Головна
загрузка...

оповідання про осінь

оповідання про осінь, опис осені, твір про осінь, осінні дні

Осінній етюд. Осінь у моєму місті. Шацька Яна

Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.

Виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів осокорів, що ростуть у дворі. У їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.

Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.

Ще пишніше розквітне твоя врода.

Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…

Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.

У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.

— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.

І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.

www.man.gov.ua/UserFiles/File/VIDANNYA/4%20Almanah/Almanah.pdf

Осіння казка. Гаєвська Аліна

Осінь… Я дуже люблю цю пору року… Сім кольорів, сім дощів, сім вітрів… Кожен вітер має свій колір. Вони спускаються на землю, зриваючи листя з дерев того ж самого кольору. Це їх скарб, багатство. Вони кружляють його у вихорах, намагаючись забрати з собою, підняти до небес, але не можуть. І так кожну осінь — вони повертаються спробувати взяти новий, інший скарб.
Перший вітер приходить із першим дощем: обидва ніжні, чисті, легкі; люди ховають парасольки, бо не бояться їхніх обіймів.
Другий вітер полюбляє піддивлятись за закоханими в парках, підіймаючи листя і ховаючи кохання від зацікавлених очей людей.
Третій вітер дуже сильний та холодний — він пробирається до людей під одяг, намагаючись зрозуміти ці цікаві створіння, які не тільки не бояться, а й захищаються від нього.
Четвертий вітер споконвіку намагається прогнати осінь, вірніше, не осінь, а її романтику. Його історія дуже сумна: колись він випадково потрапив до літа і побачив там найпрекрасніше створіння — ромашку. І закохався, але осінь зруйнувала його кохання…
П’ятий вітер — найвеселіший серед усіх; він приходить, розганяє хмари і дарує людям останні промінчики сонця.
Шостий вітер — найповажніший. Він спускається на землю лише один раз, щоб привітатися з людьми, він змушує їх вклонитись, а з дуже непокірних зриває капелюшки.
Сьомий вітер приходить разом із зимою. Вони забирають останні листочки на деревах та останні мрії і спогади про літо. Все завмирає…
Але все це: всі дощі, всі вітри, всі кольори — моє, рідне, кохане…
Адже осінь — це Я!

www.man.gov.ua/UserFiles/File/VIDANNYA/4%20Almanah/Almanah.pdf

Непоступлива осінь

Пізня осінь... Все-таки осінь проти зими зовсім не те, що зима
проти весни. Навесні не встигне блиснути сонце, як зима підбирає
своє старе лахміття і вмить щезає. Осінь же, вперта і непоступлива,
добирає своє до останнього. Уже вітер жене перші сніжинки-
розвідниці, а в чорній лісосмузі палахкотить червоним листячком
глід чи яскравиться груша-дичка. Уже потухли всякі трави: і тонко-
ніг, і вівсяниця, і петрів батіг зламався од вітру, а в лісі, на галявах та
пригірках, ще зеленіють на осонні і не думають про зиму і деревій, і
подорожник, і ще всяка зелень, якої влітку і не помічаєш у буянні рі-
знотрав'я. ..

Але в цьому році трапилося так, що в одвічному колі змін у при-
роді мовби урвався отой проміжок. Зима прийшла раптово, заявляю-
чи: «Я вже тут!»
124 слова

Твір «Прогулянка до осіннього лісу»

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберез
н
ики.

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.

Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь, за цю красу!

http://teacher.at.ua

Осінь в лісі

Перший місяць осені за календарем – вересень. Тихі задушливі вересневі 
дні ще теплі, наче літні. Та подих осені вже відчутний у верченій і
нічній прохолоді. День народжується в осінньому серпанку, але поступово
туман зникає розсіюється. Нерідко початок вересня дівує своїм теплом,
яскравістю, здається, літо повернулося. Сонце ще довго сяє на ясному
небосхилі, то воно вже не таке гаряче, як влітку, а ніжно-ласкаве,
лагідне. Повітря прозоре й легке в ньому далеко чути кожен звук. Проте
зменшення світла і зміна кольорів у природі вказують на осінь.

Вітер підхоплює крилаті насінини берези й липи, клена і сосни й
переносять їх на парашутиках з легких пушинок подорожують з місця на
місце й насінини кульбаби та осоту.

Помітно скорочується день. 23 вересня по всій земній кулі день дорівнює
ночі – рівно по 12 годин кожний. Тому й звуть його днем осіннього
рівнодення. Після нього ніч стає довшою, а день зменшується. Настають
короткі осінні дні.

Жовтень – наступний місяць осені. Назва його пов’язана з кольором, що
переважає в цей час у природі. Листя на більшості дерев, трави та багато
інших рослин розфарбував жовтень в усі відтінки жовтого й червоно
кольорів.

