Головна християнська етика Заповідь 1. Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене

Заповідь 1. Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене

 

ПЕРША БОЖА ЗАПОВІДЬ

«НЕХАЙ НЕ БУДЕ В ТЕБЕ ІНШИХ БОГІВ КРІМ МЕНЕ»

ПРО ПОЧИТАННЯ ГОСПОДА БОГА

На початку 1969 року вийшли друком спогади французького письменника Андре Фросарда під назвою «Бог існує, і я Його зустрів ». У книзі автор описує своє чудесне навернення до Бога і Католицької Церкви. Його мати була протестантка, а батько — єврей, атеїст, провідник комуністичної партії Франції. Андре також був атеїстом. Як же ж він навернувся? Одного вечора він зі своїм приятелем, практикуючим католиком, вибрався до ресторану на вечерю. Коли проїжджали повз католицький храм, його приятель попросив призупинитись і почекати на нього, бо він хотів відвідати богослуження в церкві. Якраз тоді відбувалася прилюдна адорація Найсвятіших Тайн. Приятель довший час не повертався. Андре вирішив зайти до церкви, аби відшукати свого товариша. Розглядаючись по церкві, глянув на престіл, де були виставлені Найсвятіші Тайни. Перший раз у житті він побачив їх. Саме у цей момент в його душі сталося щось дивне. Небесне світло наскрізь просвітило його душу і дало йому дар св. віри. «Було мені двадцять років, — згадував він, — коли, увійшовши до храму, я вийшов з нього дитиною, готовою прийняти св. Хрещення, стати християнином-католиком». Його навернення докорінно змінило його життя. Він став ревним практикуючим католиком. Під його впливом навертаються його мати, сестра і товариші по праці.

Як Андре Фросард, так і ми в дні нашого св. Хрещення зустріли Бога в чудесний невидимий спосіб, отримали дар св. віри і стали Божими дітьми. Тож на всіх нас лежить обов’язок Його почитати. І якраз перша Божа заповідь пригадує нам про обов’язок, що тільки одному Господеві належиться почитання. Погляньмо дещо ближче на причини, чому і як маємо Його почитати?

 

Чому маємо Бога почитати?

Маємо Господа Бога почитати, бо Він:

1. Творець всесвіту і про все дбає

В нашому Символі віри ми визнаємо: «Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого й невидимого... що через Нього все сталося ». Німецький філософ Т. Пеш каже: «Цілий всесвіт — це одна велика, Божою рукою написана книга, що на кожній сторінці подає глибокий зміст. Дивися на світ, як на Божу святиню, і так поводься, начеб ти був на святому місці».

Господь Бог не тільки створив світ, але Він також його удержує і про все дбає. У св. Євангелії читаємо, що Боже Провидіння дбає про квіти і польові трави, про птиці небесні та кожну людину.

2. Дав нам існування

Ми є творивом рук Божих. Тому і тілом, і душею належимо Йому. Він кожної хвилини підтримує нас в існуванні. Наше життя так залежне від Господа Бога, як світло лампи від електричного струму, мотор машини — від подачі бензину, рослини — від соків, а наше серце — від допливу крові. Тож Господь Бог є нашим Паном. Людина без Бога не може обійтися. Життя людини без Бога — це життя риби без води, організму — без поживи, рослини — без сонця. Чи це можливе? Скоріше чи пізніше наступить знидіння і смерть.

Датський письменник Й. Єрґенсен в одній із своїх притч про бунт дерев проти сонця в алегоричний спосіб, по-мистецьки, змальовує залежність людини від Бога. В ній читаємо, що струнка тополя у своїй промові до дерев, збіжжя і всіх інших рослин закликала їх до бунту проти сонця словами: «Все від нас залежне: люди, тварини й уся природа. Без нас нема життя. Ми кермуємо світом. Наше життя черпаємо з нас самих, самі відроджуємо себе. Ми тільки від одного сонця залежимо. Чи ж і без нього не могли б ми обійтися? Ми, рослини, маємо бути самостійними! Не хочемо гнути наші тверді карки під ярмом сонця. Тому геть із сонця! Від сьогодні починаємо страйк проти нього. Не хочемо рости, цвісти впродовж дня під сонцем, але вночі у темноті. Тільки таке життя влаштовуватиме нас».

І от одного року люди зауважили дивне явище. Вдень, коли світило сонце, всі дерева та інші рослини наче спали. Невдовзі виявилися сумні наслідки для страйкарів. Збіжжя без сонця не могло видати золотого колосу, поблідло і припало до землі. Комахи не запилювали квітів. На всіх деревах пожовкло листя, наче восени. Серед літа настала понура осінь. Тепер усі рослини зрозуміли, що страйк проти сонця вийшов їм на шкоду. Тож почали бунтуватися проти тополі, яка вперто стояла на своєму до кінця. Наступної весни все зазеленіло у стіп самітної, завмерлої тополі. Дерева та інші рослини переконалися, що без життєдайних променів сонця нема життя. Чи це не вірний образ сьогоднішнього світу, що бажає жити своїм життям, без Бога і Його законів?

