Головна християнська етика Заповідь 5. Не убий

Заповідь 5. Не убий

П’ЯТА БОЖА ЗАПОВІДЬ

«НЕ ВБИВАЙ!»

ВАРТІСТЬ - ЦІНА ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

Чого варте людське життя? Яка його ціна? По-різному оцінюють його люди й Господь Бог.

Кількадесят літ тому, коли ще долар мав свою первісну вартість, американський хімік оцінив вартість хімічних елементів у людині в 98 центів. На його думку, в людському організмі є стільки води, що в ній можна б випрати столовий обрус; із заліза можна виготовити сім цвяхів; вапна вистачило б на побілку однієї стіни в кімнаті; з вуглецю було б 65 олівців; з фосфору — одна пачечка сірників і декілька ложечок солі. І все те вартує 98 центів. Однак при постійній інфляції згадана ціна дуже зросла.

У 1988 році аж три американські комісії, визначаючи ціну людського життя з різних оглядів, так його оцінили: перша комісія оцінила людину від одного до двох мільйонів доларів, друга — у сім мільйонів, а третя — аж у 132 мільйони доларів.

А чого варте людське життя в Божих очах? Як Господь Бог його оцінює? Як Всевишній цінить людське життя, бачимо з того, що на його сторожі і для його охорони Він поставив окрему Заповідь, яка голосить: «Не вбивай!» Тому на кожній людині лежить важкий обов’язок берегти своє життя й життя ближнього.

1. Життя — цінний дар Божий

Звідки наше життя? Від Бога! Тільки Господь Бог є джерелом і творцем життя. Від Нього — усяке життя. Наше життя — цінний талант, даний нам Богом, за який чекає нас велика відповідальність. На світі є багато вартісних речей, але найвартісніша з них — людське життя. Все, що існує довкруги, дане нам Творцем якраз для утримання, збереження й охорони нашого життя. Людського життя не можна купити, ані продати навіть за найбільшу ціну. Як кожна людина дорожить своїм життям, яскраво свідчить той факт, що у великій небезпеці вона все жертвує, аби тільки його врятувати.

У квітні 1912 року затонув комфортабельний корабель «Титанік», здійснюючи свій рейс з Британії до Америки. Неподалік від Нью-Йорка він наїхав на льодяну гору, яка його так ушкодила, що за короткий час він потонув. Тоді загинуло близько однієї тисячі людей, лише декількасот врятувалося. Серед загиблих були мільйонери, готові дати великі суми грошей тому, хто уступив би їм своє місце на рятункових човнах, яких було замало. Та охочих не було.

Зараз медицина так розвинулася, що з допомогою трансплантації органів стало можливим рятувати життя тим, яким загрожує смерть через хворе серце, печінку, нирки і т.п. Однак трансплантація дуже дорого коштує. І хоча така операція небезпечна й коштовна, все-таки людина настільки любить і цінить своє життя, що готова заплатити будь-які гроші, аби хоча на якийсь час продовжити його.

2. Людське серце — храм Святого Духа

Через св. Тайну Хрещення ми стаємо Божими дітьми, і Божа ласка робить наше серце храмом Святого Духа. Тому св. апостол Павло навчає: «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви-бо куплені високою ціною. Тож прославляйте Бога у вашому тілі» (1 Кор. 6, 19-20). А св. апостол Петро пригадує нам, яку високу ціну дав Христос за наше життя, щоб врятувати нас від вічної смерті й відкрити нам двері до неба. «І знайте, — каже він, — не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Птр. 1, 18-19).

3. Людське тіло — мешкання безсмертної душі

Наше життя має ще один цінний скарб, який робить його особливо цінним. Ним є безсмертна душа, яку дав нам Господь Бог на початку нашого життя. Кожна людина створена на Божий образ, а ним є наша безсмертна душа, наділена світлим розумом і свобідною волею. Тому Христос, знаючи ціну нашого життя, каже: «Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт. 16, 26) або: «Що-бо людина може дати взамін за власну душу?» (Мрк. 8, 37).