Пагорби й схили відсвічують багряно-жовто-золотистими барвами. Вітер
починає зривати яскраве листя з каштанів і кленів, осик і берізок.
Відцвіло на озерах латаття. На осінніх полях і луках стало зовсім
порожньо. Більшість квітів уже відцвіла і розсіла своє насіння. Лише
подекуди ніжне синювато-лілове суцвіття свербіжниці прикрашає луки. ЇЇ
маленьке суцвіття нагадує айстри. Зустрічаються ще зрідка і
яскраво-жовті блискучі квітки золотавих калюжниць. Неподалік од них
розкидані купками братки їхні біло-жовто-фіолетові малесенькі пелюстки
виглядають поміж травою. Це вони вдруге зацвіли серед осені. А на
газонах та в садках ще милують око різнокольорові хризантеми: білі,
рожеві, блідо-фіолетові, золотисто-червоні.

Короткі дні у листопада. Вранці стеляться над землею білі тумани.
Пізньої осені на болоті достигає журавлина. Її красиві червоні ягідки
видно здаля – лежать собі зверху на купині. Журавлина зовсім не боїться
морозів, тому збирають її пізно восени чи навіть узимку.

Листопад – ворота зими. Нерідко буває, що й сніжок випаде.

Дивні перетворення відбуваються у лісі. На куща крушини глянцеві чорні
ягоди. Поряд з достиглими є немало напівстиглих – червоних і зовсім
зелених, а на окремих гілочках подекуди ще білесенькі квіточки. На
ліщині де-не-де помітні останні горішки. Часом на лісових галявинках
вогником спалахнуть квітки льону.

У кінці вересня–жовтня завершуються чарівні дні бабиного літа. Готується
до відльоту птаство, бо вже зникли комахи, отже для пернатих стало
значно менше їжі, а незабаром, ще одне лихо – холоди. Наближається час
відльоту в теплі краї.

Птахи восени відлітають по-різному: дрібні – великими зграями, качки –
прямою шеренгою, гуси – вервечкою, а журавлі – довжелезним кутом, або
“ключем”, як це часто називають у народі.

А до наших країв прилетять красуні омелюшки. Вони холоду не бояться,
раїв прилетять красуні омелюшки. Вони холоду не бояться,
харчуватимуться улюбленою стравою – горобиною. З’являться і гарненькі
маленькі чечітки з далекої Півночі. З лісу ближче до людей наблизяться
червоногруді снігурі і чубата синиця, яку прозвали гренадеркою. В
ялинниках з’являться шишкарі.

Готуються до зими й трударі-бобри. Звалить дерево, перегризуть своїми
міцними зубами на шматки, сплавлять їх, річкою у свої хатки. Нерідко
трапляється, що їхні сусіди – лосі й зайці – об’їдають кору
підготовлених до зими дерев. Тоді бобрам знову доводиться братися до
роботи.

У букових і дубових лісах стадами збираються кабани, щоб перед зимою
нагуляти собі для тепла трохи жиру. У жовтні-листопаді линяють куниці,
лисиці, тхори, змінюючи своє хутро на зимове – пухнастіше й тепліше.

Борсук восени теж запасається жиром, споживаючи для цього жуків, ящірок,
ягоди й плоди. Потім згребе до себе в нору опале листя, зробить теплу
постіль і ляже на зиму спати.

Жовтогруді лісові миші наповнюють свої нірки насінням кленів, бруслини,
жолудями, горіхами. Підземний звірок – сліпень заносить у спеціальні
комори цибулини трав, корінці дерев. А якщо поблизу є город то поспішає
поповнити свої запаси картоплею. Немало її наховає у своєму кублі і
водяний щур. Безперестанку з поля до нірки бігає з роздутими щоками
хом’як. Зернини він носить в особливих защічних мішках. Цей гризун
глибоко під землею, зберігає іноді близько півпуда добірного зерна.

Чималі запаси жолудів заготовляють сойки – адже у вирій вони не
відлітають. Про чорний день їжу іноді ховають також і хижі звірі та
птахи. Сорокопуд, скажімо, наколює на голки чагарників комах, мишенят,
ящірок. Сови, коли випаде вдале полювання, ховають у дуплах пійманих
мишей, полівок. Горностаї витягують на берег про всяк випадок жаб.
Напіввисохлі жаби, буває, лежать під снігом усю зиму. А в голодний
передвесняний день горностай розшукує і ласує ними.

Білки, сойки, горіховки заносять жолуді, горіхи далеко від плодоносних
дерев. Частину своїх запасів вони не знаходять. А наступної весни за
сотні метрів, а той за кілька кілометрів, на місцях забутих “комор”
виростуть молоденькі дубки чи кедри.
 
http://ukrreferat.com
Еще статьи...