3. Досконалий

Ми віддаємо почесть тим, хто нас перевищує знанням, мудрістю, силою, досвідом, віком. Віддаємо почесть королям, президентам, заслуженим державним мужам, полководцям, славним ученим і т.п. Чим вище хтось від нас стоїть, тим більшою є наша пошана і почесть для нього. А Господь Бог є, без порівняння, вищий від нас та усіх створінь. Тому Йому одному належить найбільша й найдосконаліша пошана, поклін і почесть. Усі створіння залежні від Нього, а Він ні від кого не залежний. Він єдиний має повноту буття-існування. Він — перша причина всіх існуючих і можливих речей. Він має у найвищому ступені всі можливі прикмети, бо Він — безконечно досконалий. Він — вічний, премудрий, всемогутній, всевідучий. Тож, очевидно, Йому належиться від нас найбільша та найдосконаліша почесть, пошана, поклін і любов.

 

Як Господа Бога почитати?

Кожна людина створена на Божий образ і подобу. Господь наділив її ясним розумом, свобідною волею та безсмертною душею. Оскільки вона складена з душі й тіла, тому зобов’язана почитати Бога душею і тілом, тобто внутрішньо та зовнішньо. Почитаємо Бога внутрішньо у своєму серці й душі через віру, надію та любов. Один аскет говорив: «Нехай віра буде твоїм човником, любов — вітрилом, надія — якорем, а тоді зможеш сміло плисти через хвилі світу». А стосовно любові Бога Ісус Христос до всіх нас промовляє: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю» (Мт. 22, 37).

Почитаємо Господа Бога зовнішньо через наші зовнішні акти — постійне зберігання Божих заповідей, прилюдний культ, беручи участь у недільній св. Літургії, св. Тайнах Сповіді і Причастя, наші усні молитви й знак св. хреста, через додержування приписів Церкви щодо постів, поклони, стояння, клячіння чи биття в груди під час відправ у церкві. Усім тим ми прилюдно засвідчуємо наше глибоке богопочитання, а нашим ближнім даємо добрий приклад зберігання першої Божої заповіді. Бувають часами такі моменти в житті людей, що зберігання першої Божої заповіді вимагає не тільки великої жертви, але й готовності за почитання і віру в Бога кров пролити та життя своє віддати. І до такої жертви кожен християнин повинен бути готовим. Ось прегарний взірець такого геройського почитання Господа Бога:

Після Другої світової війни комуністичний уряд у Китаї, переслідуючи Католицьку Церкву, багато місіонерів ув’язнив або прогнав із держави. За якийсь час одна 16-тирічна дівчина писала до вигнаного місіонера: «Коли одержите цього листа, то я вже буду у в’язниці. Тепер мені вже нічого не залишається, окрім неба... У перший день ув’язнення комуністи допитували мене впродовж дев’яти годин, а наступного дня — п’ять годин. Більшість священиків і єпископів, що їх ви знаєте, — у в’язниці. Моліться за них, щоб вони стали мучениками. Мої батьки намовляли мене до зради моєї віри. Боже, як я терплю, але волію радше вмерти, ніж утратити вічне спасіння чи свою віру».

 

ПРО ІДОЛОПОКЛОНСТВО

Перша Божа заповідь наказує не тільки почитати одного правдивого Бога, але також забороняє всяке ідолопоклонство. У Св. Письмі Старого Завіту Господь Бог застерігає перед почитанням різних божків чи ідолів. У книзі Виходу читаємо: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій» (20, 4-5). А в книзі Левіт сказано: «Не робіть собі кумирів, ні тесаних ідолів, ні стовпів не ставте собі, ні каменя з образами нехай не буде у вашій землі, щоб перед ними падати ниць, бо я — Господь, Бог ваш» (26, 1). Тож розглянемо проблему стародавнього і сучасного ідолопоклонства.

 

Практика ідолопоклонства

Що таке ідолопоклонство? Це віддання Божого культу створеним речам, живим чи неживим, як-от сонцю, місяцю, різним звірятам та бовванам. Де люди не знали нічого про одного правдивого Бога або Його покидали, там створювали собі власних богів, бо людина, за своєю природою, відчуває потребу Бога.