Наші обов’язки стосовно нашого життя

Якщо наше життя таке цінне, то які обов’язки маємо щодо нього? Ми зобов’язані дбати про утримання життя, про все, що конечне для збереження життя і здоров’я, як-от: пожива, одяг, житло. Маємо дбати й про наше здоров’я. Ми зобов’язані берегти всі члени нашого тіла від того, що їм шкодить або що руйнує наше здоров’я, наприклад, куріння, алкоголь, наркотики, надмірний холод чи тепло. Ніхто не сміє робити себе калікою.

Без слушної та розумної причини ніхто не сміє наражати своє життя на будь-яку небезпеку: для пустої слави чи реклами, порушення правил дорожнього руху і т.п. Проте, для благородної й розумної мети, наражати своє життя на небезпеку можна, наприклад, для рятування життя ближніх, в обороні свого життя, в обороні своєї чесноти, своєї родини, рідного краю і народу.

Ніхто не сміє й не має права добровільно заподіяти смерть собі чи своєму ближньому. Самогубство або вбивство — найбільший гріх проти п’ятої Божої заповіді, бо наше життя — це Божа власність, і ніхто не може його самовільно нищити. Тільки один Бог має право на наше життя й тільки Він один може перетяти його нитку. Немає такого випадку, де самогубство було б дозволене.

Великим гріхом є також убивство ближнього, бо через те ми позбавляємо його великого скарбу і порушуємо Божу власність. Великим гріхом проти п’ятої Божої заповіді є також т.зв. евтаназія, тобто свідоме нищення свого життя або життя інших за їхньою згодою через тяжку і невиліковну недугу або каліцтво.

Статистика свідчить, що у США щорічно один мільйон людей з різних причин намагається заподіяти собі смерть, а тридцять тисяч гине через самогубство. Понад 250 тисяч молодих американських людей щорічно пробує накласти на себе руки, а шість тисяч таки це здійснює.

Причиною самогубства, звичайно, буває брак розуміння вартості й мети життя. «Життя не має для мене вартості», — каже багато самогубців. До самогубства часто веде брак віри в Бога і Боже Провидіння, брак віри у безсмертність душі та позагробове життя. До самогубства веде також грішне аморальне життя, надмірне вживання алкоголю та різного роду наркотиків.

Отже, людське життя — це цінний скарб, даний нам Творцем. Наш християнський Катехизм так говорить про мету, для якої Всевишній створив людину: «Господь Бог створив людину, щоб вона, живучи на цьому світі, користувалася Його добрами та пізнавала Бога, в Нього вірила, Його любила, Його прославляла, виконувала Його святу волю та своїм праведним дочасним життям заслуговувала собі право на вічне, щасливе життя в Небесному Царстві».

БІЛА СМЕРТЬ — СПРАВЖНЯ ПОШЕСТЬ

Господь Бог, створивши наших прародичів Адама й Єву, сказав до них: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Бог ділиться з людиною своєю творчою силою. Він хоче, щоб діти були плодом любові чоловіка й жінки. Тому кожну жінку наділює окремим привілеєм і гідністю бути матір’ю. Вона з Божої волі має давати нове життя та співпрацювати з Богом для існування людського роду. Від того залежить також спасіння жінки, бо каже св. апостол Павло: «Жінка спасеться через народжування дітей, якщо перебуватиме у вірі, любові та святості зі скромністю» (1 Тим. 2, 15).

Господь Бог настільки цінить людське життя, що для його охорони дав окрему Заповідь, яка забороняє нищити людське життя навіть у лоні матері. Та, на жаль, у наш час мільйони жінок слабкої віри бунтуються проти Божої заповіді, що каже: «Не убивай!», і проти того обов’язку, що його сам Творець на них наклав. Наслідком того бунту є тисячі невинних дітей, які через убивство гинуть у лоні матері. Колись боялися чуми, пошесті, зарази, від якої гинули сотні й тисячі людей. А сьогодні модерна пошесть рік-річно забирає не тисячі, а мільйони ненароджених дітей. Ім’я її — біла смерть. Що ж це? А це добровільний аборт, злочинне вбивство немовлят у лоні матері. Розглянемо причини того мерзенного злочину та трагічні факти, про які свідчить щоденне життя.

