√оловна христи€нська етика ”крала. Ѕорис √р≥нченко

“≥льки вчитель ув≥йшов у клас, зараз побачив, що там робитьс€ щось непевне. Ўкол€рки та школ€р≥ юрмою оточили когось ≥ про щось палко й голосно гомон≥ли. √ом≥н був неласкавий, сердитий. «розум≥ти поки н≥чого не можна було. „уть т≥льки було, що на когось д≥ти сердились, комусь докор€ли.
«араз же дехто побачив учител€, ≥ почулось пром≥ж д≥тьми:
- ¬асиль ћитрович прийшов... ”читель прийшов.
ƒ≥ти стихли ≥ вс≥ повернулись до вчител€. ”читель п≥д≥йшов ≥ спитавсь:
- ўо тут у вас д≥Їтьс€?
”с≥ мовчали, сто€чи навкруг одноњ парти. Ќа т≥й парт≥ сид≥ла ќлександра.
ќлександра була школ€рка першого року, дочка с≥льського писарчука-п'€нички. ¬она сид≥ла, низько похнюпивши голову ≥ втупивши оч≥ у св≥й ст≥л. њњ б≥л€ве, усе у весн€нках, обличч€ було б≥ле €к крейда. ¬она вхопилас€ руками за ст≥л, мов бо€лас€, що њњ т€гтимуть кудись силом≥ць.
”читель ще раз спитавсь:
- ўо тут у вас сталос€?
ќзвалась ѕр≥ська - подруга й товаришка ќлек-сандрина. Ѕатько њњ був у економ≥њ за прикажчика. ѕр≥ська була д≥вчина сита, добре годована - вона завс≥гди приносила з дому гарну њжу: пир≥жки, переп≥чки, корж≥ тощо. ¬она погано вчилас€, але була дуже весела ≥ не могла говорити не см≥ючис€. ¬она й тепер, осм≥хаючись, загомон≥ла:
- “а ќлександра...- ѕр≥ська почала й засм≥€лась, не доказавши.
”читель спитавсь:
- ўо ќлександра?
- ”крала в мене хл≥б! - доказала ѕр≥ська ≥ зовс≥м зареготалас€, ≥ њњ нерозумн≥ с≥ро-син≥ оч≥ з см≥ху аж сховалис€ за ситими щоками.
÷€ зв≥стка дуже вразила й здивувала вчител€. “акого в школ≥ ще не було. ”читель знав, що де€к≥ з д≥тей ще дома, перш н≥ж у школу почали ходити, були де в чому гр≥шн≥, але в школ≥ поки н≥хто в гр≥х не вскакував. Ќа ќлександру в≥н теж н≥коли н≥чого не думав. ¬она була просто д≥вчина бо€зка - мабуть, нал€кав њњ батько-п'€ниц€.
”читель гл€нув на ќлександру й спитавсь:
- ќлександре, правда цьому?
¬она мовчала й сид≥ла нерухомо, €к кам'€на. ”читель зрозум≥в, що ѕр≥ська казала правду. ј ѕр≥ська вже не мовчала й торохт≥ла:
- ¬она не вперше це краде. ¬она к≥лька раз≥в у мене т€гала. “≥льки кинеш торбу з пирогами - так ≥ пот€гне. “а € все мовчала. ј оце вже сьогодн≥... Ѕачу, вхопила хл≥б та й поб≥гла з школи у дв≥р, та зайшла за дерево, та й њсть. я приб≥гла до нењ, а вона зл€калась. "Ќе кажи,- каже,- вчителев≥, € тоб≥ малюнок дам..."
”читель ще раз спитавс€:
- ќлександре, правда цьому?
јле й тепер ќлександра мовчала ≥ сид≥ла нерухомо. ќдин великий школ€р, не зовс≥м розумний ≥ не дуже жал≥сливий, загомон≥в:
- “а що там њњ питатьс€? ’≥ба й так не видко, що правда. Ѕач, що вигадала,- красти! њњ треба прогнати з школи!
Ўкол€р≥ загули:
- “реба! “реба!
”читель сказав:
- „ому ж. то так?
- ј тому, що вона краде, а ви або ми на кого ≥ншого думатимемо по-дурному.
≤нш≥ казали:
- ÷е н≥чого не можна буде й положити в школ≥, €кщо крастимуть.
- ј х≥ба воно гарно, €к казатимуть на школ€р≥в, що вони крадуть,- додавали трет≥.
”читель сказав:
- ќсь що, д≥вчата й хлопц≥. ¬и он уже налагодились вигонити ќлександру з школи, а ще не знаЇте до путт€ д≥ла. ј може, воно й не так було? “реба послухати спершу, що ќлександра скаже.