1. Поганське ідолопоклонство

Колись поганські народи почитали різних богів і ще сьогодні почитають їх у різних формах чи видах. Народи Азії віддавали Божу честь сонцю, місяцеві й зорям. Вони почитали також вогонь, вітер і воду. Старовинні єгиптяни почитали головно корисних та шкідливих тварин, якими були коти, крокодили, вужі, бик апіс; їхнім зображенням віддавали Божу честь. Старовинні греки й римляни робили собі божків з каменю, мармуру, глини чи заліза. Греки витворили багату мітологію про своїх богів і богинь; їм вони надали добрі та злі людські прикмети. В Індії ще й сьогодні погани почитають святих корів, мавп і слонів. У Північній Африці, в Картагені, був божок Молох, якому приношено безкровні і криваві жертви власних дітей. Мексиканці своєму богові війни щорічно приносили в жертву кілька тисяч хлопців і дівчат, їхні голови складали у святині. Іспанці після здобуття Мексики знайшли у святині цілі склепіння, наповнені черепами дітей. І в наш час високої культури є ще мільйони людей по цілому світі, що живуть в ідолопоклонстві.

Може ми дивуємося їм і погорджуємо їхнім почитанням фальшивих богів, а при тім не добачаємо гидке модерне ідолопоклонство поміж християнами.

2. Модерне ідолопоклонство

Хто грішить модерним ідолопоклонством? Ним грішить кожний християнин, що душею чи тілом віддається якійсь матеріальній речі та робить її своїм божком. Це новітнє ідолопоклонство практикують мільйони християн. Вони створеним речам, свідомо чи несвідомо, віддають майже божий культ. Ось ці модерні божки християн:

1. Культ тіла. Мільйони людей роблять тіло своїм божком. День і ніч думають про те, як йому догодити, як його краще одягнути, нагодувати, напоїти та прикрасити. Наприклад, жінки щорічно лише на косметику витрачають кілька мільярдів доларів.

2. Культ алкоголю і наркотиків. Алкоголь і наркотики щораз більше отруюють організми мільйонів людей, а серед них — великий відсоток молоді. Внаслідок алкоголю народжується багато дітей з різними дефектами, розумово недорозвинені. Отож, божок алкоголю і наркотиків руйнує життя та здоров’я мільйонів дорослих і молоді.

3. Культ грошей. Гріш — це сучасний золотий телець, перед яким мільйони людей б’ють поклони, йому служать, його величають, йому посвячують усі свої сили. Ось декілька прикладів:

У штаті Огайо стара жінка вмирала серед великої нужди, а після її смерті в її ж помешканні знайшли один мільйон доларів. Самітний чоловік у Нью-Джерзі замерз в неопалюваній хаті, без води і світла, а залишив по собі 250 тисяч доларів. У Нью-Йорку старенький чоловік загинув з голоду й холоду, а залишив півмільйона доларів. Дві старші сестри в Нью-Джерзі вмирають від недоїдання, залишаючи півмільйона доларів у банку. Подібні приклади досить часто висвітлюються в часописах.

4. Культ сатани. Чи і такий культ можливий? О так! Після Другої світової війни в деяких країнах Європи й Америки значно поширився культ сатани. Чи це не парадокс, що людина, створена на образ і подобу Божу, сама покидає Господа і свідомо поклоняється сатані? Цей культ практикує найбільш огидні аморальні оргії та навіть окремим ритуалом приносить сатані в жертву людей.

В Англії налічується від 40 до 100 тисяч сатаністів, чарівників. У Німеччині близько ста тисяч осіб практикує чорну магію, навіть вбивають людей, а їхні тіла жертвують на престолі сатани. У Франції — від 300 до 400 різних сект сатанізму й окультизму. В Америці — близько 30 тисяч сатаністів і різних чарівників.

 

Божі кари за ідолопоклонство

Кожний гріх — це велика зневага, образа і злочин супроти величі та святості Бога. І до найбільших гріхів належить якраз ідолопоклонство. Тож нічого дивного, що Господь Бог за цей гріх зсилає на людей тяжкі кари. За культ тіла випробовує Він людей різними хворобами. У США по шпиталях знаходиться більше мільйона хворих на різні недуги. Алкоголь і наркотики є причиною половини смертей молодих осіб. Щорічно в автомобільних катастрофах гине близько восьми тисяч підлітків у стані алкогольного сп’яніння, а сорок тисяч з них стають каліками.

З усіх хвороб у наш час щораз більшого розголосу набуває страшна невиліковна недуга СНІД — Синдром набутого імунітетного дефіциту. Вона повільно нищить організм людини, вбиваючи в ньому відпорність до різних хвороб. І рано чи пізно людина від тієї недуги гине. Ця невиліковна хвороба настільки страшна, що її можна б назвати єгипетською язвою, Божим бичем за гріхи тіла. У цілому світі щорічно гинуть від неї тисячі людей.

Ця недуга заразлива, її набувають наркомани один від одного, вживаючи для впорскування наркотиків ті самі заражені голки. Ця хвороба легко передається й статевим шляхом.