Загальний упадок моралі у світі

Перша і Друга світові війни спричинили великий упадок християнської віри, а з цим — упадок моралі та

знецінення людського життя. Під впливом безбожного лібералізму християнське життя зазнало злощасної секуляризації. З нею прийшло й нехтування Божими заповідями та християнськими моральними засадами. Для багатьох подружжя перестало бути св. Тайною, а стало тільки звичайним людським контрактом, який можна кожної хвилини розірвати. Наслідок цього — мільйони розлучених чоловіків і жінок, численні діти, що опинилися без тепла й любові родинного життя.

Бажання вигоди, приємності, розкошування не тільки обмежило число дітей у родині, але стало також причиною мерзенного, злочинного й огидного вбивання дітей у лоні матері не тільки в подружжі, але і поза ним.

Ліберальна преса, радіо та телебачення щораз більше говорять про сексуальне життя, а навіть безпосередньо його пропагують і звеличують.

У США навчання про статеві відносини починається вже з дитсадка. Тож нічого дивного, що щораз більше чуємо про насилля над дівчатами й жінками та про тисячі позашлюбних дітей, гомосексуалізм і лесбіянство. У Вашінґтоні, столиці США, родиться більше позашлюбних, ніж шлюбних дітей. Це стосується насамперед міст Нью-Йорк і Чікаґо.

Трагічне рішення найвищого суду Америки

22 січня 1973 року Найвищий Суд Америки прийняв трагічне рішення щодо зігнання плоду. Він дав повну свободу жінці над дитиною в її лоні. Вона може привести свою дитину на світ, але й може безкарно вбити її у своєму лоні в перші кілька місяців вагітності. День рішення Найвищого Суду треба вважати днем ганьби і неслави для США, які завжди ставали в обороні людського життя. Найвищий Суд поставив себе понад Божу заповідь, що каже «Не вбивай!» Він навіть прийняв рішення, що плату за всі аборти має покривати держава або штати з громадських податків.

Невинна кров тече рікою

Найвищий Суд Америки своїм незаконним і ганебним рішенням у справі абортів широко відкрив двері до огидного злочину, яким є вбивство невинних дітей у лоні матері. Тим він пішов на зустріч найнижчим інстинктам людини. Погляньмо на сумні, але промовисті висновки статистики:

В Америці кожну 21 секунду гине дитина в лоні матері. Щорічно через аборт гине понад 1,5 мільйона ненароджених, тобто майже половина від кількості дітей, які народжуються. З 1973 року, тобто моменту леґалізації абортів, до 1988 року у США вбито понад 21 мільйон ненароджених дітей. Слід зауважити, що третина абортів була зроблена малолітнім дівчатам віком 14-19 років. У самому лише Нью-Йорку за 1985 рік було зроблено 215453 аборти.

В цілому світі 25 процентів вагітних жінок здійснюють зігнання плоду. А в усіх клініках планети щорічно гине близько ста мільйонів ненароджених дітей. У Японії, Австрії, Італії та Франції половина вагітних дівчат чи заміжніх жінок нищать дітей у своєму лоні. У США, Індії, Китаї, Швеції, Данії кожна четверта жінка робить аборт.

Аборт і його страшні наслідки

Що ж кажуть лікарі про аборт? Третина американських лікарів запротестувала проти рішення Найвищого Суду, називаючи дозвіл на аборт убивством. Д-р В. Натансон каже: «Аборт ударяє в саме серце чесності родини, її структури і сексуальної моралі. Він, у якійсь мірі, заторкує кожну особу в нашій країні. Він також кидає тінь на стан морального здоров’я нашої суспільності». А д-р Андре Геллеґерс зазначає: «Я не маю жодного сумніву у тому, коли біологічно починається людське життя. Воно починається з зачаття. А твердити, що воно починається в якийсь інший час — це біологічний нонсенс».

