Головна
загрузка...
загрузка...

оповідання про осінь

оповідання про осінь, опис осені, твір про осінь, осінні дні

Каштани. О. Копиленко

Імлиста ніч. Тьмяно мерехтять ліхтарі. Нічний ту май заплутався в деревах, що сторожують на наших вулицях. Вже з кіпця серпня у нас бувають тумани. Вночі туман стелиться по землі, підіймається вгору і вже коло дев’ятої-десятої години височить, мов сива хмара. Далі розпливається в блакиті і починає при­пікати сонце.

Такий туман лежав на верхів’ях каштанів, і тому здавалось ще тихше. Раптом біля мене — бац!.. Коло самих ніг, об асфальт, мов легкий постріл. До моїх ніг покотився блискучий, полірований каштан. Він вистрибнув зі своєї зеленої шка­ралупи, що розірвалась на кілька рівних частинок. Не пройшов я й десятка мет­рів — знову стріляють каштани об асфальт. Так весь день і всю ніч.

Ну, звичайно, дітям роздолля. Вони трусять каштани і набирають їх повні шапки. Бо каштан — чудова річ. З нього можна робити і солдатів, і танки, і бомби, і пароплави. Але коли стріляють каштани, значить,— прийшла до нас осінь. Хоч ти й не був за містом, але знай, коли стріляють каштани, зна­чить — зозулі полетіли, ластівки величезними табунами посунули вночі на південь. Та й інші птахи занепокоїлись. Польові миші тягнуть під землю зерно. Всі готують запаси на зиму. Час копати картоплю, рубати капусту.

Між десятим і п'ятнадцятим травня каштани стоять у своєму найвеселішому святковому уборі. Вони цвітуть. Значить, настало тепло. А зараз, в середині вересня, каштани ронять свої плоди.

Днями я задивився, як діти трусили на вулиці каштани. Вони зігнали з дерева горобців. Пташки сіли на землю, і тут я побачив дуже втішного го­робця. Він був зовсім білий. Неначе його вимазали білою фарбою. Тільки оче­нята чорні й сірий дзьобик.

Горобець стрибав близько, і я добре до нього придивився. Все пір’я в нього біле, аж прозоре. Такого білого горобця мені ніколи не доводилось бачити. Бу­вають вони трохи білуваті, або самі крила білі чи хвіст. А це ось який красень, бач!

Такі птахи звуться альбіносами. Від латинського слова альбус — білий. Часом можна побачити й білу галку або грака. І так буває. Але таких птахів не люблять свої родичі і б’ють їх. Та й ховатись їм важко від ворогів. Вони частіше стають здобиччю хижаків.

Світлинка. Є. Шморгун

Той осінній день видався неймовірно похмурим. У полі за якусь сотню-другу кроків усе зливалося в сіре непроглядне місиво. Було холодно. Вологе повітря всотало їдкий, дошкульний приморозок. Рук з кишені не вийняти — пальці дерев’яніють.

Про такий день і не згадалося б, якби не ота світлинка. Вона несподівано, ніби перо жар-птиці, заясніла вдалині і владно поманила до себе.

Ішов до неї, а світлинка все більшала й більшала. То сяяла спокійною білиз­ною, то кришталево променилася. Ніби заблукалі сонячні зайчики звідусіль збіглися сюди на переднівок. А то був лужок, на якому росла трава тимофіївка, її забули чи не встигли скосити. І кожна травинка обледеніла, стала кришталево-блискучою. Від того й засвітився весь лужок. Тепер навіть у найпохмуріший день я не втрачаю надії знайти світлинку.

Надходить осінь. О. Копиленко

Давно повилітали пташенята з гнізд. Вилиняли й знову вкрилися новим пір’ям їхні батьки й матері.

В табуни збиваються пташки, що будуть відлітати в чужі далекі теплі краї. Покинули свої хатки-шпаківниці чорно-рябенькі шпаки. Величезними табунами літають вони над ланами, луками. Ось табун опустився на скошений луг. Перемовляючись, шпаки моторно бігають і живляться комахами, які ще не поховалися в землю, під коріння в щілинки. Здалеку здається, що на телеграфні дроти нанизано намисто. То сидять сотні ластівок, які ось-ось полетять на пів­день. Адже ластівки дуже рано відлітають від нас, так само як і соловейки та інші дрібні комахоїдні пташки. Зозулі теж рано зникають.

Поважно бродять по болоту сім’ї лелек у своєму чорно-білому вбранні. Скоро перша паморозь посріблить траву, листя кущів і дерев. Тоді шпак при­летить до своєї шпаківні і проспіває прощальну пісеньку.

Хто як до зими готується. Г. Скребицький, В. Чапліна

Ліс улітку був увесь зелений, а тепер берізки та клени жовті, осики червоні, а поміж ними ялиночки зеленіють.

Налетить вітер, зірве з дерев листочки, і закружляють вони в повітрі, наче метелики. Потім тихо-тихо додолу спускаються, землю ніби килимом укри­вають. А на гілках дерев з кожним днем все менше стає листочків. Далеко видно все навколо крізь облетілі, голі віти.

Дерева ронять листя, трава й квіти в’януть, сохнуть, а насіння їхнє на землю осипається. щоб на той рік навесні прорости й знову зазеленіти, зацвісти.

Тварини також до зими готуються: мандрівні птахи збираються у великі краї, щоб летіти у вирій, маленькі звірятка запасають у своїх коморах їжу, лагодять і утеплюють свої житла та самі зодягаються в теплу зимову шубку. А комахи під кору дерев у різні щілинки ховаються.

Так усе живе — і рослини, і тварини—готується до довгої та холодної зими.

Галявинка в лісі. М. Пришвін

Берізки останнє своє золото зсипають на ялини й на поснулі мурашники. Я йду лісовою стежкою, і осінній лист стає мені як море, а галявинка в лісі — як острів. На цьому острові стоять близенько одна до одної кілька ялин, під ними я сів спочити. У цих ялин, виявляється, все життя вгорі. Там у багатстві шишок господарює білка, птахи шишкарі і, мабуть, ще багато невідомих мені істот. Унизу ж, під ялинами, похмуро, чорно, і тільки бачиш, як летить лушпиння: бо білки й шишкарі лущать ялинові шишки й добувають собі з них смачне насін­нячко. З такої насінини виросла колись і ця висока ялина, під якою я зараз сиджу.

Цю насінину заніс колись вітер, і вона впала під березою між її оголеним корінням. Ялиночка почала рости, а береза прикривала її від палючого сонця і морозів. Тепер ця ялинка обігнала березу й стоїть поряд з нею, верхівка до верхівки, переплівшись корінням.

Тихо я сиджу під ялинкою посеред лісової галявини. Чую, як шепочуться, падаючи, осінні листочки.

Цей шелест опадаючого листя будить зайців, що сплять під деревами, вони встають і йдуть кудись із лісу.

Еще статьи...