Головна християнська етика Заповідь 10. Не пожадай нічого з того, що є власністю твого ближнього

Заповідь 10. Не пожадай нічого з того, що є власністю твого ближнього

Ця Заповідь застерігає нас, забороняючи мати лихі думки проти чужої власності. Вона тягне за собою отруйне почуття – заздрість, яка роз`їдає і нищить душу людини і в підсумку людина має замість спокою і радощів – неспокій і журбу...

Істиною є те, що жодна людина ще не втекла і ніколи не втече від власної совісті. Де б ти не пішов, де б не сховався, всюди твоя брудна совість тебе знайде і про себе нагадає отруйною гадиною. Навіть безбожники й ті відчувають угризіння нечистої совісті і лишаючись з нею один на один, невимовно страждають. Про яке ж тоді щастя можна говорити, коли така біда обсяде людину і ніде не дасть їй спокою, якого прагне всією своєю душею і ніколи не зможе заспокоїтися, доки не знайде.

Людина, назагал, крізь все життя послуговується своїми бажаннями і прагненнями, намагається віднайти і зробити те, чого хоче, і якщо їй щось із того не дається, вона гірко сумує, і, все ж, далі намагається осягнути свої мрії.

А тепер, уяви, що все, чого ти бажав, прагнув, хотів і про що мріяв – є марнота, абсолютно непотрібна для твоєї душі, яка спонукала, через твої бажання, віднайти Єдиного Бога – Творця, який тебе створив для Себе і тільки в Ньому душа віднаходить мету усіх своїх бажань-прагнень. Бо поза Ним, лише ненаситна безодня пристрасних бажань, які ніколи не можна вгамувати.

Отже, людина мусить зробити вибір, тобто скористатися Божим даром – вільною волею вибору: все життя ганятися за вітром, годувати ненаситну утробу пристрастей і тваринних бажань і, врешті, пожати страждання, скрегіт зубів і сльози; чи віднайти, прийти, і поєднатися з Творцем і мати повноту своїх прагнень та заспокоєння душі. Бо як влучно сказав Св. Августин: „Неспокійна душа моя, доки не поєднається з Богом”.

Бо увесь сенс людського життя на землі полягає в тому, щоб послуговуючись Заповідями – уподібнитися Сину Божому, Ісусу Христу, і через уподібнення Йому та за Його допомогою – відновити втрачену гідність бути Божою дитиною. І тоді вже, як дитина, сподіватися на спадок від Отця – Царство Небесне.

Головне ж що потрібно запам`ятати, що Люблячий нас Творець дає ці Десять Заповідей нам зі Свого великого милосердя, через любов до нас немічних. Не як обузу і непотрібний тягар, а як інструмент для осягнення щастя і Царства Небесного. Не випадково Ісус Христос наголошує на цих словах: „Хто любить Мене, той заповіді Мої зберігає”. В іншому місці Євангелія читаємо: „А Заповіді Мої не важкі..., бо тягар Мій легкий і ярмо Моє любе...”, „Заповіді, які дають життя тому, хто їх виконує...”.

З повагою і благословенням катехит парафії Преображення Господнього УГКЦ р.Б.Леонід

http://zhsich.org.ua