Одна п’ята частина усіх лікарів Норвегії (1027 осіб) у вересні 1972 р. підписала декларацію проти пропозиції у парламенті щодо необмеженого зігнання плоду. Вони заявили, що «охорона людської гідності завжди була основним етичним правилом медичної професії... Стосовно поточних дебатів, ми твердимо, що необмежений аборт не є виявом розумної та гуманітарної розв’язки проблеми аборту».

Як почуваються жінки, які зробили аборт? Для тисяч дівчат і жінок аборт є причиною постійного фізичного каліцтва. Багато з них признає, що день і ніч мучить їх страшна травма впродовж життя. Мучать їх й докори совісті, усвідомлення злочину, депресія, жаль і гнів за вбивство невинної дитини. Одна жінка каже: «Чому мені ніхто не сказав, як буду себе почувати після зігнання плоду? » Інша твердить: «Я все ще сердита на свого чоловіка, що не стримав мене від аборту». А ще інша, яка 14 років тому зробила аборт, заявляє, що вже ніколи не хотіла б терпіти тієї муки і того почуття провини, які мала впродовж 14-ти років. Чи ті дівчата й жінки, що нищать дітей у своєму лоні, призадумувались над тим, що було б з ними, якби їхня мати убила б їх у своєму лоні?

У США при абортах щорічно гине близько 20-ти тисяч жінок, а 350 тисяч набувають різних хронічних недуг, як-от: кровотечі, запалення, зараження, нервовість, неплідність.

До одного священика приходить за порадою жінка, що зігнала плід: «Отче, — каже вона, — я ніколи не піду до неба. Я терплю муки пекла день і ніч. Моє сумління ані на хвилину не дає мені спокою. Я ввесь час бачу переді мною маленьке обличчя. Завжди чую його голосочок, що каже: «Мамо, ти не підеш до неба, бо не хотіла впустити мене до неба». Чи є в світі більш жорстокий кат від мук й докорів сумління?

Німецький кардинал фон Ґален був 13-ою дитиною у своїй родині. Ставши єпископом, він видрукував на пам’ятку образки з таким написом: «Я 13-та дитина у моїй родині. Повіки буду вдячний моїй мамі, що мала відвагу прийняти

і ту 13-ту дитину, яку їй Бог послав. Без згоди моєї матері я сьогодні не був би ані священиком, ані єпископом».

На гріх зігнання плоду нема жодного оправдання. Кожний стан життя для виконання своїх обов’язків вимагає великої посвяти й пожертви; вимагає його також подружнє життя і народження дітей. Кожна мати повинна мужньо, навіть по-геройськи здійснювати Богом даний їй обов’язок приводити на світ дітей і ніколи не шукати себе, але Господньої волі, бо від цього залежить її вічне спасіння, нагорода та щастя в небі.

БІЛА СМЕРТЬ — АБОРТ

Щоденник ненародженої дитини:

«3.Х.: Сьогодні почалося моє життя в лоні матері. Мої батьки про це ще нічого не знають, та я вже існую.

19.Х.: Я вже дещо підріс, але ще дуже малий і безпомічний. Моя мама все робить за мене, хоч сама ще не знає, що носить мене під своїм серцем. Вона несвідома, що мені помагає і навіть живить мене своєю кров’ю. Вона така добра!

25.X.: Сьогодні моє серце почало битися. Воно буде легенько битися впродовж усього мого життя аж до смерті.

20.ХI.: Щойно сьогодні лікар сказав моїй матері, що я живу під її серцем. Вона певно мусить бути щаслива. Мамо, чи ти дійсно щаслива?

13.ХII.: Я вже майже бачу, хоча довкола мене темно. Коли моя мама приведе мене на світ, я побачу сонячне світло, а що найважливіше, я дуже хочу бачити мою маму. Мамо, як ти виглядаєш?