За поклін золотому тельцеві, з наказу Божого, Мойсей покарав смертю одного дня близько трьох тисяч ізраїльтян (Вих. 32, 28). Скупарі й грошолюби не мають спокою й часто закінчують своє життя у великій нужді. Культ гроша мститься на них самих.

Св. апостол Павло в першому листі до Корінтян перестерігає перед різними гріхами ідолопоклонства та заявляє, що за такі гріхи нема вступу до неба. «Не обманюйте себе! — каже він. — Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані лихослови, ані грабіжники — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-10).

 

ПРО ЗАБОБОНИ, ВОРОЖІННЯ І ВІРУ В СНИ

Окрім ідолопоклонства є ще багато інших гріхів проти першої Божої заповіді, які ображають Господа Бога. Сюди належать передусім забобони, ворожіння і віра в сни. Ці гріхи досить часто чинить багато християн слабкої віри. У Св. Письмі Старого Завіту Господь забороняє згадані гріхи словами: «Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить» (Втор. 18, 10-12).

 

Забобони

Хто грішить забобонами? Забобонами грішить той, хто створеним речам приписує силу, якої вони, за своєю природою, не мають, або приписує їм більшу силу, ніж вони мають. Таке фальшиве переконання спонукує багатьох людей до віри в недоречні практики, які нібито захоронять їх перед нещастям або принесуть щастя. Сюди належать, такі практики: носіння при собі амулетів, наприклад зілля, камінчик чи заячий хвіст в автомобілі; кінська підкова при дверях дому; боязнь числа тринадцять або чорного кота, що переходить дорогу; віра в щастя, коли нас зустріне коминяр; віра у всілякі «листи з неба» і дев’ять чи більше разів їх переписування, щоб нас не спіткало якесь нещастя; робити висновки про наші справи з кування зозулі, із скреготу сороки на плоті, із свербіння правої чи лівої долоні і т.п.

Дійсно, нерозумно вірити, що вищеназвані речі можуть мати добрий чи лихий вплив на наше щоденне життя, бо ці речі самі по собі не можуть нам ані допомогти, ані зашкодити. Хто вірить у такі забобони, той забуває, що долею кожної людини у всіх справах кермує не заячий хвіст чи кінська підкова або чорний кіт, але Боже Провидіння.

В одній парафії жила забобонна жінка, яка смертельно захворіла. Коли прийшов до неї священик зі св. Тайнами, тоді якраз почала кувати зозуля. Хвора, почувши голос зозулі, не хотіла прийняти св. Тайн, кажучи: «Зозуля закувала мені дванадцять разів, отож я житиму ще дванадцять літ». І померла без св. Тайн.

Звідкіля випливає віра в забобони? Хто вірить у забобони, той показує, що він не знає правд св. віри та що в нього дуже слабка віра або взагалі її немає. Одна християнська засада каже: «Хто не вірить в одного Бога, буде вірити в десять богів». Чим хтось менше релігійний, тим більше схильний до віри в забобони.

 

Ворожіння

Як віра в забобони, так і ворожіння є гріхом проти першої Божої заповіді. Ворожіння полягає в тому, що хтось, з допомогою невідповідних засобів, хоче пізнати речі таємні або майбутні, відомі тільки одному Богові. Маємо різні роди і способи ворожіння. Сюди належать:

1. Астрологія — ворожіння з укладу чи руху зір з надією, що вони мають вплив на справи і життя людей.

2. Хіромантія — ворожіння з укладу ліній на долоні руки.

3. Кристалоскопія — ворожіння з допомогою кристалевої посудини у виді земної кулі.

4. Ворожіння на картах — це коли хтось з різного укладання карт робить висновки передусім про майбутнє життя людини.

5. Виливання воску. Коли хтось розтоплений віск виливає на холодну воду і зі створених фігур ворожить про різні справи людей.

6. Замовляння. Замовлянням грішать ті, що з допомогою якихось магічних слів чи формул хочуть відвернути від когось якесь лихо, хворобу чи нещастя.

7. Спіритизм — це викликування духів померлих. Церква всякі спіритистичні сеанси строго осуджує і забороняє. В цій справі її наука зрозуміла: без волі Божої немає жодного спілкування з померлими.

Що сказано про забобони, те треба сказати і про ворожіння. Всякі справи нашого життя чи нашої майбутності відомі тільки єдиному Господові. Немає людини на землі, яка без волі Божої мала б ключ до таємниць чи майбутності нашого життя. По карах, якими Бог наказував людей, найкраще пізнати, як Він гидує всякими забобонами чи ворожінням.

