Головна
загрузка...
оповідання про осінь, опис осені, твір про осінь, осінні дні

Засріблилося в повітрі тонке павутиннячко. Впали на землю перші багряні листочки з клена і дикої черешні. Спалахнув фіолетовим полум'ям на узліссі верес. Тужливо закурликали в небі журавлі. Червоніють кетяги калини, горобини. Обважніла від ягід бузина. Щедрих дарунків наготувала осінь.

"Малятко", №9, 1988

Закінчується осінь. Це, мабуть, єдина пора року, коли так цінується кожен сонячний день, кожен сонячний промінь. Ніби ще вчора галасувало й сміялося веселе й пустотливе літо, а вже й листопад добігає кінця.

Яка вона, осінь. Сумна й безрадісна? Безбарвна й одноманітна? Та годі вам, згадайте, як першого вересня бігли до школи гамірливі першокласники й поважно йшли випускники. Де ж сумна? Чому безбарвна? Яскраві квіти в букетах для першої вчительки й для улюблених викладачів, неймовірно великі білі метелики в акуратно заплетених кісках, величезний червоний бант на дзвонику, який дзвінко калататиме, запрошуючи на перший урок… Одразу пригадуються незабутні рядки: «Літо збігло, як день. І з невлежаного туману вийшов синьоокий, золоточубий вересень». І знову айстри, жоржини, троянди. Яскраво, весело! Осінь!

А ще осінь — пора сватань і весіль. І нехай уже мало хто дотримується давніх звичаїв, та осінь і дотепер — весільна пора. І скільки ж кольорів у тих велелюдних весільних кортежах! Білосніжна схвильована наречена, строгий і трохи збентежений наречений і радісні щебетливі дружки, вбрані у всі можливі барви й кольори. І знову квіти, квіти, квіти. І кольорові барвисті кульки, і ошатні ляльки на капотах, і стрічки майорять на вітрі. Так весело й різнокольорово починається нова родина.

Щоправда, всі ми пам’ятаємо класика, який писав про сірі холодні тумани й про довгі мокрі дощові коси, які спускаються на землю. Аякже! Без дощів восени не можна. Бо ж саме тепер напоюється земля, щоб дати силу озимині, яка весело зеленітиме весною, як тільки зійдуть сніги. Крім того, хіба ж може зашкодити дощ, якщо він так увиразнює кожен колір, якщо підкреслює зелень ялини й червоний спалах достиглих горобин. А ще під дощем можна помилуватися веселими барвистими парасольками, якими розквітають вулиці. Осінь. І без парасольок не обійдешся!

А яка прекрасна осінь на городі і в садку! Гріються на сонці величезні гарбузи, підставляючи свої боки то сонячним променям, то краплям дощової води. Звісно, картоплю вже викопали, а ось моркву й буряки копатимуть пізніше, але так, щоб встигнути до Покрови. Палахкотять чорнобривці й айстри, даруючи не тільки свою красу й вишуканість, а ще й неповторний, суто осінній, гіркувато-терпкий аромат. Та й хризантеми вже пишаються своїми квітами й багатством темної зелені.

Та чи не найгарніші восени ліси й парки. Ось тут справді розумієш, яка красива, пишна й розкішна осінь. Вона неначе підпалила ліси й схили над Дніпром — палахкотять жовтим, червоним і жовтогарячим листям. Зелень листяних дерев перефарбувалася й кидає у білий світ золоті й багряні листочки. І падають, падають вони на землю, на пожовклу траву, на грибочки, які з’явилися після дощів і зачаровано дивляться на руду осінню заметіль. А ще увесь світ обплутаний ниточками павутини — то бабине літо закутує довколишній світ. У лісі ці павутинки найгарніші, бо прикрашені намистинками-блискітками ранкової чи вечірньої роси. Але і в містах цей сріблястий живий серпанок причаровує погляд і створює якийсь особливий настрій. І все-все тягнеться до скупих осінніх променів, сподіваючись на ніжний сонячний поцілунок. Не можна нагулятися-набродитися по шурхотливому листю, яке вкриває, здається, увесь світ, перед тим покружлявши в прохолодному чистому повітрі, плутаючись у гілках, павутинні, сонячних променях і осінніх мріях. Усе довкола таке звичайне, але водночас і якесь таємниче, казкове. Це чарівниця на ймення осінь перетворює світ, згадуючи правічні легенди й лише трохи озираючись на шалене сьогодення.

А пригадайте осіннє небо. Якесь неймовірно глибоке, аж оксамитове. І по цьому оксамиту прокреслюється яскравий слід — то падають зірки. Зорепади, які почалися ще в серпні, продовжуються й дотепер. Можливо, не такі рясні, але набагато виразніші й щемливіші. Яке бажання загадати, побачивши летючу зорю? Віри, надії, любові? Мудрості? Саме небо велить, бо ж це теж осіннє свято. Та й що загадати ще, коли стоїш під глибоким чорним небом, покресленим зоряними слідами? Загадаймо надії, щоб не полишала нас ніколи, загадаємо любові, щоб жила довіку, і віри — бо без неї неможливе буття. Ось іще одна зірка впала — іще бажання, яке неодмінно справдиться.

… Гамірлива й сонячна, сумна й дощова, зоряна, барвиста й зовсім чорна — така вона, осінь...


Катерина Потапова

http://www.zdorovo.ua

Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами.

Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби.. Кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками - мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним.

Пишається проти сонця ліс, пломенять осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу

Стаднюк Олена, 8-Б клас

Газета "Пошук", №23, 2008 рік - Ладижинська загальноосвітня школа №2

http://szsh2.ucoz.com/