24.ХII.: Мені було б цікаво знати, чи моя мама вже чує ніжні удари мого серця? Воно так рівно б’ється враз із її серцем.

29.ХII.: Сьогодні моя мама брутально вбила мене!»

Колись злобний цар Ірод, бажаючи вбити Дитятко Ісуса, наказав знищити малих невинних дітей у Вифлеємі. За свій злочин він донині став символом підлої, злочинної, жорстокої людини. Та огидний злочин Ірода сьогодні кожного дня по цілому світі повторюється тисячі разів через убивання невинних дітей у лоні матері. Біла смерть,

аборт — це великий злочин і тяжкий гріх супроти Бога, дитини й матері дитини.

Аборт — гріх супроти Бога Творця

Від Господа Бога походить кожне людське життя, наділене безсмертною душею. І тільки Він один може дати життя й має право його відібрати. Ніхто з людей не має права вбивати в лоні матері невинну дитину: ані мати, ані лікар, ані найвищий державний суд.

Наш Сл. Б. митрополит А. Шептицький 1942 року видав окремий пастирський лист «Не вбивай!», в якому гостро осуджує вбивство дитини в лоні матері: «Особливішим способом мерзенні, жахливі і противні природі є випадки, в яких батьки вбивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже самі обставини, що злочину допускається рідний батько або рідна мати, що дитина не може боронитися, що, будучи нехрещеною, тратить вічне спасіння, — це обставини, які роблять зігнання плоду особливішим родом злочину. Дітовбивство надає цілій родині п’ятно Каїна і стягає прокляття на ту першу і найважливішу клітину життя... Людське життя — це прецінний скарб передусім для батьків, а опісля для родини й цілого народу... Людська душа — це ж твір безконечно важливіший, ніж усі матеріальні добра чи дари Божі».

Папа Пій XII 29.Х.1955 року так промовив до делеґатів Католицького Конґресу акушерів: «Кожна людська істота, навіть дитина в лоні матері, має право на життя. Це право походить від Бога, а не від батьків чи людської влади або товариства. Нема людини, ані людської влади, ані науки, ані причини медичної, євгенічної, соціальної, економічної чи моральної, яка могла б дозволити свідомо знищити людське життя».

Аборт — злочин стосовно невинної дитини

Св. Церква вчить, що дитина від самого зачаття має безсмертну душу. Тож убити її в лоні матері — це те саме, що позбавити її вступу до неба, бо вона гине без святого Хрещення. На Страшному Суді вона буде обвинувачувати свою злочинну й негідну матір. Злочин переривання вагітності — великий, бо дитина беззахисна, невинна й немічна, цілком здана на опіку й охорону своєї матері.

До одного чесного лікаря приходить молода вагітна жінка, щоб позбутися ненародженої дитини. А він каже до неї: «Пані, це може зашкодити вашому здоров’ю. Ми це можемо інакше зробити. Дозвольте, нехай дитина прийде на світ. А тоді принесіть її до мене і ми обоє її заріжемо». Жінка, почувши про такий план, образилася: «Що ви таке говорите? Де ж би я вбила свою рідну дитину». А тоді лікар: «Але ж, пані, яка різниця? Дитина після народження лише на декілька місяців старша. Коли злочином є вбити її одразу після народження, то такий самий злочин убивати її живою у вашому лоні».

Аборт — найбільший злочин матері

Вбити дитину в лоні — найбільший гріх матері. Чи може бути на світі більший злочин, як кров рідної дитини на руках матері? Цей злочин перевищує злочин Каїна, бо там був убитий брат, а тут — рідна дитина. Бог кликав до Каїна: «Каїне, де твій брат Авель?» А на Страшному Суді Господь запитає кожну матір, яка з кров’ю на руках своєї дитини: «Негідна мати! Де твоя дитина?»