У Св. Письмі Старого Завіту читаємо: «Хто звернеться до заклиначів мерців і знахурів, щоб слідом за ними блудувати, я звернуся проти нього й викоріню його з-поміж його люду... Чоловік або жінка, що будуть викликати мертвих або відьмувати, мусять бути скарані на смерть; камінням нехай поб’ють їх; кров їхня упаде на них» (Лев. 20, 6 і 27).

Ізраїльський цар Ахазія важко занедужав. Він бажав довідатися про своє майбутнє, тому послав посланців до екронського бога Ваал-Зевува запитати, чи видужає зі своєї недуги. Та Господь Бог послав до нього пророка Іллю йому сказати: «Ти не встанеш з ліжка, на яке ліг, ти мусиш умерти» (2 Цар. 1, 2-4).

Про самогубство царя Саула написано: «Так помер Саул... за те, що питав у чарівниці поради та за те, що не питав її у Господа. Тим Він і погубив його» (1 Хрон. 10, 13-14). В Діяннях апостолів читаємо, що ворожбит Елімас виступав проти науки апостола Павла і Варнави, тоді апостол Павло під впливом Святого Духа візвав на нього

Божу кару словами: «Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? Оце тепер на тобі рука Господня, ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця». І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючись на всі боки, шукав, хто б його повів за руку» (13, 10-11).

 

Віра у сни

Чи можна вірити у сни? Це залежить, від кого вони походять. Їхнє джерело може бути потрійне. Вони можуть походити або від Бога, або від нас самих, або навіть від злого духа. Господь Бог через сни може об’являти свою волю. Про такі сни читаємо у Старому Завіті. Нам добре знаний сон фараона про сім корів ситих і сім корів худих, сім колосків повних та сім колосків пустих. І ніхто не міг пояснити фараонові значення тих снів, крім праведного Йосифа, що по молитві ті сни пояснив і сказав до фараона: «А сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це» (Бут. 41, 32). Подібно й пророк Даниїл пояснив сон царя Навуходоносора, кажучи: «Тайни, про які цар питає, не можуть ні мудреці, ні чародії, ні віщуни, ні звіздознавці виявити цареві. Але є на небесах Бог, який відкриває тайни й який показав цареві Навуходоносорові, що має статися наприкінці днів» (Дан. 2, 27-28).

У св. Євангелії читаємо, що Господь Бог через сни об’являв свою волю св. Йосифові, обручникові Пречистої Діви Марії, щодо її невинності та захорони Дитятка Ісус перед злобним Іродом. По чому ж можна пізнати, що сон походить від Бога? А по тому, що річ, яка сниться, є гідна Бога і спонукує людину до чогось доброго, а також той, хто мав такий сон, стає охочим до добрих діл, наприклад, покидає гріх, відбуває сповідь, дає милостиню на Боже і т.п.

Звичайно, сни бувають відгомоном нашого щоденного життя, думок, почувань, клопотів, наших радісних чи сумних переживань. Тому, якщо б хтось сліпо вірив у сни та згідно них жив, той грішив би забобоном. Та може хтось сказати: «А мені деколи снилося те і те, і так сталося». Це звичайний випадок. Часто буває так, що про когось ми говоримо, а він якраз приходить, то чи його прихід був залежний від нашого згадування про цю особу?

У книзі Проповідника Старого Завіту про сни читаємо: «Бо де багато снів і де багато слів — там марнота. Ти ж бійся Бога» (5, 6). А в книзі Сираха сказано: «Хто вірить сновиддям — скидається на того, що за тінь хапається і за вітром женеться. Бо сновиддя багатьох збили з пантелику, й ті, що на них надіялися, — розчарувалися» (34, 2 і 7). І злий дух деколи може впливати на наші сни через нашу уяву, підсуваючи якусь марну, пусту чи грішну річ.

Стараймося, отже, в нашому щоденному житті плекати сильну віру в Боже Провидіння, а тоді не будемо займатися забобонами, ворожінням чи вірою у сни, бо будемо переконані, що за нами наглядає око нашого доброго Небесного Вітця, без волі якого ніщо не діється. Часто пам’ятаймо слова св. апостола Павла: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро» (Рм. 8, 28).

 

ПРО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ

У нашому щоденному житті велике значення має для нас добрий, щирий і впливовий приятель. Йому у всьому довіряємо, він нам допомагає, нас боронить і за нами вставляється. Так, з волі Божої, ми маємо у небі приятелів, заступників та опікунів. А ними є Божі Святі.

Кого ж звемо Святими? Святими є всі ті, що померли в ласці Божій і є в небі. Святі впродовж свого життя на землі ревно сповняли Божу волю й вірно Йому служили. Тож тепер у небі Господь Бог за їхні вірну службу радо вислуховує їхні просьби. Отже, Святі в небі можуть нам своїм заступництвом і молитвами багато помогти. Якщо їхнє значення перед Богом таке велике, то нашим обов’язком є Святих почитати, призивати та наслідувати.

