найріднішої людини егоїсти, байдужі до громадських інтересів.

Звідки ж вони беруться у нашому суспільстві? Адже держава наша так багато робить для того, щоб виховати будівників комунізму свідомими, чесними, щирими, вірними світлим ідеалам. А виховний «брак» все ж трапляється. На мою думку, це тому, що подеколи ми не помічаємо, що окремі діти, юнаки, дівчата не засвоюють моральні істини, а просто заучують їх, ніби таблицю множення.

Адже мало сказати дитині: принеси матері своїй радість. Треба навчити, як це робити, треба одухотворити її благородними прагненнями. Ось скажімо, учні саджають яблуньки і виноград на шкільній ділянці. Порадьте їм і вдома, на присадибній ділянці посадити мамину яблуньку, мамин кущ винограду. Якщо ви морально підготували дітей до цього, порада викличе у них захоплення. Вони візьмуть у школі саджанці, і незабаром зеленітимуть дбайливо доглянуті ними деревця. Порадьте посадити такі деревця і для батька, бабусі, дідуся. В цій простій і незначній, на перший погляд, роботі - незрівнянно глибший смисл, ніж у загальних словах про добро, правду, порядність. Скільки чистих почуттів пробуджує отака праця, скільки радості дає малюкам і їхнім рідним! Учень садить те деревце не для того, щоб .хтось похвалив його на зборах, а з веління власної совісті. Якщо ви хочете, щоб у юному серці утверджувалися святині, не зловживайте похвалою, заохоченням за добро. Бійтесь, як вогню, виникнення в дитячій свідомості думки, що кожен добрий вчинок має відзначатися чи заохочуватись. Найвища нагорода за добрий вчинок - моральне задоволення дитини.

Якщо у дорослих вистачить внутрішньої духовної сили, щоб одухотворити дитину благородними прагненнями, вона влітку поливатиме деревця, оберігатиме їх від шкідників Перший цвіт на яблуньці - це вже велика радість і, разом з тим, велика внутрішня спонукальна сила, яка закликає до творення добра. Перша зав'язь плодів - то, радість ще більша. Жде - не діждеться маля, поки дозріють яблука. А дозріли - це вже свято. Зриває син або дочка яблука, кладе на тарілку, приносить їх матері... Якраз у тому, що, даруючи радість батькам, дитина сама знаходить її, - народжується, міцніє почуття любові до рідної матері, до сім'ї. Облагороджується дитяче серце, стає чутливим до материнських турбот і тривог. Дитина, яка принесла матері гроно винограду з куща, посадженого власними руками, ніколи не буде байдужою, ніколи не забуде рідну матір, не забуде свою колиску.

Праця дитини на радість матері має бути пройнята світлими почуттями. В першу неділю зимових канікул у нас у школі відзначається Свято Матері. Кожен учень готує подарунок матері, бабусі. Найкращий - це квіти, вирощені в теплиці або в куточку живої природи. Багато сил докладають діти, щоб серед зими зацвіли хризантема, пролісок, гілочка вишні. І чим більше сил вклала дитина в цю працю, чим глибша її радість, тим дорожчою, ріднішою стає для неї мати.

Повага, любов і глибока шана до матері - без цієї святині в серці не можна уявити собі морально чистої, духовно багатої людини.

Сухомлинський В. О. Рідна мати моя / В. О. Сухомлинський // Сільські вісті. - 1967. - 5 берез.

http://teacher.at.ua