Під час останньої світової війни у нацистській Німеччині міністром пропаґанди був колишній католик Йосиф Ґеббельс. Він мав шестеро дітей. Коли вже валилася Німеччина під ударом альянтів, він постановив покінчити самогубством з родиною. Всі мали зажити отруту. Діти боялися смерті. Батьки дурили дітей, кажучи, що всі вони мусять утікати з Берліна. І щоб вони нічого не боялися, їм дадуть впорскнення на спання. Старші діти зрозуміли, про що тут ідеться, тому не вірили батькам. Найстарша дочка благала: «Мамо, я не хочу вмирати! Мамо, ти неправду говориш!» Вона хотіла втекти, та мати разом з доктором взяла її насильно до іншої кімнати. Там їй впорскнули отруту, і вона загинула. Так гине й друга дитина. Проте нерви матері здають. Вона вибігає на двір і каже до знайомої пані: «Я не можу цього робити! Не можу! Вже двоє не живе. Я далі не можу, але я дала слово Гітлерові». Опісля гине ще четверо дітей, а вкінці — батьки. Правда, який це страшний злочин негідних батьків? Але аборт тут нічим не поступається. Вбивство завжди є вбивством!

Жінки, прихильники абортів, покликаються на рішення Найвищого Суду Америки, яке каже, що жінка має «свободу вибору». Вона може або привести на світ дитину, або її вбити у своєму лоні. Яка це «свобода вибору»? Чи це свобода засуджувати на смерть невинну ненароджену дитину? Чи це свобода бути катом для своєї дитини? Чи це свобода чинити вбивство невинної дитини? Чи взагалі є на світі якась необмежена свобода? Такої свободи нема ніде під сонцем! Кожна свобода має свої межі, в яких вона може діяти. Вона знаходиться або в рамках Божих і церковних заповідей, або в рамках цивільних законів. Наша свобода обмежена також добром та правом одиниці, родини, громади, любов’ю ближнього.

Нема свободи вибору поміж Богом і дияволом, між життям та смертю, добром і злом, чеснотою й гріхом, життям і вбивством ненародженої дитини. Свобода вибору може бути тільки поміж меншим та більшим добром, меншою або більшою чеснотою, меншою чи більшою любов’ю. Божими заповідями не можна перебирати. Св. апостол Павло так говорить про свободу вибору: «Яка-бо спільність праведності з беззаконням? Що спільного між світлом і темрявою? Яка згода між Христом і Веліялом-демоном? Яка участь вірного з невірним? Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми-бо — храм Бога Живого» (2 Кор. 6, 14-16).

Віруюча мати радо приймає життя дитини у своєму лоні. Вона дякує Всевишньому за дар життя, цінить його і свято береже. Ось приклад християнської геройської матері: в одній місцевості у штаті Огайо молода заміжня жінка зачала дитину. Обоє з чоловіком раділи Божому дару. Та на перешкоді стала поважна проблема. Вона була хвора на цукровий діабет і мала ослаблений зір. Лікар перестерігав її, що вона через вагітність може осліпнути. Перед матір’ю стало страшне рішення: або її зір, або смерть дитини! Та віруюча мати відповіла: «Хоч би я цілком осліпла, але не вб’ю у лоні своєї дитини». Дитина народилася, і мати ще могла її побачити, бо опісля майже втратила зір. Та все ж не шкодувала, що прийняла таке рішення. Так чинить тільки глибоко віруюча мати. Прийде час, коли вона навіки в небі буде бачити й тішитися своєю дитиною. Бути матір’ю — великий привілей, даний Богом. Тому кожна мати тоді буде щасливою, коли свідомо й добровільно, маючи в лоні дитину, з великою вірою та любов’ю співпрацюватиме з Богом і Його планами.