 

Маємо Святих почитати

На чому засновується почитання Святих? На тому, що почесть і пошана, які віддаємо їм, тісно лучаться з почестю до Бога, бо ми почитаємо Святих тільки задля Господа. Святі — діло Божої ласки, а їхні чесноти — відбиток Його досконалості та святості; через них Бог прославив себе; вони — Божі приятелі, тож, почитаючи їх, ми віддаємо почесть самому Богові. Свою любов до них Господь підтвердив явними чудами. II Вселенський Ватиканський Собор у догматичній конституції «Про Церкву » каже: «Кожне-бо свідчення нашої справжньої любові до тих, хто в небі, за своєю природою прямує і доходить до Христа, що є вінком усіх Святих, а через Нього до Бога, — дивного у Святих своїх, що у них прославляється» (§ 50).

Протестанти відкинули почитання Святих, тому що, на їхню думку, тільки одного Бога треба почитати. Та справа в тому, що ми Святим не віддаємо Божої почесті, а тільки глибоку пошану, бо тільки єдиному Богові належить найвища честь і поклін. Почитаємо Святих, бо вони святині Святого Духа та Господні улюбленці. Багато з них з любові до Бога кров свою пролили та життя віддали. Святі — не тільки Божі приятелі, але й наші добродії. Коли ми віддаємо пошану заслуженим для людства державним мужам, полководцям, ученим і винахідникам, на їхню честь споруджуємо пам’ятники, то що ж сказати про заслуги Святих для добра безсмертних душ? Вони справді великі добродії людей. Чи св. Володимир Великий не є для нашого народу найбільшим добродієм за те, що охрестив наш народ і привів до правдивого Бога? А святі Кирило і Методій, які переклали святі книги на слов’янську мову й таким чином подали нам науку св. віри зрозумілою мовою? Або св. Йосафат, що кров свою пролив і життя віддав за св. віру та єдність Церков? А скільки добродійних інституцій заснували Святі! Задля молитов Святих Бог щадить грішних людей. За десять праведних Господь Бог був готовий помилувати Содому й Гомору.

 

Маємо Святих призивати

Коли ж Господь Бог так прославив Святих і їх любить, то зрозуміло, що Він радо вислуховує їхні просьби. Наше добро та щастя для них не байдужі. Вони радо заступаються за тих, хто їх призиває. До призивання Святих заохочує нас II Вселенський Ватиканський Собор словами: «Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв, та складали за них належну подяку Богові, і молитвою їх призивали та прибігали до їхніх молитов, заступництва й помочі» (« Про Церкву », § 50).

Наше довір’я до Святих у небі випливає з того, що вони в Бога могутні, нас люблять, хочуть і можуть нам допомогти.

«Почитаємо Святих як Божих слуг, — каже Сл.Б. митрополит А. Шептицький, — як наших небесних опікунів, які за нами вставляються і від Бога випрошують нам прощення гріхів та небесну благодать» («Про почитання Святих »). 3 великої пошани до Святих ми святкуємо їхні свята, їхніми іменами називаємо церкви, почитаємо їхні ікони й мощі та носимо їхні імена. Від найдавніших часів існувало в Церкві почитання Святих і Мучеників. А на гробах Мучеників християни ставили написи: «Молися за мене, молися за братів твоїх, молися за нас » . Св. Отці Церкви у своїх проповідях радо схвалювали почитання Святих і заохочували до нього.

Усі Святі, що їх св. Церква каже нам почитати, для нас милі й дорогі, бо вони — наші заступники перед Богом. Однак нам найдорожчі й найближчі ті Святі, що вийшли з нашої крові й кості — Святі українського народу. Стосовно почитання наших Святих Сл.Б. митрополит А. Шептицький казав так: «На особливіше почитання заслуговують наші Святі, тобто ті, що є славою й прикрасою нашої Церкви та українського народу. Культ наших Святих є для українського народу тим важливий, що він підтримує й освячує християнську любов до Батьківщини» («Про почитання Святих»).

На особливе почитання заслуговує наш український святий Йосафат. Його святе життя і мучеництво за св. віру підтвердив Господь Бог різними чудами. Св. Йосафат перший, кого канонізувала й почитає ціла Католицька Церква. Його гріб спочиває сьогодні в центрі християнства — у церкві св. апостола Петра в Римі. На беатифікаційному процесі десятки свідків під присягою засвідчили святість життя св. Йосафата та розповідали про ласки й чуда, отримані за його посередництвом. Завдяки його молитвам збулося багато навернень і чудесних оздоровлень, як-от: повернення зору сліпим, вилікування недуги серця, паралічу чи врятування в різних небезпеках.

