загрузка...
Головна

оповідання про осінь

оповідання про осінь, опис осені, твір про осінь, осінні дні

Листопад в моєму місті

Листопад - останній місяць осені, попереду нас чекає зима, але не варто впадати у відчай. Так, в листопаді нас можуть промочити незліченні дощі. Автомобілі спробують облити з ніг до голови водою з калюж. Парасольки будуть ламатися, рватися і відлітати геть. Чекають нас також друг нежить та повсякчасна подружка холодів застуда. Хтось обов'язково зустрінеться з грипом, гайморитом. Почнуться в листопаді також пошуки теплих місць: пробіжки по магазинах, посиденьки в кафе. Люди будуть робити все, щоб менше перебувати на холоді.

Але листопад - місяць, коли вже починається новорічний настрій. У деяких магазинах з'являються ялинки, гірлянди, іграшкові Діди Морози. Усі прагнуть наблизити свято.

Листопад - час добрих котів, що весь час муркотять. Вони стають ледачими. Майже впадають в сплячку. У листопаді коти - найласкавіші.

Цього місяця приємно ходити в кіно - грітися в затишних кріслах, дивитися цікаві фільми про тепли краї, їсти попкорн. Кіно можна дивитися вдома з чашкою чаю, тому листопад автоматично стає чайно - кавовим періодом. Додайте до цього різні тістечка, печеньки, плюшки!

А ще в листопаді може вже випасти сніг. Багато хто з нетерпінням чекає ранньої зими, щоб вдосталь награтися в сніжки, поліпити сніговика, покататися на ковзанах.

Звичайно, в листопаді у багатьох псується настрій від споглядання мокрих вулиць, голих дерев, холодних вечорів. Від того, що неможливо нормально погуляти на вулиці, доводиться бігти додому та там сидіти. Але у природи немає поганої погоди, кожна погода - благодать.

Золота осінь

Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.

Жовтень вже настав. Осінь

Прийшов десятий місяць року. Вересень для мене швидше напівлітній місяць, якщо можна так сказати, а от жовтень - провісник закінчення теплої пори та очікування першого снігу. Попереду ще довго не буде поїздок на море, сонцезахисних окулярів, футболок. Нас чекають пуховики, шапки, рукавиці. І всі ці теплі речі однотипних кольорів: сірий, темно-синій, бордовий, чорний. Хочу більше фарб: жовтого, червоного, зеленого, оранжевого - часто лише молодь може собі дозволити виділитися з сірого натовпу .

Ще нас чекають парасолі - жовтень любить не на жарт розігратися дощами. Дощі різних видів: масштабні зливи (ллє як з відра), «середні» дощі (зонт хоч якось рятує) та дрібні дощики (можна просто йти в куртці з капюшоном). Кругом вогкість, сльота, бруд. Весь час чистиш взуття, заляпуєш штани, сушиш куртку. Квартира стає місцем для парасольок, які заважають ходити. Під батареєю сохнуть черевики, а зверху на ній лежать мокрі шкарпетки.

Люблю, коли йде сильний дощ, а ти вдома з чашкою чаю розглядаєш крапельки води на склі вікна. Вирує природа, все шумно, а ти в теплі та затишку. У такі моменти приємно зібратися родиною за вечерею та поспілкуватися. До того ж, це може бути вечеря при свічках: в негоду часто рвуться лінії електропередач, відключається світло.

Але що я все про погане веду. У жовтні дерева «розквітають» тисячами фарб: приємно пройтися осіннім садом. Можна зробити гірлянди з опалого листя та зібрати чудові букети. У цю пору збирають врожай та в лісі повно грибів. Жовтень – це пора, коли в містах вирує культурне життя: безліч виставок, концертів відбуваються в цьому місяці.

Бабине літо

Жовтогаряча осінь стоїть над селом, розкинувши високо над землею блакитні небеса. По садах загуляли молоді падолисти, та ще срібне павутиння літає в повітрі, снує свою дивну пряжу над перелазами.

Настала лагідна пора бабиного літа; останні сонячні дні такі ласкаві, оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, прощальним ячанням журавлів, що відлітають у вирій.

На городах уже зібрано гарбузи, викопано картоплю, зрізано капусту на грядках. Тільки де-не-де стоїть сухе соняшничиння й тихо шурхотить, нагадуючи про гарячі дні літа, коли воно цвіло жовтими решетами на городах, просіваючи сонячний пил. Зів'яли, поникли від нічних приморозків квіти біля хат, тільки одні високі синенькі стоять. їх у народі називають «мороз», може, через їхню стійкість до холоду, а може, через цвітіння, що нагадує голубуватий іній раннього приморозку.

Під стріхами хат дбайливі господині розвішали золотаві качани кукурудзи, жовті гвоздики й кетяги червоної калини. Здалеку, коли глянеш, стоїть така хатина, як молода в осінньому вінку. Стоїть і жде весілля. Може, і справді завітають до такої старости, адже осінь — то найкраща пора для сватання. Щонеділі прокочуються по селу весільною перезвою дружки й бояри, гудуть бубни, лунає весільна музика.

177 слів За І. Цюпою

Осінній мотив

Сиплеться й сиплеться осіннє листя. Недавно тріпотіло над головою, а тепер голосно шелестить, потривожене кроками. Уважно слухаю його мудру мову про скороминущість життя і зовсім не поспішаю згрібати в терпке вогнище: хай ще погріє землю щирим золотом, бо воно навіть на землі залишається величним.

Зачарований жовто-зеленим світом, іду під синім-синім небом і тихо переймаюся його світлою покорою. Літо вже не квапить мене роботами: усе попорано, урожай зібрано, тому я спокійно озираю світ і придивляюся, як прощаються з теплом дерева.

У тяжкій тузі зчорніло листя на груші, поіржавіло яблуневе. Слива, ніби з ляку, скинула своє ще зеленим, цнотливо шарієть-ся черешня, готуючись до зимового сну. Щосили жаріють калинові кетяги, намагаються зігріти холодні ранки, та дні вистигають усе дужче й дужче.

Та найбільше в осені жовтизни! її стільки скрізь, що від неї ясніє навіть похмура днина. То листя золотиться дякою до життя, до сонця і численними дукатами лягає на землю.

Обережно ступаю по шерхкій гамі осінніх кольорів, наче по своїх літах, і серцю хочеться знати, яким кольором воно колись упаде до цієї рідної землі.

170 слів За В. Думанським

Еще статьи...