ПРО ЗГІРШЕННЯ

П’ята Божа заповідь ставиться з великою пошаною до людського життя, а тому забороняє всякий рід убивства, включно з вбивством дитини у лоні матері, а також все те, що може зашкодити людському здоров’ю. Ця Заповідь забороняє не тільки вбивство тіла, а також убивство душі. Від убивства душі застерігає Ісус Христос: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу й тіло в пеклі» (Мт. 10, 28). Відібрати життя людині — це великий гріх і злочин, а ще більший гріх — вбити її душу, знищити в людині Божу ласку та наразити її на втрату вічного спасіння. Хто вбиває тіло, той відбирає людині тільки життя дочасне, а хто вбиває душу, той відбирає їй життя вічне.

Хто ж є той злочинець, який вбиває душу? Це гріх згіршення словом, ділом, злим прикладом або намовою до гріха.

Що ж таке згіршення?

Згіршенням називаємо все те, що комусь може служити нагодою до гріха. Це може бути лихе слово, вчинок, погана поведінка й приклад, зла преса або книжка. Сл. Б. митрополит А. Шептицький так окреслює згіршення: «Згіршення є нічим іншим, як шкодою, заподіяною людській душі через злий приклад або грішне поступування. Тому можна сказати, що кожний гріх стає згіршенням, коли веде й інших до гріха, заохочує до нього, в грісі помагає або робить гріх легшим, доступнішим».

Згіршення — це те саме, що поставити на дорозі камінь для того, аби хтось об нього спіткнувся. Згіршення може походити з трьох джерел: від диявола, людей та нашої зіпсованої природи. Тому св. апостол Петро перестерігає: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1 Птр. 5, 8).

У нашому щоденному житті буває багато нагод до згіршення. Можемо когось згіршити, може хтось нас згіршити. Згіршенням грішить батько, коли перед дітьми часто кляне, вживає вульгарні слова, не молиться, кпить з релігії або пиячить.

В одній родині син уживав прокльонів, а батько його остеріг, кажучи, що Бог це чує й покарає його. На те син відповів: «Тату, Господь Бог і тебе бачив, як ти минулої п’ятниці прийшов додому п’яним». Подібно й мати гіршить дітей, коли проклинає. В школі, де сестри-монахині навчали малих дівчат, була одна дівчина, яка завжди вживала прокльони. Коли її запитали, від кого навчилася клясти, з плачем відповіла, що від своєї матері.

Згіршення дають іншим ті, що в неділю не йдуть до церкви, рідко або й зовсім не сповідаються, читають злі книжки, дивляться аморальні фільми, інших намовляють до гріха. Сьогодні багато дівчат і жінок дають іншим згіршення через свою нескромну прозору суконку, тобто обнаження тіла. Якщо вони роблять це свідомо, щоб на себе звернути увагу й дати комусь нагоду до спокус, то вони тяжко грішать. Згіршення дають усякі малярі своїми наскрізь нескромними рисунками чи малюнками. Згіршенням провиняються письменники, які залюбки у своїх повістях описують любовні сцени, аби у читачів розбуджувати тілесні похоті. Ісус Христос ганить усяке згіршення, кажучи: «Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!» (Мт. 18, 7).

Згіршення — велике зло та гріх

Яким великим злом є згіршення, найкраще бачимо по його наслідках. Перше згіршення збулося в раю. Змій-диявол спокусив до гріха Єву, а вона привела до гріха свого чоловіка Адама. Через упадок прародичів прийшов на світ первородний гріх. Страшні наслідки його вже тисячі літ несе на собі усе людство, і буде нести їх до кінця світу.

Невинний Йосиф, якого брати продали до Єгипту, опинився в домі двірського вельможі-фараона Потіфара. І добре йому там було. Та сталося одного разу так, що молода жінка Потіфара, під впливом пристрасної любові, намовляла його до гріха з нею. А він відмовився, кажучи: «Як же ж мені вчинити таке велике зло й згрішити перед Господом». За те вона помстилася на ньому і обвинуватила його перед своїм чоловіком у тому, що він хотів її насилувати. І невинний Йосиф через брехню жінки потрапив до в’язниці. Та Господь Бог і там його не опустив.