Сповідник св. Йосафата о. Геннадій Хмельницький у 1628 році перед беатифікаційною комісією зізнає: «До його гробу приходять звідусіль, усі призивають його заступництва, і через нього діються великі чуда». Ті чуда повинні бути і для нас великою заохотою, щоб ми з довір’ям у своїх потребах прибігали до свого рідного Святого.

 

Маємо Святих наслідувати

Ми повинні Святих не тільки почитати, призивати, але й їх наслідувати. Вони своїми науками, чеснотами, ділами, прикладом і цілим життям ведуть нас до Бога й святості. Кожний з них може до нас сказати словами св. апостола Павла: «Благаю вас: «Наслідуйте мене, як і я наслідую Христа» (1 Кор. 4, 16). Доручаючи наслідування Святих, св. Василій Великий каже: «Ясна річ, що хто величає героїв, той не занехаює наслідувати їх у подібних обставинах». Св. Іван Золотоустий говорить: «Коли бувають великі приклади, то в людині родиться сильна ревність і бажання їх наслідувати».

Святі, після Христа Ісуса, — наші найкращі взірці того, як маємо любити Бога та наших ближніх усім серцем і душею. Їхнє життя нічим не різниться від нашого. Як і ми, так і вони мали такі самі клопоти, недуги, перешкоди, труднощі, спокуси, боротьбу, досвідчення, а, може, навіть ще більші, а все ж завжди та в усьому були вірні Богові. Вони завжди витривало йшли дорогою Божих заповідей, бо це — найкраща дорога до святості і неба. Святість не є привілеєм лише певного класу людей. І ніхто не родиться святим. Візьмімо до рук книгу «Життя Святих » і побачимо, що кожний стан життя та кожен клас людей має своїх Святих. Там почуємо про святих царів і королів, про святих священиків та єпископів, монахів і монахинь, різного роду робітників, землеробів, воїнів, чоловіків і жінок, самітніх та одружених, молодих і старих, вчених й невчених, про бідних і багатих, а навіть про жебраків. І всі вони відзначалися якимись великими чеснотами. Вони впродовж життя жили наукою св. Євангелії. Тому каже один аскет: «Життя Святих — це ніщо інше, як тільки св. Євангеліє на практиці». Ми повинні радо читати життєписи Святих, аби практично вчитися від них, як Бога любити і Йому служити.

«Почитати Святих, — каже св. Августин, — а їх не наслідувати — це ніщо інше, як фальшиво й облудно їм підхліблюватися».

Наслідування чеснот і життя Святих — це, властиво, найкращий спосіб їх почитати та запевнити собі їхню опіку й поміч. У наших домах, окрім ікон Ісуса Христа й Божої Матері, повинні бути також ікони Святих, а головно наших українських.

Ми повинні наслідувати Святих і вчитися від них великої любові до Бога і ближніх, глибокої віри та духу пожертви для Церкви, обряду й народу.

 

ПРО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ АНГЕЛІВ

Подібно як Святі, так і Ангели Божі є нашими приятелями-охоронцями та добродіями. Тут скажемо дещо про їхнє існування, завдання і їх почитання.

 

Існування Ангелів

Хто це святі Ангели? Це чисті, невидимі, досконалі, безсмертні духи, що їх Господь Бог створив і наділив бистрим розумом і свобідною волею. Св. Письмо Старого й Нового Завіту багато разів говорить про Ангелів та їхню діяльність. Число Ангелів безмірно велике. Пророк Даниїл бачив у видінні престол Бога, де «тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед ним стояла» (Дан. 7, 10). А св. Іван Богослов у книзі Об’явлення каже: «Потім я бачив і чув голос Ангелів багатьох навколо престолу й істот і старших; і було число їх — множини множин і тисячі тисяч» (5, 11). Сам Ісус Христос говорить про леґіони Ангелів (Мт. 26, 53). Св. Отці Церкви говорять про дев’ять ангельських хорів, що ними є: Серафими, Херувими, Престоли, Господства, Власті, Сили, Начала, Архангели й Ангели. Господь Бог після створення Ангелів піддав їх випробуванню. Значна частина Ангелів збунтувалася проти Бога, і Він покарав їх вічним пеклом. Упавші Ангели — це злі духи, дияволи — вороги людей.

 

Завдання святих Ангелів

Завданням усіх Ангелів, з волі Божої, є: Бога славити, Його волю виконувати й людей охороняти. Служіння Богові — це головне завдання Ангелів. Воно, перш за все, полягає у тому, що Ангели в небі повсякчас прославляють Господа.

Пророк Ісая бачив у видінні, як Серафими в небі взивали: «Святий, святий, святий Господь сил: уся земля повна Його слави! » (6, 3).

А псалмоспівець каже: «Хваліте Його, всі Ангели Його, хваліте Його, всі воїнства небесні! » (Пс. 148, 2).