“ой-таки великий школ€р почав був знову:
- “а що там слухати, х≥ба й так не видко?.. јле його зараз же спинено:
- ÷ить! ¬асиль ћитрович правду кажуть. ¬же ж треба знати, що вона скаже.
”с≥ обличч€ повернулис€ до ќлександри, ус≥ оч≥ втупилис€ в нењ. ¬с≥ дожидали в≥д нењ слова. јле вона й тепер сид≥ла, мов скам'€н≥вши. ¬она сховала голову межи плеч≥ й прищулилась, неначе спод≥валась, що њњ ось-ось удар€ть, хоча знала, що в школ≥ не б'ютьс€.
”читель спитавс€:
- Ќу, ќлександре?  ажи,- ми ждемо.
ћовчить. ”читель знову:
- Ќе думай, що ми вс≥ хочемо нападатис€ на тебе. Ќам треба т≥льки знати правду. ћоже, це ще й не так, €к кажуть, та € й думаю, що не так.
Ѕл≥де обличч€ в ќлександри зробилос€ в≥дразу €к жар червоне. јле ж вона мовчала. ј вчитель казав дал≥:
- ≈ге, € думаю, що це не так. ћен≥ здаЇтьс€, що ѕр≥ська €кось помилилас€ ≥ що ти не винна.
ќлександрине обличч€ нахилилос€ аж до столу.
-ѕевне, то ти св≥й хл≥б њла, бо € н≥коли не пов≥рю, що ти можеш украсти.
√олосне г≥рке риданн€ роз≥тнулос€ у школ≥. ÷е плакала ќлександра, припавши головою до столу. Ўкол€р≥ в≥дразу притихли. ќч≥ њм €кось широко порозплющувалис€, ≥ вони мовчки, затањвши духа, дивилис€ на ќлександру. ј вчитель казав:
- Ќе плач!  оли цьому неправда...
- ѕравда!.. ѕравда!..- скрикнула ќлександра.- я вкрала!
≤ вона заридала ще дужче. ” велик≥й класов≥й св≥тлиц≥ сто€ло ш≥стдес€т школ€р≥в мовчки, не ворушачись, а серед њх, припавши головою до столу, г≥рко плакала маленька б≥л€ва д≥вчина.
ƒовго вона плакала, ≥ вс≥ мовчали, аж поки вона трохи заспокоњлас€. “од≥ вчитель, с≥вши б≥л€ нењ, спитавсь:
- Ќащо ж ти це зробила?
¬она мовчала знову ≥ знову похнюпилась. ”читель бачив, що сказати те, через в≥що вона це зробила, њй так само важко, €к було важко признаватис€. јле вона перемогла себе.  ≥лька раз≥в вона починала казати, ворушила губами, але зупин€лас€. Ќарешт≥ промовила:
- я њсти хот≥ла.
- ’≥ба ти дома не њла?
- Ќе њла.
- „ому?
¬она знову змовкла ≥... зовс≥м неспод≥вано уп'€ть заридала.
- ” нас... у нас... нема чого њсти... Ѕатько н≥чого... не принос€ть з волост≥... усе пропивають... ћи њмо су... су... сухар≥ вже другий тиждень.
≤ б≥льше вона н≥чого не могла сказати за сл≥зьми. ƒавно був час починати вчитт€. ”читель тихо вз€в ќлександру за руку ≥, сказавши њй к≥лька ласкавих сл≥в, пов≥в у свою хату, щоб вона там заспокоњлась. як повернувс€ в≥н у клас, то з дес€ток рук прост€глес€ до його, ≥ в кожн≥й руц≥ була €кась њжа.
- Ќате! дайте њй! хай попоњсть!
”читель гл€нув на д≥тей. ’лопц≥ були н≥ в сих н≥ в тих, д≥вчата де€к≥ плакали. ¬≥н забрав усе, що д≥ти надавали, ≥ пон≥с ќлександр≥. јле вона н≥чого не хот≥ла њсти ≥ все плакала. ¬≥н, ск≥льки м≥г, розважив њњ, а сам п≥шов у клас ≥ звел≥в сп≥вати молитву перед початком науки.
як засп≥вали молитву, в≥н непом≥тно вв≥в у клас ќлександру.
* * *
ќлександра п≥сл€ цього довго соромилась гл€нути учителев≥ в в≥ч≥. јле н≥ в≥н, н≥ школ€р≥ н≥коли не нагадали њй про те, що було. “а й не треба було њй нагадувати. « того часу вже н≥що не могло спокусити њњ. ƒ≥вчата-товаришки њњ любл€ть ≥ часто дають њй чого њсти - такого, що з дому принос€ть. јле вона зр≥дка бере, хоч ≥ часто сидить на сухому хл≥бов≥. ÷ього року вона здасть останнього екзамена ≥ вийде з школи розумною, правдивою ≥ чесною д≥вчиною.
1891

http://bookland.net.ua