У книзі пророка Даниїла читаємо, що двоє старих суддів з народу запалилися вогнем похоті до молодої гарної жінки Сузанни, і постановили привести її до гріха з ними. Коли ж вона рішуче відмовилася, то вони погрозили їй судом за гріх з мужчиною, чого вони ніби були свідками, а що було очевидною неправдою. За те чекала її кара смерті. А Сузанна на те відповіла: «Скрутно мені звідусіль: бо як зроблю це — смерть мені, а як не зроблю — не втекти мені з ваших рук; але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж згрішити перед Всевишнім». Та Бог став в її обороні. Пророк Даниїл довів перед судом невинність Сузанни та злочин тих двох старців, що її зачіпали. За законом Мойсея, вони були покарані смертю. Їхній гріх згіршення помстився на них самих.

Знаний австрійський поет Франц Ґрільпарцер оповідає, як він у молодому віці втратив свою віру через згіршення з боку свого батька й батькового приятеля. Його батько запросив гостей до себе. Усі весело забавлялися. Під час гостини батько підніс чарку вина за здоров’я своїх гостей, кажучи: «Веселімося, доки ми всі разом, бо хто знає, чи на другому світі нам так буде весело». А тоді один з гостей ще додав: «Пиймо, бо хто знає, чи взагалі є якесь вічне життя». Вони не завважили, що молодий Франц почув їхні слова. Згодом він оповідав, що деморалізуючі слова його батька та гостя, наче грім, вдарили в його душу, знищивши віру. «Це був, — згадує він, — найбільш трагічний день мого життя». До кінця свого життя ця людина залишилась невіруючою. «Одного акту вистачає, — каже проповідник о. Лякордер, — щоб душі дитини завдати невиліковної рани».

Бог карає за гріхи згіршення

Ісус Христос повчає: «Кажу-бо вам: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, — дадуть відповідь судного дня за нього» (Мт. 12, 36). Якщо, отже, за кожне пусте слово чекає нас відповідальність перед Богом, то що сказати про малі й великі гріхи згіршення та кару, якою Господь карає винуватців чи вже тут, чи на другому світі. Ісус Христос в особливий спосіб осуджує згіршення, дане малим дітям: «А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря» (Мт. 18, 6).

У Св. Письмі Старого Завіту читаємо, що цар Ахав уподобав собі виноградник по сусідству зі своєю палатою, власником якого був Навот. Він хотів цей виноградник купити, та Навот ніяк не хотів продати спадщину своїх батьків. Тоді злобна жінка Ахава Єзавель, аби допомогти чоловікові дістати той виноградник, видумала диявольський план. Вона від імені чоловіка написала листи до старших впливових осіб, що жили з Навотом у тому місті, фальшиво звинувативши його у хулі Бога та царя. Судді їй повірили, засудили Навота й побили камінням на смерть. Тепер Ахав забрав виноградник. Та Божа кара за злочин Єзавелі не дала на себе довго чекати. Вона заплатила за нього своїм життям. Після упадку Ахава вороги цариці скинули її з палати через вікно, і вона, залита кров’ю, загинула на дорозі. Її тіло викинено на поле на поїдання псам (1 Цар. 21 і 2 Цар. 9).

Британський маляр Обрій Бірдслі помер на сухоти, маючи заледве 28 років. Він захоплювався малюванням безстидних малюнків та їх розповсюджував. Перед смертю дістав великі докори сумління за згіршення, що його давав своїми огидними роботами. З приводу цього написав листа до свого видавця такого змісту: «Дуже прошу тебе знищити всі примірники «Лізістрата» та всі інші мої нескромні малюнки. Пишу з свого смертного ложа». Зверху його листа був напис: «Христос — наш Господь і Суддя».

Біймося, отже, гріха згіршення. Рану легко завдати, але важко її вилікувати. Завжди будьмо обережні у своїх словах, ділах, поведінці, щоб своїм життям приводити наших ближніх до Бога, а не руйнувати їх і віддаляти від Нього.

з книги "Божі заповіді" о. Юліян Катрій, ЧСВВ

http://ukrlib.comli.com/rel.htm