Крім голошення Божої слави в небі, Ангели ще звіщають людям волю Всемогутнього. Вони є Господніми посланцями до людей. Звідси й їхня грецька назва Анґелос, що значить: посланець, вістун. У Старому й Новому Завіті маємо багато прикладів, які показують їхню роль як Божих посланців. Ось наприклад:

Господь Бог через Ангелів звіщав свою волю старозавітнім патріархам. Ангел звіщає Захарії про зачаття св. Івана Христителя. Ангел звіщає Пречистій Діві Марії про воплочення Божого Сина. Ангели своїм співом звіщають Христове Різдво. Ангел каже св. Йосифові тікати до Єгипту з Дитятком Ісус і Його Матір’ю. Ангелів бачимо при Божому гробі після Христового Воскресіння, а опісля при Його Вознесінні на небо.

Окремий рід Ангелів, з волі Божої, є опікунами й охоронцями людей. Тому звуться вони Ангелами Хоронителями. У псалмі 91, 11 сказано: «Бо Ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх дорогах твоїх». А про малих дітей Христос говорить: «Кажу-бо вам, що Ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (Мт. 18, 10). Кожна людина від народження аж до смерті має свого опікуна, Ангела Хоронителя. Св. Отці Церкви на основі Святого Письма вчать, що також кожна родина, громада, край чи народ мають своїх Ангелів Хоронителів.

Наш Ангел Хоронитель впродовж усього нашого життя, кожної хвилини і на кожному місці, з волі Божої, над нами чуває, подає нам добрі думки, перестерігає перед гріхом, хоронить від небезпек душі й тіла, заносить наші молитви до Бога. Ангел передусім охороняє малих дітей. Щоденне життя подає нам численні приклади цього:

У Нью-Йорку дворічний хлопчик випав з вікна одинадцятиповерхового будинку. І він залишився практично неушкодженим. Навіть не плакав. Хто ж його охоронив?

У штаті Нью-Джерзі одна родина з трилітнім хлопчиком досить швидко мчала автомобілем. На нерівній дорозі випадково відчинилися двері авта, й дитина випала та покотилася. Проте їй нічого не сталося, лише трішки подряпала обличчя. Хто її охоронив?

 

Наше ставлення до Ангелів

Наш Ангел Хоронитель — це наш великий добродій. Він наш провідник до неба, охорона у спокусах, опікун у годині смерті. Звідси випливає й наш обов’язок постійно плекати набожність до свого Ангела Хоронителя. Часто і щодня молімся до нього та просім помочі й опіки, скільки разів виходимо з дому, в дорозі до праці, під час праці і повертаючись додому. Кожного дня звідусіль грозять нам різні небезпеки для душі й тіла. Часто дякуймо йому за його опіку. А щоб йому подобатися, стараймося наслідувати його у святості, служінні Богові, сповненні волі Господньої.

Уже з колиски поручаймо наших дітей їхньому Ангелові Хоронителеві. Вчім їх про нього пам’ятати, його любити і щодня до нього молитися. Наше почитання, молитва та любов до Ангела Хоронителя запевнять нам його особливу поміч й опіку за життя, а передусім в годині нашого відходу у вічність, як про це наглядно свідчить наступний приклад:

Один місіонер на Філіппінах оповів таку подію із свого життя. Пізно вночі хтось під його вікном покликав: «Прошу негайно йти до хворого, щоб уділити йому св. Тайни». Місіонер разом із слугою відправився до названої місцевості. Там тихо, усе спить. Питають у війта, та він нічого не знає про якогось хворого. Повертаються додому. За якийсь час знову хтось під вікном просить негайно йти до тієї самої оселі. Знову обидва йдуть від хати до хати. І так обходять двадцять домів. І все надармо. Священик, втомлений, повертається до своєї домівки. Чи, може, хтось жартує? І знову третій раз цей самий голос під вікном. Священик знову йде до тієї оселі, але цим разом іншою дорогою. На полі стоїть самітня хатина. Заходять до неї, а там тяжкохворий чоловік. Він радісно вітає священика й каже: «Отче, я знав, що ви прийдете до мене, бо впродовж 50-ти років рано й увечері кожного дня молився до свого Ангела Хоронителя за ласку щасливої смерті». Він приймає св. Тайни і спокійно вмирає. Хто аж три рази так настирливо кликав до нього священика в годині смерті? Без сумніву, це був його Ангел Хоронитель!

Молитва до Ангела Хоронителя:

Ангеле Божий, Хоронителю мій,

Ти все при мені стій!

Рано, ввечір, вдень, вночі

Будь мені до помочі!

 

з книги "Божі заповіді" о. Юліян Катрій, ЧСВВ


http://ukrlib.comli.com/rel.htm